Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Утворення Черкаської області та її адміністративно-територіальний устрій






· Суспільно-політичне життя краю

· Особливості соціально-економічного розвитку

· Духовне життя на Черкащині

Утворення Черкаської області та її адміністративно-територіальний устрій. Ідея утворення нової області у складі УРСР на офіційному рівні вперше була обговорена 28 грудня 1953 року на засіданні президії ЦК КПУ. Головним мотивом доцільності утворення Черкаської області було „розукрупнення Київської області, наближення керівництва і обслуговування віддалених районів”. Дійсно, Київська область на той час була найбільшою в Україні, займаючи 41, тис. кв. км. Протяжність її з півночі на південь складала 350 км. Віддаленість окремих південних районів Київської області (Христинівського, Уманського, Звенигородського, Шполянського, Смілянського та інших) від обласного центру (по залізниці на 200 – 325 км) значно ускладнювала керівництво сільським господарством і промисловістю цих районів.

Тому було вирішено найбільш віддалені 20 південних районів Київської області виділити в окрему область – Черкаську, доповнивши її 6 районами Полтавської, 2 – Кіровоградської і 1 – Вінницької області. На засіданні президії ЦК КПУ зазначалося, що пропоновані райони „за своїми економічними, природними і кліматичними умовами є однорідними, з провідною культурою в сільському господарстві – цукровим буряком і наявністю крупної цукрової промисловості [1, 7 – 9].

Пропозиції політичного керівництва республіки були сформульовані у поданні Президії Верховної Ради УРСР. На основі цього подання 7 січня 1954 року було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР „Про утворення у складі Української РСР Черкаської області”. Згідно цьому документу до складу Черкаської області включалися:

– з Київської області: 3 міста обласного підпорядкування – Черкаси, Умань, Сміла та такі райони в тодішніх адміністративних межах – Бабанський, Букський, Вільшанський, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський, Лисянський, Маньківський, Мокро-Калигірський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський і Шполянський;

– з Полтавської області: Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський і Чорнобаївський райони;

– з Кіровоградської області: Златопільський і Кам’янський;

– з Вінницької області: Монастирищенський район [2, 1].

Таким чином, на час утворення Черкаська область включала 29 районів і 3 міста обласного підпорядкування. В складі області тоді було ще 12 міст, 19 селищ міського типу, а всього 815 населених пунктів, підпорядкованих 453 міським, селищним і сільським радам.

Загальна площа області на той час становила 21, 1 тис. кв. км. Чисельність населення – 1 млн. 497 тис. чоловік, з них переважна більшість проживала в сільській місцевості – 1 млн. 236 тис. (82, 6 відсотків). Серед населення новоутвореної області українці становили 93, 9 відсотків, росіяни – 4, 5, євреї – 0, 9, білоруси – 0, 3, поляки – 0, 1 відсотка. Усього на Черкащині тоді проживали представники 49 національностей [3, 9].

Відразу після підписання Указу про утворення області розпочалася практична робота по його реалізації. Для вирішення організаційних питань по формуванню апарату управління та налагодженню його роботи до Черкас прибула група працівників ЦК КПУ на чолі з Б.І. Вольтовським, який мав очолити майбутній обком партії і стати першим керівником області. Через двадцять років він, згадуючи січневі дні 1954 року, зазначав, що „старовинне одноповерхове містечко, в якому ще помітні були сліди війни, зустріло нас сніговими заметами і незвичною тишею – міського транспорту фактично не було. Комунальне господарство було слаборозвинуте... У селах ще можна було побачити землянки, невеликі приземкуваті хатки” [4, 4].

До сформування управлінських ланок партійного та державного керівництва областю, усі владні функції виконувало затверджене ЦК КПУ оргбюро. На своєму першому засіданні 13 січня 1954 року цей тимчасовий орган розглянув питання про розміщення створюваних обласних організацій, про назву обласної газети, про розгортання соціалістичного змагання з Київською областю [5, 2].

10 – 11 березня відбулася перша обласна партійна конференція. Її делегати представляли 1714 первинних парторганізацій, які об’єднували 22860 членів партії і кандидатів в члени КПРС. Першим секретарем обкому КПУ одноголосно обрано 47-річного Б.І. Вольтовського, який добре знав сільськогосподарське виробництво і мав значний управлінський досвід обласного масштабу.

Наступного місяця, 16 квітня, на першій сесії обласної Ради депутатів трудящих було завершене формування державного апарату. Головою облвиконкому обрано 34-річного І.К. Лутака – фахівця сільськогосподарської галузі, добре обізнаного з Черкащиною по роботі на посаді керівника Христинівського райкому партії і завідувача сільгоспвідділу Київського обкому КПУ. Як і Б.І. Вольтовський – фронтовик [4, 4; 6, 27 – 28].

В подальшому адміністративно-територіальний устрій Черкаської області зазнавав змін. Зокрема, в 1959 році до складу Кіровоградської області відповідно до Указів Президії Верховної Ради УРСР було передано селище міського типу Злато піль (з 1959 року – у складі міста Новомиргород) та 19 населених пунктів, ще один населений пункт передано у 1960 році. До складу Київської області у 1959 році передано 3, а в 1964 році – 2 населені пункти.

В свою чергу, до складу Черкаської області з Київської області у 1960 році передано 1 населений пункт, у 1963 році – 1, у 1971 році – 5. З Полтавської області в 1964 році до Черкаської області передано 5 населених пунктів. З Кіровоградської області в 1963 році передано 1 населений пункт.

В різні роки змінювалася кількість районів. У 1974 році в Черкасах введено районний поділ – утворено Соснівський і Придніпровський райони міста. З 1977 року містом обласного підпорядкування став Канів, а з 1992 року – Ватутіне і Золотоноша [7, 112].

Суспільно-політичне життя краю. Утворення в 1954 році Черкаської області відбулося в умовах назріваючих у суспільстві радикальних змін, своєрідною точкою відліку яких стала смерть Сталіна. У свідомості людей зріло розуміння необхідності відходу від минулого. Серед дій, що символізували початок хрущовської „відлиги” і процесу лібералізації, важливе значення мало скасування у вересні 1953 року позасудових органів, розпочате реформування сільськогосподарського виробництва, припинення кампанії проти націоналізму, зростання українського фактора у різних сферах суспільного життя.

Тоді черкащани жадібно ловили кожну новину, слідкуючи за подіями в центрі і пов’язуючи з прийнятими там рішеннями свої сподівання на краще. Такою ключовою подією, що стала імпульсом до поглиблення і розширення лібералізації суспільного життя став ХХ з’їзд КПРС 1956 року, на якому було викрито культ особи Сталіна і пов’язані з ним злочини.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті Черкащини сприяла розпочата реабілітація жертв сталінських репресій. Зокрема, важливе значення для оздоровлення духовної атмосфери в середовищі інтелігенції краю мало повернення після багаторічних ув’язнень і заслань відомих громадських діячів Н.В. Суровцевої і Г.Ю. Храбана.

Повернувшись у 1957 році до Умані, Н.В. Суровцева, після 30 років перебування за сфабрикованими звинуваченнями у тюрмах і таборах, поринає у громадську роботу – допомагає впорядковувати фонди Уманського краєзнавчого музею, організовує виставку майстрів народної творчості, збирає матеріали про відомих людей краю, пише спогади. Її оселя стає осередком культурного життя Умані [8, 56].

Зазнавши необґрунтованих репресій, майже 15 років провів в ув’язненні і засланні завідувач відділом народної освіти з Умані Г.Ю. Храбан. Після реабілітації він повертається до міста, де, очоливши краєзнавчий музей, з величезною наснагою займається дослідженням історії рідного краю, друкує наукові і науково-популярні статті, нариси. Вінцем його багаторічної подвижницької наукової праці стала книга „Спалах гніву народного” про гайдамацький рух і повстання Коліївщину [9].

Всього в 1950-х і наступних роках, реабілітовано понад 15 тис. черкащан. На жаль, більшість із них – посмертно.

Хрущовська „відлига”, безумовно, послабила тиск командно-адміністративної системи, сприяла утвердженню в свідомості людей впевненості у майбутньому, віри у краще життя. На цій хвилі зростає громадська активність населення. В 1950 – 1960-х роках на Черкащині набули поширення різного роду почини і новаторські рухи, які підтримувалися, а в багатьох випадках й ініціювалися партійними комітетами як складова частина здійснюваних ними агітаційно-пропагандистських заходів.

В практику увійшли підвищенні зобов’язання до партійних з’їздів та ювілейних дат, соціалістичне змагання між виробничими підрозділами, трудовими колективами, районами, а також областями, в тому числі й з інших союзних республік. Після прийняття у 1961 році на ХХІІІ з’їзді КПРС партійної програми, націленої на побудову досконалого суспільного ладу – комунізму, поширюється „рух за комуністичне ставлення до праці”. Передовики такого руху отримували звання ударників та бригад комуністичної праці, нагороджувалися вимпелами та перехідними червоними прапорами.

Численні трудові почини в рамках адміністративної системи в цілому відігравали позитивну роль у підвищенні продуктивності праці та впровадженні кращого виробничого досвіду. В області в різний час набуло визнання чимало здібних новаторів і передовиків виробництва, які показували приклад ефективної і сумлінної праці. Серед них – доярка В.М. Левчик із Золотоніського району, робітник М.К. Величко зі Сміли, будівельник В.М. Заболотній з Черкас, механізатор О.Н. Парубок з Жашківського району та багато інших трудівників [10].

Однак, в багатьох випадках численні трудові почини, що йшли знизу, згодом наповнювалися формалізмом і демагогічним змістом, спотворюючи реальний ентузіазм працюючих.

Усі важелі політичного впливу та керівництва різними сферами життя області зосереджувалися в обкомі КПУ, який виступав провідником партійної лінії в області. За час існування області його першими секретарями були: Б.І. Вольтовський (1954 – 1960 рр.), Л.І. Найдек (1960 – 1963 рр., в 1963 – 1964 рр. – перший секретар сільського обкому), В.В. Ричко (1963 – 1964 рр. – перший секретар промислового обкому), О.Т. Ватченко (1964 – 1965 рр.), О.М. Андрєєв (1965 – 1976 рр.), І.К. Лутак (1976 – 1988 рр.), О.А. Ружицький (1988 – 1991 рр.) [23, 324].

Найпомітнішою постаттю серед керівників Черкаської області був І.К. Лутак, який крім посади партійного керівника впродовж 1954 – 1961 років був головою облвиконкому. З його іменем пов’язані вагомі здобутки в економічному та соціально-культурному розвитку краю. В 1985 році удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.

Функції тодішніх партійних керівників обласного, а також міського та районного рівнів, носили більш адміністративно-господарський, ніж політичний характер. В рамках існуючої системи з її надмірною централізацією керівництва і суворою дисципліною навіть окремі особистості були не взмозі суттєво впливати на суспільно-політичні процеси.

Після оголошення у Конституції 1977 року КПРС „ядром політичної системи суспільства”, центральні органи партії директивним методом зобов’язували місцеві парторганізації посилити контроль за усіма ланками суспільного життя. Шляхом реалізації цього завдання, в тому числі і на Черкащині, було обрано кількісне зростання партійних осередків.

Якщо у 1954 році в Черкаській області було 22861 член партії, то у 1988 році – 99541. У 1988 році в партії перебував кожен восьмий робітник, кожен дев’ятий працівник сільського господарства. На низи в часи Брежнєва передався „синдром старіння” партії. В 1985 році 38, 9 відсотка комуністів області становили люди старші 50 років [11, 3 – 17; 12, 148].

Складалася парадоксальна ситуація – кількісно партія зростала, а партійний вплив і авторитет в масах, навпаки, знижувався.

В цілому суспільно-політична ситуація на Черкащині аж до 1985 року характеризувалася аполітичністю переважної більшості населення. Політична стабільність підтримувалася розгалуженою системою агітаційно-пропагандистських заходів, які включали масову мережу політосвіти, політінформацій, лекторіїв тощо, до яких залучалося практично усе працююче населення. Цьому сприяла й ідеологічна монополія на засоби масової інформації. Не давав підстав для соціальних збурень й відносно ритмічно працюючий господарський комплекс краю.

Однак, в другій половині 1980-х років на Черкащині, як і в інших регіонах України, суспільно-політичне життя помітно активізується. Своєрідним каталізатором цього процесу стала започаткована „перебудова” та її непередбачені наслідки. Громадяни області, як і усієї України, особливо гостро відчули небезпеку залежності від союзного центру. Значною мірою це пов’язувалося з аварією на ЧАЕС, наслідки якої безпосередньо торкнулися районів Черкащини, інших соціально-економічних негараздах того часу.

Для громадськості краю Чорнобиль став символом і „духовного Чорнобиля” – русифікації, збереження історико-культурної спадщини, замовчування трагічних сторінок минулого. Правомірність постановки цих питань на Черкащині тоді була цілком очевидною, оскільки в 1988/1989 навчальному році в найбільшому місті області – Черкасах з 38 шкіл викладання українською мовою велося лише в чотирьох. А з 38986 учнів міських шкіл навчалися в класах з українською мовою викладання тільки 5753 [13, 2].

В умовах процесу демократизації суспільного життя в області починають виникати історико-краєзнавчі, екологічні, пам’яткоохоронні та інші об’єднання, діяльність яких нерідко виходила за межі суто просвітницької і все частіше набувала політизованого характеру. Одним з перших таких об’єднань в Черкасах стало товариство „Екологія”. Перший екологічний мітинг в Черкасах відбувся у лютому 1988 року. На ньому вперше було відкрито і аргументовано заявлено, що екологічна обстановка в місті дуже складна і вимагає невідкладних заходів.

Оприлюднена інформація дала поштовх регулярним акціям протесту, яких до цього часу ніколи не проводилось – мітингам, пікетуванням підприємств-забруднювачів навколишнього середовища, виступам проти будівництва Чигиринської АЕС, Канівського промвузла та інших об’єктів, які загрожували не лише екологічній безпеці, а й історико-культурним пам’яткам загальноукраїнського значення [14, 6]. Тому поступово екологічний рух почав доповнюватися і тісно переплітатися з іншими актуальними проблемами, насамперед пов’язаними з національно-культурним відродженням.

На цьому грунті у 1988 – 1989 роках утворюються громадські об’єднання культурологічного спрямування – „Заповіт” у Черкасах [15, 1], „Берегиня” в Умані [16, 6 – 7], які проводили просвітницьку роботу – організовували дослідження маловідомих в той час обставин голоду 1932 – 1933 років, політичних репресій, пропагували українську народну творчість. Згодом ці об’єднання помітно політизуються і тісно співпрацюють з осередками політичних партій і рухів, що утворюються в області – НРУ (Народного руху України), ДемПУ (Демпартії України), УГС (Української гельсінської спілки) та інших.

Все відчутніший вплив на формування громадської думки з кінця 1980-х років починають справляти, незважаючи на непостійну періодичність і тираж, позацензурні газети „Черкаський час”, „Сурма” (Черкаси), „Клич Наддніпрянщини”, „Канівський вісник” (Канів), „Червона калина” (Умань), „Гомін” (Городище), „Дзвін” (Монастирище), на сторінках яких критикувались дії влади, гостро і вимогливо ставились питання національно-культурного відродження, надання незалежності Україні [17, 23 – 24].

На початок 1990 року в області ускладнюється суспільно-політична ситуація. Непослідовність проголошеного КПРС курсу на „перебудову”, серйозні помилки в економічній політиці все більше позначалися на повсякденному житті людей. Загострення дефіциту товарів, в тому числі й першої необхідності, прорахунки ціноутворення викликають все більше невдоволення населення. Знижувався рівень дисципліни на виробництві. Дуже часто порушувалися договори щодо поставок продукції. Мітингова стихія докотилася до виробничих колективів, особливо коли відбувалися вибори керівників підприємств. Наростали антикомуністичні настрої [18, 92].

Партійний апарат дедалі більше „не вписується” в процес перебудови. Більшість партійних працівників, не одержуючи належних орієнтирів і рекомендацій, виявилася не готовими ефективно вести організаторську і політичну роботу в умовах політичного плюралізму. Зниження авторитету партії засвідчили численні виходи з її складу рядових комуністів, передусім на промислових підприємствах Черкас, Умані, Сміли, Канева. Ослаблення позицій партії проявилося під час виборів у березні 1990 року, коли до Верховної Ради СРСР по Уманському округу депутатом було обрано не кандидата-комуніста, а представника націонал-демократичної громадськості М.М. Гайду [19, 221].

В обстановці загострення взаємин між союзним центром і республіками 17 березня 1991 року відбувся Всесоюзний референдум про збереження СРСР. В бюлетенях було включене питання: „Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності? ”. В Україні до бюлетенів було також включене питання опитування про майбутній статус України: ” Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України? ”. На Черкащині за збереження Союзу проголосувало 77, 3 відсотка виборців (по Україні – 70, 5). Висловили думку на підтримку перебування України в Союзі на засадах Декларації про державний суверенітет 88, 8 відсотка (по Україні – 80, 1) [12, 154].

До літа 1991 року суспільно-політична ситуація у країні ускладнюється. А 19 – 21 серпня у Москві було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), однак його спроба захопити владу завершилася поразкою. В Черкасах обком КПУ і облвиконком в ці дні діяли виважено, займалися поточними справами, ніяких рішень і заяв щодо підтримки ДКНС (відомого в народі як ГКЧП) не приймали [18, 116].

Однак події в Москві та їх тодішні оцінки в засобах масової інформації сформували різко негативну громадську думку щодо очолюваної М. Горбачовим КПРС, а відтак і Компартії України як її складової частини. Це стало підставою для Указів Президії Верховної Ради України спочатку „Про тимчасове припинення діяльності Компартії України” (26 серпня), а потім „Про заборону діяльності Компартії України” (30 серпня). За таких обставин 25 серпня 1991 року відбулися останні збори апарату Черкаського обкому, перших секретарів міськкомів і райкомів Компартії України, на яких було вирішено суворо дотримуватися чинного законодавства. Перший секретар обкому О.А. Ружицький подякував усім за спільну роботу [18, 117]. Комітети КПУ на території області припинили свою діяльність, а уся повнота влади перейшла до Рад народних депутатів та їх виконкомів.

Особливості соціально-економічного розвитку. Після утворення області важливим завданням її керівництва було налагодження управління галузями економіки та соціальної сфери як єдиного комплексу. На той час в економіці Черкащини переважав аграрний сектор, а питома вага промислової продукції була незначною.

Виходячи із такої структури, особлива увага приділялася розвитку промислових галузей, а також забезпечення господарства краю електроенергією. В 1958 році завершено будівництво першої черги Уманської ТЕЦ потужністю 12 тис. кіловат [20, 69]. Нарощувала свої потужності Юрківська ТЕЦ, яка в 1960 році забезпечувала три райони області – Звенигородський, Катеринопільський і Шполянський [20, 217]. Цілком виправданим було будівництво невеликих гідроелектростанцій на річках області – Гнилому Тікичі, Гірському Тікичі, Росі, Ятрані та інших. Вагомим поповненням енергобалансу області стало підключення її у 1960 році до Кременчуцької ГЕС. У 1975 році вступила в дію Канівська ГЕС [21, 9].

Зростав видобуток бурого вугілля в Юрківському буровугільному басейні. Якщо в 1955 році видобуток палива складав 1, 8 млн. тонн, то в 1958 році – 2, 4 млн. тонн. Значно знизив собівартість видобутку вугілля розроблений інженерами тресту „Ватутінвугілля” вугільний комбайн. В ці роки стала до ладу Юрківська брикетна фабрика [20, 68].

Розвивалося машинобудування. На Черкаському машинобудівному заводі освоїли випуск нового устаткування для м’ясокомбінатів, консервних заводів та підприємств громадського харчування; на Уманському – сільськогосподарських машин, кормозапарників, транспортерів; на Смілянському – устаткування для цукрової промисловості. Кам’янські машинобудівники освоїли виробництво обладнання для легкої і хімічної промисловості [20, 68].

В 1957 році вступив у дію Уманський завод електровимірювальних приладів „Мегометр”. З його потокових і автоматичних ліній сходило понад 20 найменувань приладів. В 1960 році в Умані мотороремонтний завод перетворено на машинобудівний, який почав випускати машини для механізації трудомістких процесів у тваринництві [20, 564].

Збільшувалися потужності традиційних для Черкащини галузей харчової промисловості – цукрової, маслоробної, борошномельної. У 1960 році виробництво цукру досягло 474, 2 тис. тонн. Один лише Черкаський консервний комбінат щорічно почав виготовляти 80 млн. банок овочевих і м’ясних консервів.

В другій половині 1950 – 1960-х роках в Черкасах розпочинається спорудження підприємств хімічної промисловості, яка в майбутньому значною мірою визначала економічний розвиток краю. Першим потужним підприємством „великої хімії” став завод хімічного волокна, спорудження якого розпочалося в 1956 році. Перша черга цього підприємства стала до ладу в 1961 році, а друга – в 1964 році.

На початку 1963 року в Черкасах почав споруджуватися великий хімкомбінат (нині – ВАТ „Азот”), який через два роки дав першу продукцію – аміачну воду й азотні добрива. Цього ж року розпочалося будівництво шовкового комбінату, який став до ладу в 1967 році [20, 118].

У першому десятиріччі існування області відбувалися помітні зміни і в аграрному секторі. Оздоровленню морального клімату на селі сприяло те, що за часів Хрущова селяни, нарешті, одержали паспорти, ставши, таким чином, повноцінними громадянами. На розвиток сільськогосподарського виробництва позитивно впливали економічні чинники, що почали впроваджуватися. Мається на увазі, передусім, посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах своєї праці. Впродовж 1952 – 1958 років закупівельні ціни на зерно зросли майже у 7 разів, на картоплю – у 8 разів, на продукти тваринництва – у 5, 5 раза.

Значно зміцнилася матеріально-технічна база сільського господарства. Наприклад, в Монастирищенський район в 1955 році надійшло 73 гусеничні трактори, а в 1957 році район отримав вже 115 таких машин і 6 колісних трактори [4, 5]. Поповнення господарств технікою тривало і в наступні роки. Якщо в 1958 році в області працювало 9195 тракторів, то в 1965 – 16013. За цей же період з 2033 до 2267 зросла кількість зернових комбайнів [20, 73].

В 1958 році валовий збір зернових становив 1 млн. 422 тис. тонн, або на 548 тис. тонн більше ніж у 1953 році. З кожного гектара одержано по 20 ц зернових і по 275 ц цукрових буряків. Від реалізації цукрових буряків того року господарства області одержали понад 65, 6 млн. крб. прибутків у тодішніх цінах, що перевищувало усі грошові доходи від рільництва і тваринництва у 1953 році.

В тому ж році Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня Черкаська область „за успіхи, досягнуті в справі збільшення виробництва та заготівель зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів” була відзначена найвищою у той час державною нагородою – орденом Леніна. За цією нагородою – сумлінна і нелегка праця тисяч наших працелюбних земляків [4, 4].

Динамічний розвиток Черкаської області у 1960-х роках перетворив її з аграрної в індустріально-аграрну. За цей час було збудовано 25 нових потужних промислових підприємств, реконструйовано більшість діючих. Індустріальне обличчя краю у цей період визначали машинобудування, зростаюча швидкими темпами хімічна промисловість, об’єкти паливно-енергетичного комплексу, легка та харчова промисловість.

На дільницях Знам’янка – Шевченко та Цвіткове – Городище пішли перші електропоїзди, на інших паровози були замінені тепловозами. В Черкасах вступив в дію новий річковий порт [6, 31 – 32].

Проте, одночасно з поступальним розвитком, в економіці області мали місце прорахунки і недоліки, породжені командно-адміністративними методами управління. На якості роботи негативно позначалися штурмівщина, розпорошення коштів, великі обсяги незавершеного будівництва, недостатня спеціалізація і кооперування. Низькою залишалася механізація вантажних, транспортних та інших трудомістких робіт.

Не на користь справі були непродумані реорганізації управління. Так, Черкаська область спочатку входила до Київського раднаргоспу, потім до Черкаського і знову до Київського. Плани нерідко складалися без достатнього економічного обгрунтування і часто мінялися. Зокрема, план 1962 року тресту „Черкасжитлобуд” було змінено 13 разів, а тресту „Черкасхімбуд” – 16 разів.

Не сприяла злагодженості й здійснена з ініціативи М.С. Хрущова перебудова структури партійних органів. У січні 1963 року обком партії було поділено на два – промисловий і сільськогосподарський. Відповідну реорганізацію проведено в обласній раді депутатів трудящих (їх теж стало дві), в обласній раді профспілок, обкомі комсомолу, інших обласних відомствах [3, 25]. Таке ж „роздвоєння” керівних структур відбулося і на районному рівні.

В 1970 – 1980-х роках реконструюються і розширюються потужності підприємства машинобудівної галузі в Черкасах, Умані, Смілі, Золотоноші, Монастирищі, Кам’янці, Корсунь-Шевченківському. Змінюється загальна стратегія промислового розвитку – все більше уваги приділяється наукоємним галузям. Вступають в дію такі високотехнологічні приладобудівні підприємства як „Фотоприлад”, завод телеграфної апаратури, „Ротор”, „Імпульс” в Черкасах, „Вега” в Умані, радіоприладний в Смілі, „Магніт” в Каневі. На цих та інших підприємствах високою була питома вага продукції військово-промислового комплексу.

В середині 1980-х років у сукупній валовій продукції, що вироблялася в області, питома вага промисловості становила 70, 2 відсотка, а сільськогосподарського виробництва – 29, 8 відсотка [3, 46].

Однак в абсолютному вимірі обсяг валової сільськогосподарської продукції зріс. Цей показник у 1982 році по усіх категоріях господарств перевищив показники 1960 року в 1, 7 раза. При цьому чисельність сільського населення за цей час зменшилася майже на 30 відсотків. Продуктивність праці на селі зросла в 2 рази. Ці та інші показники регулярно оприлюднювалися в засобах масової інформації, викликаючи у жителів області, особливо міських, подвійні почуття. З одного боку – гордість за здобутки селян, а з іншого – невдоволення тим, що постачання населення міст продуктами харчування поліпшувалося дуже повільно, оскільки значна частка виробленої сільгосппродукції відправлялася у так званий союзний фонд [3, 48 – 49].

З початку існування області і до середини 1980-х років відбулися суттєві зміни у соціальній сфері, зокрема значних розмірів набуло житлове будівництво. За цей час здано в експлуатацію 18, 3 млн. квадратних метрів житла – понад 300 тис. квартир. Тривав процес газифікації – було газифіковано 83, 2 відсотка міських і 45, 4 відсотка сільських квартир.

З 1961 по 1983 рік в області збудовано 503 школи на 197, 3 тис. учнівських місць, в тому числі в сільській місцевості – на 141, 4 тис. місць. В Черкасах збудовано нові навчальні корпуси педагогічного і філії Київського політехнічного інститутів.

Практично була вирішена проблема забезпечення потреб населення у дошкільних закладах. Якщо у 1954 році в області налічувалося всього 102 дитячих садка на 4240 місць, то в 1984 році в 852 дитячих садках виховувалося майже 81 тис. малят.

Поліпшилося медичне обслуговування населення. У 1954 році на кожні 10 тис. жителів області припадало 8, 4 лікаря і 36, 3 середнього медперсоналу. В 1984 році цей показник становив відповідно 31, 4 і 102. З 6, 5 тис. до 20, 1 тис. збільшилася кількість лікарняних ліжок в стаціонарних лікувальних закладах. Серед введених в дію лікувально-оздоровчих об’єктів санаторії „Світанок”, „Мошногір’я” поблизу Черкас, „Родон” у Звенигородці. Загальна кількість місць в санаторіях, пансіонатах, будинках і базах відпочинку досягла майже 15 тис. [22, 11 – 13].

Тобто, контраст з попереднім періодом був разючим, хоча життєвий рівень населення ще суттєво відставав від стандартів розвинутих країн світу. Дефіцитними залишалося багато товарів широкого вжитку – меблі, побутова електротехніка, легкові автомобілі. Можливість безкоштовно отримати житло мали усі працюючі, однак в більшості випадків черга розтягувалася на кілька років.

Духовне життя на Черкащині. З утворенням Черкаської області виникла необхідність реорганізації та утворення нових, обласного рівня, закладів гуманітарної, насамперед культурно-мистецької сфери. Гостро постало й питання будівництва в Черкасах відповідаючих вимогам приміщень обласної філармонії, театру, музею, бібліотеки, оскільки колишній райцентр їх не мав.

У молодому обласному центрі з другої половини 1950-х років пожвавляється духовне життя. Представники творчої інтелігенції гуртуються в творчі об’єднання, які стають ядром майбутніх обласних організацій творчих спілок письменників, художників, архітекторів, композиторів.

В Черкасах на базі художніх майстерень Київського обласного товариства художників 17 березня 1954 року було створено Черкаське обласне кооперативне товариство художників. А 16 листопада бюро обкому КПУ прийняло постанову про створення обласного літературного об’єднання, першим головою якого став І.А. Рябокляч [23, 12 – 13].

Наступним кроком у формуванні мережі обласних культурно-мистецьких закладів стало рішення облвиконкому від 26 травня 1955 року про організацію з 1 червня того ж року обласної філармонії, яку тимчасово передбачалося розмістити у приміщенні драматичного театру [23, 19]. Філармонія покликана була стати центром музично-мистецького життя краю і організації концертної діяльності. Важливе значення в реалізації цього завдання мало створення при обласній філармонії в лютому – березні 1957 року самодіяльного Черкаського народного хору, якому згодом передбачалося надати статусу професійного [23, 26 – 27].

Черкаський хор, який складався з власне хору, танцювальної та оркестрової груп, з часом набув широкого визнання. Вже у 1958 році і наступних роках колектив брав участь у конкурсах та фестивалях в Києві та Москві, успішно гастролював в Радянському Союзу та за кордоном, був лауреатом багатьох конкурсів, в тому числі й міжнародних.

Першим художнім керівником хорового колективу був А. Хмара. В наступні роки Черкаським хором, який був удостоєний звання державного заслуженого українського народного хору, керували талановиті митці А. Пашкевич, А. Авдієвський, Є. Кухарець, О. Савчук, О. Стадник, Л. Трохименко. Пошаною і прихильністю слухачів користувалися солісти хору О. Павловська, Р. Кириченко, В. Захарова, Є. Крикун, В. Чорнодуб та багато інших виконавців. Далеко за межами Черкащини стали відомі пісні „Степом, степом...” на слова М. Негоди та „Синові” на слова В. Симоненка, музику до яких написав А. Пашкевич. У 1981 році колектив хору удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Шевченка.

Набув статусу обласного Черкаський музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. В різні роки на сцені театру здійснено постановку різноманітних за жанром та тематикою творів української та зарубіжної класики і сучасних авторів [24, 648]. У репертуарі театру постійними стали вистави за творами Т. Шевченка – „Назар Стодоля”, „Мати – наймичка”, „Гайдамаки”, „Титарівна”. Роль Шевченка виконували В. Ігнатенко і І. Клименко [25, 49 – 50].

В 1957 – 1963 рр. в Черкасах жив і творив відомий український письменник В.Симоненко. З утворенням у листопаді 1972 року обласної організації Спілки письменників України, першим керівником якої був Ф. Моргун (пізніше організацію очолювали М. Негода, С. Носань, Л. Тараненко, Г. Білоус) на Черкащині помітно активізувався літературний процес. З’явилися такі форми організаційно-творчої роботи як семінари-конкурси творчої молоді „Сонячні кларнети”, літературно-мистецькі свята „Поетичний жовтень”, до участі в яких запрошувалися літератори з Києва та інших міст України, а згодом й з інших республік.

Плідна співпраця черкаських письменників і митців, набутий ними досвід у проведенні масових заходів по пропаганді культурних надбань стали вагомим аргументом для розширення цієї роботи і започаткування у 1981 році Шевченківського літературно-мистецького свята „В сім’ї вольній, новій”, яке з часом набуло міжнародного значення. Розмаїтістю і духовним багатством запам’яталися черкасцям Шевченківські урочистості 1989 року, коли святкувалося 175-річчя від дня народження Кобзаря. У травні Дніпром за маршрутом Прага – Київ до Черкас прибули шанувальники Т. Шевченка з різних куточків земної кулі – учасники міжнародного Шевченківського форуму „Від серця Європи – до серця України” [25, 55 – 61].

Все помітнішу роль у духовному житті черкащан після утворення області почали відігравати музеї. Функції провідної музейної установи почав виконувати Черкаський міжрайонний музей, який був реорганізований у обласний краєзнавчий музей. Крім того в 1950-х роках статус державних мали краєзнавчий музей в Умані, меморіальний музей в Каневі, Шевченковому і Кам’янці та музей Корсунь-Шевченківської битви. В 1960-х роках починають працювати міські та районні краєзнавчі музеї в Смілі, Золотоноші, Звенигородці та в інших містах та районах.

Важливими осередками краєзнавства і вивчення української минувшини стають музеї та музейні кімнати на громадських засадах. Лише в 1967 році в області було створено майже 100 музеїв і музейних кімнат, а вже в 1970 році їх діяло 557. Попри надмірну заідеологізованість, вони справляли помітний вплив на формування історичного світогляду населення і сприяли поширенню знань про минуле краю [26, 237 – 238]. Важливе значення для розвитку музейництва мало відновлення у 1985 році після 12-річної перерви роботи обласного краєзнавчого музею у новозбудованому приміщенні, яке мало 30 залів на площі 2800 кв. метрів [27, 15]. Мережа державних музеїв Черкащини у травні 1989 року поповнилась унікальним музеєм шевченківського „Кобзаря” у Черкасах [28, 1]. У 1990 році музеї області відвідало 703 тис. відвідувачів.

Серед черкащан великою популярністю користувалася самодіяльна народна творчість, центрами якої були клуби та будинки культури. До послуг населення в 1986 році було 939 клубних установ, в тому числі в сільській місцевості 799 [29, 238]. В гуртках художньої самодіяльності брали участь понад 123 тисячі чоловік. Найкращим 65 художнім колективам присвоєно звання народних [22, 15].

Удосконалювалася мережа бібліотек. В 1985 році в області діяло 996 бібліотек з книжковим фондом 15, 7 млн. примірників (в 1954 році – 3, 6 млн.) [29, 235; 30, 123].

Масовим характером відзначався розвиток фізкультури і спорту. Користувалися популярністю такі змагання як „Усією бригадою – на стадіон! ”, „Шкіряний м’яч”, „Тато, мама і я”, тижні фізичної культури і спорту [23, 131]. В середині 1980-х років в області до послуг населення було 49 стадіонів, 380 футбольних полів (у сільській місцевості – 370), 3214 волейбольних, баскетбольних та інших спортивних майданчиків, 550 спортзалів [22, 15].

Зростала кількість підготовлених спортсменів вищої кваліфікації. У 1981 – 1984 роках в області підготовлено 9 майстрів спорту міжнародного класу, 108 майстрів спорту СРСР і кандидатів в майстри спорту – 985 [23, 130]. Чемпіоном Олімпійських ігор 1964 року в Токіо з веслування на каное став черкаський авангардівець А. Хіміч. Учасником Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені був динамівець із Черкас В. Атамась. На Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі черкаський веслувальник О. Мотузенко (уродженець Сміли) завоював срібну медаль у змаганнях з веслування на байдарках. Там же вихованка черкаського гандболу Т. Горб у складі збірної СРСР нагороджена бронзовою медаллю (такої ж нагороди вона удостоїлась і на Олімпіаді 1992 року в Барселоні) [31, 292 – 294]. Чемпіоном Європи 1966 року, двічі срібним призером світових першостей та неодноразовим чемпіоном СРСР з веслування ставав у 1960-х роках черкащанин В. Дрибас.

Розширювалася мережа закладів освіти, зокрема вищих навчальних закладів. До діючих Черкаського і Уманського педагогічних та Уманського сільськогосподарського інститутів приєднався у серпня 1960 року загальнотехнічний факультет Київського будівельного інституту (в майбутньому на його базі буде створено самостійний вищий навчальний заклад). Динаміка підготовки в області фахівців з вищою освітою характеризується такими показниками: в 1954/1955 навчальному році у вищих навчальних закладах Черкащини навчалося 5963 студенти, в 1985/1986 навчальному році – 10262. В середніх спеціальних навчальних закладах відповідно 10065 і 19614.

Зростав випуск фахівців з вищих та середніх спеціальних навчальних закладів області. Якщо вищу освіту в них у 1960 році здобуло 1234 випускники, то в 1985 році – 1730, середню спеціальну – 2610 і 6186 відповідно [29, 226 – 227; 30, 120].

Утворення Черкаської області дало поштовх формуванню мережі науково-дослідних установ. В першому десятиріччі існування області науково-дослідну роботу проводили Черкаська обласна сільськогосподарська науково-дослідна станція, Мліївська науково-дослідна станція садівництва імені Л. Симиренка, Верхняцька державна дослідно-селекційна станція і Драбівська науково-дослідна станція рільництва при Українському науково-дослідному інституті землеробства [32, 20 – 21]. В наступні роки з розвитком промислового потенціалу краю почали функціонувати науково-дослідні установи з проблем хімічної, машинобудівної та інших галузей.

Рівно через місяць після указу про утворення Черкаської області, 7 лютого 1954 року побачив світ перший номер обласної газети, яка отримала типову для того часу назву „Черкаська правда” і була офіційним друкованим органом обкому КПУ і облвиконкому. Першим редактором обласної газети був Є.М. Гольцев (в наступні роки редакційний колектив очолювали Л.П. Шитова, В.П. Мислюк, Б.П. Педченко, В.С. Головковський). Головна газета області виходила великим форматом шість раз на тиждень і вже з 1 травня її тираж становив 40 тис. примірників. „Черкаська правда” разом з невеликим партійним бюлетнем „Блокнот агітатора” були тоді єдиним друкованими виданнями обласного рівня [4, 5].

Крім „Черкаської правди”, міськрайонних і районних газет, в колгоспах і на підприємствах видавалося 188 багатотиражних, як правило, малоформатних газет з разовим тиражем близько 140 тис. примірників [32, 22]. З лютого 1960 року вийшов перший номер обласної газети „Молодь Черкащини” – органу обкому комсомолу. Її першим редактором був Г.В. Суховершко.

На двадцять четвертий день утворення області, 31 січня 1954 року вперше в ефірі прозвучали слова ”Говорять Черкаси...”, що ознаменувало початок обласного радіомовлення. Спочатку радіоінформацією займався очолюваний І.Ф. Назаренком відділ, підпорядкований обласному управлінню культури. В листопаді 1957 року відділ перейменовано в обласну редакцію радіомовлення, а в квітні 1963 року набув статусу обласного комітету по радіомовленню і телебаченню. З 1958 року в колективі комітету почав працювати Л.А. Рябіщук, який згодом став його головою. За його активної участі комітет був реорганізований в обласну державну телерадіокомпанію. Тоді ж було збудоване нове приміщення, обладнане необхідною апаратурою[33].

Частиною духовного життя багатьох черкащан була релігія. Однак діяльність уцілілих діючих церков зводилась переважно до богослужіння, яким охоплювалась незначна кількість населення. Пануюча атмосфера войовничого атеїзму поширювалася не тільки на світогляд громадян, а й на матеріальну основу релігійних громад. Лише в першій половині 1960-х років в області з реєстрації було знято 131 культове приміщення. Вони використовувалися, як правило, для господарських цілей, або ж перебували у занедбаному стані. Серед них – унікальні пам’ятки архітектури – Преображенська церква в Лебедині Шполянського району, Успенський костьол в Умані, Олександрівська церква в Лебедівці Кам’янського району та багато інших історико-культурних пам’яток [34, 6 – 11].

 

* * *

 

Таким чином, з утворенням Черкаської області започатковано процес формування не лише нової адміністративно-територіальної одиниці, а й важливого економічного і культурного регіону в центрі України зі своїми господарськими особливостями, своєрідними рисами побуту і духовності людей.

Від часу утворення область за структурою економіки пройшла шлях від переважно аграрної до індустріально-аграрної. З’явилися і набули розвитку нові галузі промисловості – хімічна, приладобудівна, радіоелектронна та інші. Помітні зміни відбулися в соціальній сфері – розширювалося житлове будівництво, введено в дію значну кількість закладів освіти, охорони здоров’я та побуту.

Становлення та розвиток області відбувався в непростих суспільно-політичних умовах, які характеризувалися суперечливими тенденціями, зумовленими непослідовністю курсу правлячої партії. Певна лібералізація суспільного життя 1950 – початку 1960-х років змінилася посиленням ідеологічного диктату, відчуженням партії від народу. В 1980-х роках все помітнішими стають кризові явища в економіці – спад і диспропорція виробництва. Загострюються проблеми національного відродження і екології.

 

Розділ 16. ЧЕРКАЩИНА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991 – 2005 РР.)






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.