Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Call mem
|
|
Наведемо приклади різних модифікацій команди CALL з поясненнями.
Приклади:
| call Show | ; виклик процедури Show (розміщена в поточному сегменті кодів) |
| call F1 | ; виклик процедури F1 (розміщена в іншому сегменті) |
| call far ptr F2 | ; far виклик процедури F2 (в іншому або поточному сегменті) |
| call bx | ; виклик процедури поточного сегмента кодів, відносна адреса якої визначається вмістом bx |
| call Addr1 | ; виклик процедури, адреса якої (повна чи відносна) розміщена в пам’яті за адресою Addr1, відстань визначається типом Addr1 |
| call word ptr Addr2 | ; виклик ближньої процедури, відносна адреса якої розміщена в пам’яті за адресою Addr2 |
| call Table[si] | ; виклик процедури, адреса якої (повна чи відносна) розміщена в масиві адрес Table; відстань визначається типом Table |
Команда CALL, як і команда JMP, здійснює перехід у визначену точку програми, має важливу відмінність в механізмі його реалізації. Відмінність CALL від команд IMP – збереження адреси повернення в стеку і повернення за командою RET. При виконанні виклику процесор поміщає в стек програми адресу повернення (вміст IP/EIP чи CS: IP/EIP, тобто адресу наступної за CALL команди), а на її місце в IP/EIP (чи в CS: IP/EIP) заносить відносну (чи повну) адресу підпрограми. У випадку NEAR виклику процесор працює з IP/EIP, у випадку FAR виклику – з CS: IP/EIP. Як результат, вказівник стека зміщується на одне/два слова, а процесор переходить на виконання підпрограми.
3) Розробити програму мовою асемблера, яка обчислює значення виразу
y = S (3 + i)
i=1
y = S (2 * i)
i=1
page 60, 80
TITLE EX_LOOP (EXE)
STACKSG SEGMENT PARA STACK 'STACK'
DW 128 DUP (?)
STACKSG ENDS
DATASG SEGMENT PARA 'DATA'
; ---------------------------------------------------------------------------------------------------------
N DW 10
I DW 1; Елементи даних
RESULT DW 0
; ---------------------------------------------------------------------------------------------------------
DATASG ENDS
CODESG SEGMENT PARA 'Code '
BEGIN PROC FAR
ASSUME CS: CODESG, DS: DATASG, SS: STACKSG
PUSH DS; Ініціалізація програми
SUB AX, AX
PUSH AX
MOV AX, DATASG
MOV DS, AX
SUB AX, AX
MOV CX, N; Запис до СХ числа циклів
BEGIN_LOOP:; Початок циклу
MOV AX, I; Пересилання І до регістра АХ
MOV BX, 2
MUL BX; Отримання добутку 2*І
ADD RESULT, AX; Накопичення суми ряду в змінній RESULT
SUB AX, AX
INC I; Збільшення І на 1
LOOP BEGIN_LOOP; Кінець опису циклу
RET
BEGIN ENDP
CODESG ENDS
END BEGIN
Білет 8
1) Описати алфавіт і ідентифікатори мови асемблера.
Припустимими символами при написанні тексту програм є:
1. всі латинські букви: A-Z, a-z. При цьому великі і малі літери вважаються еквівалентними;
2. цифри від 0 до 9;
3. знаки?, @, $, _, &;
4. роздільники ,. [ ] () < > { } + / * %! ' "? \ = # ^.
- ідентифікатори - послідовності припустимих символів, програми, що використовуються для позначення таких об'єктів, як коди операцій, імена змінних і назви міток. Правило запису ідентифікаторів полягає у наступному: ідентифікатор може складатися з одного або декількох символів. Як символи можна використовувати букви латинського алфавіту, цифри і деякі спеціальні знаки - _,?, $, @. Ідентифікатор не може починатися символом цифри. Довжина ідентифікатора може бути до 255 символів, хоча транслятор сприймає лише перші 32, а інші ігнорує. Регулювати довжину можливих ідентифікаторів можна з використанням опції командного рядка mv. Крім цього існує можливість указати транслятору на те, щоб він розрізняв прописні й малі літери або ігнорував їх розходження (що й робиться за замовчуванням). Для цього застосовуються опції командного рядка /mu, /ml, /mx;
2) Описати команду повернення із процедури.
Підпрограма повинна містити мінімум одну команду повернення ret, що повертає управління в точку виклику. Така передача управління здійснюється шляхом витягу зі стеку адреси повернення, що була включена в стек командою call
Якщо використовується команда ret, то тип повернення визначається моделлю пам'яті чи типом підпрограми. Модифікації команди
retn
retf
явно визначають тип повернення (відповідно з ближньої або дальньої процедури).
Ці команди корисні у випадку, якщо через стек в процедуру передаються параметри. Перед викликом процедури ці параметри записуються в стек, а далі туди записуються адреса повернення. При поверненні необхідно скорегувати вказівник стеку SP/ESP таким чином, щоб виключити параметри, що залишилися в стеку.
3) Розробити програму, яка використовує макрос ініціалізації регістра ds.
init_ds macro
; Макрос настройки ds на сегмент даних
mov ax, data
mov ds, ax
endm
out_str macro str
; Макрос виведення рядка на екран.
; На вході - виведений рядок.
; На виході- повідомлення на екрані.
push ax
mov ah, 09h
mov dx, offset str
int 21h
pop ax
endm
clear_r macro rg
; очищення регістра rg
xor rg, rg
endm
get_char macro
; введення символу
; введений символ у al
mov ah, 1h
int 21h
endm
conv_16_2 macro
; макрос перетворення символу шістнадцятерічної цифри
; у її двійковий еквівалент у al
sub al, 30h
cmp al, 9h
jle $+4
sub al, 7h
endm
exit macro
; макрос кінця програми
mov ax, 4c00h
int 21h
endm
data segment para public 'data'
message db 'Введіть дві шістнадцятерічні цифри (букви A, B, C, D, E, F - прописні): $'
data ends
stk segment stack
db 256 dup('? ')
stk ends
code segment para public 'code'
assume cs: code, ds: data, ss: stk
main proc
init_ds
out_str message
clear_r ax
get_char
conv_16_2
mov cl, 4h
shl al, cl
mov dl, al
get_char
conv_16_2
add dl, al
xchg dl, al; результат у al
exit
main endp
code ends
end main
Білет 9
1) Охарактеризувати директиви визначення сегментів.
Директива визначає початок (продовження) логічного сегменту та його властивості.
Можливі значення атрибута вирівнювання: byte, word, dword, para, page, mempage
По замовчуванню приймається para.
Атрибут задає кратність початкової адреси логічного сегмента в фізичному.
Можливі значення атрибута об'єднання: private, public, common, stack
По замовчуванню приймається private
Атрибут встановлює можливість і характер об'єднання де-кількох логічних сегментів з одинаковими іменами в один фізичний сегмент (private - об'єднання не задається, public - логічні сегменти об'єднуються шляхом пристикування, common - шляхом накладення зі сторони молодших адрес, stack - шляхом накладення зі сторони старших адрес).
Атрибут класу сегмента - довільний ідентифікатор в лапках.
Атрибут забезпечує можливість розмежування сегментів великих програм в ОЗП по імені класу, наприклад - всі сегменти з класом 'code' розміщують окремо від всіх сегментів з класом 'data'. Даний атрибут приймається до уваги фактично на рівні фізичних сегментів.
Можливі значення атрибуту розрядності: use16 або use32
Атрибут вказує транслятору на розрядність зміщень в командах та розрядність даних в поточному логічному сегменті. Фактично даний атрибут визначає біт розрядності D дескриптора сегмента в захищеному режимі.
Значення по замовчуванню. Якщо не задана директива визначення процесора то по замовчуванню приймається значення use16. Якщо ж директива визначення процесора задає якийсь із 32-розрядних процесорів, то по замовчуванню приймається значення use32.
2) Охарактеризувати передачу параметрів підпрограмам.
У мові Асемблера немає встановлених правил передачі параметрів підпрограмам (процедурам). Параметри можна передавати різними способами:
• через регістри;
• через розподілювальну пам'ять;
• через стек.
3.1 Передача через регістри загального призначення
Програма розміщує в регістрах дані для підпрограми, що потім підпрограма ці дані використовує. Такий спосіб часто використовується при виклику стандартних підпрограм і переривань ОС (наприклад, системних функцій MS DOS за допомогою переривання INT 21H: у регістр AH міститься номер функції, DX може застосовуватися для передачі адрес і т.д.). Подібним чином можна також повертати результати з підпрограм.
Однак, використовуючи регістри, можна передати невелику кількість даних. Крім того, програмі, що викликає, чи підпрограмі може все одно знадобитися пам'ять для їхнього тимчасового збереження, оскільки регістри потрібні і для інших цілей. Тому регістри доцільно і можна використовувати не завжди.
3.2 Передача через пам'ять
У сегменті даних виділяється визначена кількість комірок під загальну пам'ять для програми і підпрограми. Якщо вміст DS в підпрограмі не змінюється, тоді, знаючи ім'я змінної, можна легко одержати до неї доступ.
3.3 Передача через стек
Перед викликом підпрограми у стек можна занести необхідні параметри, у тому числі, якщо необхідно, і адреси, а потім організувати доступ до них у підпрограмі. Крім того, у стеку можна зберігати внутрішні локальні змінні п/п. Для правильної роботи програми і п/п потрібно відслідковувати стан стеку і його покажчик SP/ESP. Доступ до параметрів з п/п здійснюється або за допомогою команд POP, або за допомогою звичайних команд звертання до пам'яті (наприклад, MOV) і регістра ВР для адресації.
Приклад:
Програма перед викликом п/п MY_ PROC записує у стек такі параметри:
а – з АХ, у – з ВХ, c (тип WORD) – з пам’яті
Для доступу до параметрів у стеку використовується ВР (разом з SS). В ньому формується зміщення необхідного елемента відносно початку стеку. Перед використанням ВР необхідно правильно ініціювати:
3) Розробити програму організації циклів у програмах асемблера
y = S (5 + i)
i=1
y = S (2 * i)
i=1
page 60, 80
TITLE EX_LOOP (EXE)
STACKSG SEGMENT PARA STACK 'STACK'
DW 128 DUP (?)
STACKSG ENDS
DATASG SEGMENT PARA 'DATA'
; ---------------------------------------------------------------------------------------------------------
N DW 10
I DW 1; Елементи даних
RESULT DW 0
; ---------------------------------------------------------------------------------------------------------
DATASG ENDS
CODESG SEGMENT PARA 'Code '
BEGIN PROC FAR
ASSUME CS: CODESG, DS: DATASG, SS: STACKSG
PUSH DS; Ініціалізація програми
SUB AX, AX
PUSH AX
MOV AX, DATASG
MOV DS, AX
SUB AX, AX
MOV CX, N; Запис до СХ числа циклів
BEGIN_LOOP:; Початок циклу
MOV AX, I; Пересилання І до регістра АХ
MOV BX, 2
MUL BX; Отримання добутку 2*І
ADD RESULT, AX; Накопичення суми ряду в змінній RESULT
SUB AX, AX
INC I; Збільшення І на 1
LOOP BEGIN_LOOP; Кінець опису циклу
RET
BEGIN ENDP
CODESG ENDS
END BEGIN
№ 10
1. Описати спрощені директиви сегментації.
Спрощені директиви сегментації створювались для зручності програмування нескладних програм, але в кінцевому підсумку розвиток таких директив привів до їх не меншої складності при значно меншій гнучкості ніж стандартних директив. Тому розглянемо дійсно спрощені варіанти " спрощених" директив, використання яких ще може бути виправдане.
Директива MODEL
Формат директиви:
MODEL Модель пам'яті
Обмежемся тільки двома значеннями операнду Модель пам'яті - tiny або small. Директива MODEL використовується як деякий аналог директив GROUP та ASSUME. В випадку tiny всі логічні сегменти програми групуються в один фізичний сегмент. При цьому повинен бути забезпечений одинаковий вміст сегментних регістрів
Директива.CODE
Позначає початок (або продовження) сегменту кодів. Задає сегмент еквівалентно директиві _Text segment word public 'CODE'
Директива.DATA
Позначає початок (або продовження) сегменту ініціалізованих даних, тобто початкових даних програми, які повинні розміщуватись в пам'яті під час завантаження..
Директива.DATA?
Позначає початок (або продовження) сегменту неініціалізованих даних, тобто даних, які будуть формуватись під час роботи програми, а під час завантаження для них буде лише резервуватись місце в пам'яті.
2. Охарактеризувати опис та ініціалізація масивів у програмах.
Масив потрібно моделювати одним із наступних способів:
1. Використовуючи перерахування елементів масиву в полі операндів однієї з директив опису даних. При перерахуванні елементи розділяються комами.
Наприклад:
mas dd 1, 2, 3, 4, 5
2. Використовуючи оператор повторення DUP
Наприклад:
mas dw 5 dup (0
3. За допомогою директив label i rept. Директива rept викликає повторення вказане число разів рядків, що знаходяться між директивою і рядком endm.
4. За допомогою використання циклу для ініціалізації значеннями області пам*яті, яку можна буде трактувати як масив.
3. Розробити програму мовою асемблера обчислення значення функції
x + 4 якщо x > 2
y = x3 якщо x< 2
x2 – 1 якщо x = 2
| x + 1 якщо x = 0 y = 5 + x2 якщо x< 0 x3-2 якщо x > 0 |
page 60, 80
TITLE Програмування розгалужених алгоритмів
STACKSG SEGMENT PARA STACK 'STACK'
DW 64 DUP (?)
STACKSG ENDS
DATASG SEGMENT PARA 'DATA'
; ------------------------------------------------------------------------------------
X DW -4; Елементи даних
Y DW?; Результат
; -------------------------------------------------------------------------------------
DATASG ENDS
CODESG SEGMENT PARA 'Code '
BEGIN PROC FAR
ASSUME CS: CODESG, DS: DATASG, SS: STACKSG
PUSH DS; Ініціалізація програми
SUB AX, AX
PUSH AX
MOV AX, DATASG
MOV DS, AX
SUB AX, AX; Очищення регістра АХ
MOV DX, X; Пересилання Х до регістра DX
CMP DX, 0; Порівняння Х та 0
JL LBL1; Перехід, якщо менше
JG LBL2; Перехід, якщо більше
MOV AX, X; Обчислення за умовою X = 0
ADD AX, 1; AX = x+1
JMP EXIT; Перехід на вихід з програми
LBL1:; Обчислення за умовою X < 0
MOV AX, X
MOV BX, X
MUL BX
ADD AX, 5
MUL BX; AX = 5+x^2
JMP EXIT; Перехід на вихід з програми
LBL2:; Обчислення за умовою X > 0
MOV AX, X
MOV BX, X
MUL BX
MUL BX
SUB AX, 2
DIV BX; AX = x^3-2
EXIT:; Закінчення роботи програми
MOV Y, AX; Результат
RET
BEGIN ENDP
CODESG ENDS
END BEGIN
№ 11
1. Охарактеризувати директиви визначення даних.
|
|