Запам 'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тим­часові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває ми­мовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що

емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею неза­лежно від наміру запам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ято­вується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам'ято­вуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике зна­чення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування. Умови успішного запам'ятовування:

- багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторен­ня, а не механічне, що визначається лише кількістю повто­рень;

- розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смис­лових одиниць;

- розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без ро­зуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розу­міння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з мате­ріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам'ятовування є дійовий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.

Збереження — утримання того, що закарбова­но в пам'яті, тобто збереження слідів і зв'язків у мозку. Збереження передбачає накопичення інформаційного матеріалу в пам'яті. Залежно від того, чи задіяна при цьому епізодична або семантична пам'ять, збереження відбувається по-різному. Так, в епізодичній пам'яті зберігається вся інформація про різні події нашого життя. Тобто ця пам'ять автобіографічна. Семантич­на пам'ять містить усі структури, властиві пев­ній культурі, які дають змогу пізнати світ. Крім того, у семантичній пам'яті зберігаються прави­ла, що лежать в основі мови і різних розумових операцій. Отже, семантична пам'ять — це не­мовби каркас для подій життя, що зберігаються в епізодичний пам'яті. Так, завдяки семантичній пам'яті, ми знаємо, що таке іспит, друг чи дитин­ство як поняття, але коли маємо справу з кон­кретними проявами цих понять у нашому житті, це відображається вже в епізодичній пам'яті.

Реконструкція матеріалу, який зберігається у тривалій пам'яті, відбувається під впливом тієї інформації, яка безперервно надходить ззовні. Реконструкція проявляється в різний формах: у зникненні деяких деталей і заміні їх іншими, у зміні послідовності матеріалу, в його узагаль­ненні. Усе це виявляється при відтворенні. На­приклад, студент пригадує навчальний матеріал в іншій послідовності, ніж він його запам'ятав. Він уникає деяких деталей, вносить щось нове, узагальнює. Узагальнення характеризує вищий ступінь усвідомлення матеріалу.

Великою мірою процес збереження залежить від якості та глибини запам'ятовування, викорис­тання пам'яті у своїй діяльності. Якість збережен­ня інформації можна оцінювати за відтворенням інформації. Відтворення є процесом пам'яті, завдяки якому відновлюється збережений матеріал. Відтворення відрізняється від сприйняття тим, що воно здій­снюється після нього, без нього. Відтворення об­разу об'єкта — це складніше, ніж упізнання. Так, студентові легше впізнати текст книжки при повтор­ному її прочитанні (при повторному сприйняти), ніж відтворити, пригадати зміст тексту при закри­тій книжці. Фізіологічною основою відтворення є відновлення нервових зв'язків, що утворилися раніше при сприйнятті предметів і явищ. ефективність відтворення тісно пов'язана з тим, наскільки добре організований матеріал у пам'яті. Справді, інформація завжди відтво­рюється на основі тієї структури, у складі якої воназапам'ятовується. Для того, щоб назвати п'ятий місяць року або згадати, хто такий Фрейд, необхідно звернутися до того контексту, в який «вбудований» елемент, що витягається з пам'яті. Так, у першому випадку треба перерахувати всі місяці, починаючи з січня; у другому випадку – треба згадати галузь, у якій Фрейд працював.
На все це нашаровується зміст епізодичної пам'яті, в якій зберігаються ті події, що відбува­лися в момент кодування елементів і які треба відтворити, або ті спогади про минуле, які в той час виникали.
Відтворення поділяється на такі підвиди: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування.
Упізнавання — це найпростіше відтворення в умовах повторного сприйняття.
Упізнаючи об'єкт, ми завжди класифікуємо його до певної категорії об'єктів. Побачивши в небі крапку, що рухається, людина зауважує: «Це — птах або літак»; отже, вона класифікує об'єкти до однієї з двох категорій предметів (птахи — машини). Упізнавання буває різним за ступенем точності і повноти. Найменший ступінь упізнавання проявляється в «почутті зна­йомості», коли людина не може точно вказати ознаку об'єкта, але впевнена, що об'єкт їй зна­йомий. Найбільший ступінь упізнавання, або повне впізнання, не викликає у людини ніяких сумнівів у знанні об'єкта сприйняття; при повно­му впізнанні вона безпомилково заносить об'єкт до певної категорії, може точно назвати час, місце та інші ознаки знайомства з ним.
Власне відтворення — мимовільне або довіль­не відновлення матеріалу запам'ятовування. Ми­мовільне відтворення — потік асоціацій, спри­чинений наявними думками, емоціями, діями, образами при відсутності відповідної мнемічної спрямованості. Довільне відтворення передбачає специфічну спрямованість, яка забезпечує ціле­спрямований пошук потрібного матеріалу.
Найкращі результати довільного відтворен­ня — тоді, коли воно не дуже відстає в часі в запам'ятовування.
Пригадування — це довільне відтворення, що вимагає від людини активних розумових зу­силь щодо добування і відновлення з тривалої пам'яті необхідної інформації. Пригадуючи щось, ми немов перебираємо в пам'яті факти, пов'язані з предметом відтворення, але ця дія інакша, ніж перебір інформації, який здійснює кібернетична машина. Пригадування у людини відбувається за законами асоціацій, тоді як машина повинна перебирати всю інформацію, доки не натрапить на потрібний факт.
Ефективність пригадування залежить від того, як поставлена й усвідомлена мета, від готовності до точного і швидкого відтворення, від виник­нення та порівнювання асоціацій.
Пригадування — від творення людиною обра­зів свого життєвого шляху, яке супроводжується різними емоціями.
Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спога­ди — це локалізовані в часі та просторі відтворення образів мину­лого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певно­го періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосеред­ньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоція­ми, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, змен­шується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає немож­ливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.
Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не викорис­товуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовуван­ня. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує за­пам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього за­няття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.
Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на ово­лодіння новим характеризується як проактивне (таке, що діє на­перед) гальмування. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, нази­вається ретроактивним (таким, що діє зворотно) гальмуванням.
Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зу­мовлений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключенням думки на інші об'єкти.
Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють за­бування. Як свідчать проведені дослідження пам'яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам'ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантажен­ня. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після за­учування матеріалу.
Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо з са­мого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплен­ня шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержа­но. Важлива умова продуктивного запам'ятовування — осмисленість, розуміння того, що є його предметом.
Причиною забування можуть бути різні хво­роби нервової системи, травми, дія сторонніх подразників, які заважають зосередитись на по­трібному матеріалі.
Для того, щоб запам'ятовування було про­дуктивним, необхідні спеціальні вольові зусилля, які можуть призвести до відтворення і впізнання всього того, що важливо для людини в її прак­тичній діяльності.
Основні процеси, які характеризують мнемічну активність, — запам'ятовування, збереження, забування і відтворення — лише умовно можуть бути виокремлені для розгляду. У реальному жит­ті людини вони невіддільні одне від одного, бо це єдиний мнемічний процес.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМ'ЯТІ
Індивідуальні відмінності в пам'яті людей виявляються в особливостях процесів і змісту пам'яті й можуть бути обумовленими та вродже­ними особливостями вищої нервової діяльності і вихованням.
Виокремлюють різні типи пам'яті — залежно від того, що краще запам'ятовує людина та якому виду запам'ятовування віддає перевагу, проявля­ється по-різному, відрізняється змістом і обсягом збереженої інформації. Розбіжності стосуються також сили пам'яті, швидкості запам'ятовування і відтворення, мобільності, міцності збереження й точності відтворення.
По-перше, люди по-різному запам'ятовують різний матеріал. Дехто краще запам'ятовує картини, обличчя, предмети, кольори, звуки. Це представники наочно-образного типу пам'яті. Інші краще зберігають у пам'яті думки і словесні формулювання, поняття, формули. Це представ­ники словесно-логічного типу пам'яті. Треті од­наково добре запам'ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний матеріал. Це представники гармонійного типу пам'яті. Існування наочно- образного типу пам'яті пояснюється відносним переважанням першої сигнальної системи, сло­весно-логічного типу — переважанням другої сигнальної системи, гармонійного типу — рівно­вагою обох сигнальних систем.
По-друге, люди віддають перевагу запам'я­товуванню різними способами. З цієї точки зору розрізняють типи пам'яті залежно від ступеня участі основних аналізаторів у процесі запам'ятовування: зоровий, слуховий, руховий і змішаний (зоро­во-слуховий, зорово-руховий і слухово-руховий) типи. Одні люди краще запам'ятовують інфор­мацію на зір, другі — на слух, треті — за допо­могою рухових відчуттів, четверті — при комбі­нованому способі. Спостерігаючи за студентами, також можна бачити, що одні краще - засвоюють матеріал, читаючи його подумки, інші — читаючи вголос або слухаючи викладача, треті для того, щоб запам'ятати, застосовують записи. Найпо­ширеніший — змішаний тип пам'яті.

Нарешті, можна характеризувати пам'ять лю­дини залежно від того, як розвинуті у неї окремі процеси пам'яті. Добра пам'ять характеризується:

- швидким запам'ятовуванням;

- міцністю збереження;

- точністю відтворення;

- готовністю пам'яті, тобто здатністю швидко пригадувати необхідну інформацію.

Для людей із сильною пам'яттю характерне швидке запам'ятовування і тривале збереження інформації. Відомі люди з винятковою силою пам'яті. Явище надзвичайної, феноменальної пам'яті отримало назву ейдетизм (з гр. «образ»). Ейдетизм — здатність деяких людей до збереження та відтворення детального образу сприйнятих ра­ніше предметів і явищ.

Кілька років тому відомий сучасний мате­матик і кібернетик фон Неймен опублікував сенсаційне повідомлення. За його підра­хунками, людський мозок може вмістити інформації приблизно 10 в 20-му ступені одиниць. У перекладі на зрозумілу мову це означає, що кожен з нас може запам'ятати всю інформацію, що міститься в мільйонах томів однієї з найбільших бібліотек світу — бібліотеки ім. Леніна у Москві. Історики стверджують, що Юлій Цезар і Олександр Македонський знали в обличчя і на ім'я всіх своїх вояків — до 30 тисяч осіб. Такі ж здібності мав і шведський цар Кір.

На ім'я і в обличчя знав кожного з 20 000 жителів столиці Греції знаменитий Фемістокл. А Сенека був здатен повторити 2000 не зв'язаних між собою слів, почутих лише раз.

Геніальний математик Леонард Ейлер вражав усіх надзвичайною пам'яттю на чис­ла. Він пам'ятав, наприклад, шість перших ступенів всіх чисел до ста. Академік Іоффе по пам'яті користувався таблицею логариф­мів. Академік Чаплигін міг безпомилково на­звати номер телефону, за яким телефонував 5 років тому і лише один раз. Композитор Д. Глазунов легко відновлював втрачені пар­титури музичних творів.

О. Пушкін міг відтворити напам'ять довгий вірш (чужий) після дворазового його прочитання. Композитори Моцарт, С. Рахманінов запам'ятовували складні музичні твори після одного прослуховування. Надзвичайною пам'яттю відрізнявся Я. Свердлов. Він пам'ятав імена, адреси, завдання, особистісні характеристи­ки декількох тисяч партійних робітників-підпільників.

Російський психолог Олександр Романович Лурія (1902—1977) досліджував властивості пам'яті С. Шерешевського, який міг запам'ятовувати і збе­рігати матеріал величезного обсягу. Шерешевський міг запам'ятати і з першого показу відтворити десятки цифр, іноземних слів, безглуздих сло­восполучень і впродовж багатьох років зберіга­ти в пам'яті той матеріал, який був ним уперше сприйнятий. Наприклад, він міг точно відтворити ряд, який складався всього з двох слів — червоний і синій, у випадковому поєднанні: червоний, синій, синій, синій, червоний, синій, червоний, черво­ний, синій, червоний, синій, синій, синій, синій, синій, червоний і т. д. Обсяг його пам'яті так і не вдалося експериментально встановити. «Йому, — писав О. Лурія, — було байдуже, чи пропонували йому усвідомлені слова, безглузді словосполучен­ня, числа, звуки, давалися вони усно чи письмово; йому треба було лише, щоб один елемент ряду був відділений від іншого паузою в 2—3 секунди». [9]

Варто зазначити, що пам'ять і рівень її роз­витку є важливим показником інтелектуального розвитку людини взагалі, за винятком окремих випадків, еволюція пам'яті тісно пов'язана зі становленням усіх пізнавальних процесів: сприй­мання, мислення, уяви, уваги.