Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Завдання. Регіональний та адміністративний поділ українських земель на початку ХХ століття.




Тема. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX ст.

План.

Регіональний та адміністративний поділ українських земель на початку ХХ століття.

Етнічна ситуація.

Економічне та соціальне становище українських земель на початку ХХ століття.

Регіональний та адміністративний поділ українських земель на початку ХХ століття.

Завдання.

Відповісти на запитання письмово.

· До складу яких імперій входили українські землі на початку ХХ ст.?

· Яка форма правління була у Російській імперії до 1905 р.?

· Що собою уявляв адміністративно-політичний устрій Російської імперії? На які регіони поділялася територія українських земель?

· Виписати визначення «етнос», «сепаратизм».

· Яка форма правління була у Австро-Угорській імперії з другої половини ХІХ ст.?

З кінця XVIII до початку ХХ ст. Україна була поділена між Російською (85 % території України) та Австро-Угорською (15 %) імперіями. Українці проживали на території, що охоплює 739 тис. км 2 (для порівняння – територія сучасної держави Україна – 604 тис. км 2). Таке становище склалося ще наприкінці XVIII ст. після трьох поділів Польщі, що їх провели Росія, Австрія та Прусія, та двох російсько-турецькій війн. За кількістю населення – 33 млн. – українці займали четверте місце в Європі. Всього на українських землях 67 % мешканців складали українці, 33 % – не українці (росіяни – 10 %, євреї – понад 4 % та інші народи).

Династія Романових на початок ХХ ст. вже понад 300 років володіла східноукраїнськими землями. Росія являла собою абсолютну (самодержавну) монархію зі столицею в Санкт- Петербурзі. У своїх діях імператор обмежувався виключно законом про престолонаслідування. Його влада була ніким і нічим не обмеженою. Наявність такої політичної системи унеможливлювала розвиток парламентаризму в країні. Як і в більшості європейських держав того часу, в Росії існувала суворо централізована адміністративна система управління. Територія імперії поділялася на генерал-губернаторства, губернії на чолі з губернським містом та повіти, до яких входили повітові міста, містечка і села.

Генерал-губернатор здійснював військову та цивільну владу, губернатор – цивільну.

Повітом керував капітан-справник.

В місті діяла виборна міська Дума.

У селі більшість питань вирішував староста.

У складі Російської імперії українці проживали у:

· Правобережній Україні (російська назва – Південно-Західний край), що складалася з трьох губерній – Київської, Волинської та Подільської, об’єднаних у Київське генерал-губернаторство; із Правобережжям межували південні повіти Мінської, Гродненської та Могильовської губерній (нині – у складі Білорусії), які за складом населення були переважно українськими; Привіслянський край (нині – Польща) складався з двох польських губерній Люблінської і Седлецької та українських повітів у них. У 1912 р. на основі останніх була утворена Холмська губернія. На території східних повітів Люблінської і Седлецької губерній (так зване Забужжя) також проживали етнічні українці;



· Лівобережній Україні (російська назва – Малоросія), що складалася з Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній (Харківщина мала історичну назву – Слобідська Україна), об’єднаних у Малоросійське генерал-губернаторство; переважно українське населення мали південні повіти Курської та Воронезької губерній (нині – Росія);

· Південній або Степовій Україні (російська назва – Новоросія), де царський

уряд утворив Новоросійсько- Бесарабське генерал-губернаторство у складі Херсонської, Катеринославської і Таврійської губерній; Хотинщина або Північна Бессарабія (північний повіт Бессарабської губернії) як і Південна Бессарабія (Ізмаїльщина та Аккерманщина) – населялася здебільшого українцями.

Значна частина українців проживала в Сибіру, на Далекому Сході, Північному Казахстані та Північному Кавказі за межами р. Кубань (нині – Росія).

Автономні українські держави, що існували у складі Російської імперії – Гетьманщина (Лівобережна Україна) та Запорізька Січ (Південна Україна) – були ліквідовані царизмом в особі Катерини ІІ ще в наприкінці XVIII ст. і у ХХ ст. українці увійшли бездержавним етносом з низьким рівнем національної свідомості.



Етнос (з грецької – народ) – природно-біологічна спільнота, з’єднана спільністю походження, мови, звичаїв та традицій.

Українців в Російській імперії офіційно називали малоросами, вживалася і назва хохли. Той же, хто називав себе українцем, викликав підозру влади як «сеператист» та «мазепинець» Сепаратизм — рух за територіальне відокремлення частини держави з метою створення нового державного утворення або надання певній частині держави (яскраво вираженими історичними, етнічними особливостями) автономії за національними, релігійними або мовними ознаками.

Австро-Угорщина була дуалістичною конституційною монархією зі столицею у Відні. Країною керувала династія австрійських Ґабсбурґів, очолював державу імператор, якого західні українці традиційно називали цісар. Цісар– західноукраїнський варіант німецького слова «кайзер» – монарх, імператор.

Оскільки в Австро-Угорщині проживала велика кількість народів, то в Європі її часто називали «клаптиковою» монархією. Крім того, адміністративний устрій імперії був уніфікований не остаточно – вона складалася з королівств, коронних країв, герцогств з різним ступенем автономії.

Державною мовою була німецька, а в регіонах дозволялися регіональні мови. Українські землі входили до різних адміністративних одниниць Австро-Угорщини і були роз’єднані. Українці проживали у трьох регіонах Західної України:

• Східній Галичині (центр – Львів), заселеній українцями, що разом з Західною Галичиною, заселеною поляками, – входили до Королівства Галичини і Лодомерії (Лодомерія – викривлена назва Володимирії, що походить від назви Волинського князівства з центром у Володимирі на Волині), яке мало обмежене самоврядування. Тут адміністративні посади були зайняті поляками і в містах панувала польська мова.

• Північній Буковині (центр – Чернівці), яка входила до Герцогства Буковина ( у її північній частині переважали українці, в південній – румуни). На Буковині широко побутувала румунська мова.

• Закарпатті або Підкарпатській Русі (центр – Ужгород), що з ХІІІ ст. належала Угорському королівству. Підкарпатська Русь адміністративно підпорядковувалася столиці Угорщини – Будапешту. Територія Закарпаття поділялася на 4 жупи (округи). Угорці мали рівні права з австрійцями і панівною мовою регіону була угорська (мадярська).

В Галичині як самоназви українців побутувала назва «руські», на Закарпатті – «русини». Українська мова вважалася діалектом польської.

 


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал