Теорії пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психо­логічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що оз­начає зв'язок, з'єднування. Асоціація — обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділя­ють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю — це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю ви­никають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при за­учуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відо­бражуються зв'язки між предметами, схожими у певному відно­шенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низь­кий, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та про­сторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно мірку­вань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт­психології. Центральним поняттям нової теорії був «гештальт» — образ як цілісна організація структури, яка не зводить­ся до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків ґрун­тується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну струк­туру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими по­ложеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні ре­флекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв'яз­ки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із зако­номірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків — це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зу­мовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення — це досягнення безпосередньої ме­ти дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утворе­ного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).[13]

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психо­логічними поняттями мети дії. Де пункт об'єднання фізіологіч­ного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятову­вання того, «що було», не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, «що буде».

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після се­бе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової струк­тури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Про­цес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим сто­совно процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї кліти­ни. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає са- мозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення ме­ханізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двосту­пеневий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої — це власне біохімічна реакція, пов'яза­на з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вва­жається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що спе­цифічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.