Ризики ліквідності

Поняття «ліквідність» означає можливість банку вчасно й повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю в нього достатнього власного капіталу, оптимальним розміщенням і величиною коштів за статтями активу й пасиву балансу з урахуванням відповідних строків. Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома складовими: власним капіталом банку, залученими й розміщеними коштам».

У світовій банківській теорії й практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». Ліквідність як «запас» містить собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ризик неліквідності полягає в нездатності банку швидко й без особливих втрат для себе забезпечити виплату своїм клієнтам коштів, які вони довірили банку на короткочасній основі, а також виконати свої зобов'язання перед клієнтами в конкретний момент часу.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів й інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод з кредиту або інвестування; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, заповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т. д.

Ризик неліквідності можна розкрити як ризик незбалансованості балансу в частині ліквідності.

Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів за активами покривати термінові зобов'язання за пасивами. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається рядом факторів, серед яких вирішальною є відповідність строків розміщення коштів строкам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив за строком, таким повинен бути й актив. Тільки тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою й строком вивільнення коштів за активами в грошовій формі й сумою й строком майбутнього платежу за зобов'язаннями банку.

На ліквідність балансу банку впливає структура активів: чим більша частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вища ліквідність банку. Активи банку за ступенем ліквідності можна розділити на три групи:

ліквідні кошти, що перебувають у негайній готовності, або першокласні ліквідні кошти (каса, кошти на коррахунку, першокласні векселі й державні цінні папери);

ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в кошти. Мова йде про кредити й інші платежі на користь банку зі строками виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як й участь в інших підприємствах і банках), та інших цінностях (включаючи нематеріальні активи);

неліквідні активи (прострочені кредити, ненадійні борги, будинки й спорудження, що належать банку й належать до основних фондів).

При аналізі ризику неліквідності враховуються в першу чергу першокласні ліквідні кошти.

Ризик неліквідності призводить до можливих зайвих втрат банку: щоб розплатитися із клієнтом, банку, можливо, доведеться позичити гроші в інших банків за більш високою процентною ставкою, ніж у звичайних умовах.

Одним із методів широко використовуваних для кількісної оцінки підприємницьких ризиків є аналіз фінансового стану підприємства (фірми). Це один із найбільш доступних методів відносної оцінки ризику як для підприємця - власника підприємства, так і для його партнерів.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства й у сукупності визначальну стабільність економічного становища підприємства й надійність його як ділового партнера.

З погляду оцінки рівня підприємницького ризику в системі показників, що характеризують фінансовий стан підприємств, особливий інтерес становлять показники платоспроможності.

Під платоспроможністю розуміють готовність підприємства погасити борги у разі одночасного ставлення вимог з боку всіх кредиторів фірми про платежі за короткостроковими зобов'язаннями (за довгостроковими – строк повернення відомий заздалегідь).

Застосування показників платоспроможності дасть можливість оцінити на конкретний момент часу готовність підприємства розрахуватися із кредиторами із першочергових (короткострокових) платежів власними коштами.

Основним показником платоспроможності є коефіцієнт ліквідності.

Платоспроможність банку залежить від багатьох факторів. Центральний банк установлює ряд умов, які банки повинні виконувати для підтримки своєї платоспроможності. Найважливіші з них: обмеження зобов'язань банку, рефінансування банків Центральним банком, резервування частини коштів банку на кореспондентському рахунку в Центральному банку.

Ризик неплатоспроможності цілком може призвести до банкрутства банку. Серйозність ризику банкрутства оцінюється величиною відповідної ймовірності. Якщо ж імовірність мала, то нею часто зневажають. У практиці аналізу фінансової діяльності використовуються кілька коефіцієнтів ліквідності залежно від призначення й цілей аналізу.

Вони використовуються для оцінки того, чи здатна фірма покривати видатки, пов'язані з її короткостроковими зобов'язаннями, або оплачувати свої рахунки й залишатися при цьому платоспроможною.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Д_О) характеризує ступінь мобільності активів підприємства, що забезпечує своєчасну оплату своєї заборгованості, і визначається з виразу:

Д_О = С_в/Т_о

де С_в – вартість високо ліквідних коштів;

T₀ – поточні зобов'язання підприємства.

Коефіцієнт поточної ліквідності (Kт) показує, у якому ступені поточні потреби забезпечені власними коштами підприємства, без залучення кредитів ззовні й визначається таким чином:

К_т = (С_в + С_с)/Т_о,

де С_с – вартість коштів середньої ліквідності

Коефіцієнт критичної оцінки (або коефіцієнт лакмусового папірця) знаходиться за формулою:

К_{к о} = (Д_с + Д_з) / Д_о,

де Д_с – грошові кошти; Д_з – дебіторська заборгованість; Д_о – короткострокові зобов'язання.

За допомогою цього коефіцієнта оцінюються лише найбільш ліквідні оборотні активи, кошти й ринкові цінні папери.

Наведені показники можуть служити орієнтиром для оцінки фінансового стану підприємства порівняно з нормативними значеннями.

Наприклад, теоретично коефіцієнт абсолютної ліквідності повинен дорівнювати або бути більшим за одиницю. Однак з огляду на малу ймовірність того, що всі кредитори підприємства одночасно поставляютьь йому боргові вимоги, на практиці значення цього коефіцієнта може бути значно нижчим. У країнах з розвиненою ринковою економікою вважається нормальним, якщо значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не нижче 0, 2 – 0, 25.

У практиці розвинених країн нормативна величина коефіцієнта поточної ліквідності для різних галузей коливається від 2, 0 до 2, 5, тобто оптимальна потреба підприємства в ліквідних коштах повинна перебувати на рівні, коли вони приблизно вдвічі перевищують короткострокову заборгованість.

Повсякденна робота комерційного банку з керування ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого є безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих труп і статей пасивів й активів балансу, зафіксованих у певних показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні й внутрішні.

Для комерційного банку загальною основою ліквідності є забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності.

Хоча загальна й специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одну, спрямованість їх дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому разі прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не зберігання коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під погрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Проведення такої роботи вимагає відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинен володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні коштам, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т. д.). Вона є основою для розгляду пакета кредитних пропозицій на даний період.

Механізм банківського керування має істотні особливості. Традиційно, як й у будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виторгу) і скороченням витрат. Однак вміст цих показників для комерційних банків специфічний. Вони містять не загальний (валовий) оборот банківського виторгу, а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку.

Основний елемент обороту – видача й погашення позичок – регулюється відповідно до законів руху позиченої вартості. Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів і від їх ціни, тобто процентних ставок. Дія кожного фактора крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Величина кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Однак відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, які можуть бути спрямовані на кредитні вкладення.

З величиною коефіцієнтів ліквідності тісно пов'язаний ризик ліквідності. Ризик ліквідності пов'язаний з можливими фінансовими втратами в процесі трансформації цінних паперів або інших товарно-матеріальних у кошти, необхідні для своєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань або при зміні стратегії й тактики інвестиційної діяльності.

До фінансових втрат під час трансформації ресурсів можна віднести: уцінку ліквідних коштів; часткову втрату капіталу у зв'язку з реалізацією об'єкта незавершеного будівництва; продаж деяких цінних паперів у період їх низького котирування; податки й збори, оплату комісійних посередникам й інші виплати, здійснювані в процесі ліквідації об'єктів інвестицій тощо.

Таким чином, чим нижче ліквідність об'єкта інвестицій, тим вищі можливі фінансові втрати в процесі його трансформації в кошти, тим вищий ризик.