Господарського права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Місце господарського права

в правовій системі України”

ПЛАН

ВСТУП

1. ЗАВДАННЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Предмет і метод господарського права

1.2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

Методи господарського права

СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ТА ЙОГО ФОРМИ

Система господарського права

Форми господарського права

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

3.1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

3.2. Нормативні акти господарського законодавства: поняття та види

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність вивчення даного питання зумовлена тим, що одним з найважливіших завдань незалежної Української держави є створення власної правової системи. Прийняття конституції поклало фундамент для організації системного розвитку нашого законодавства. Але на цьому шляху потрібно вирішити багато проблем.

За останні роки було прйнято багато законів, не завжди при цьому враховувались загальнолюдські цінності. Часто це відбувалось без відповідної логічної послідовності. Особливо це стосується проблем оподаткування, приватизації, підприємництва.Такі закони вимагали частих змін. В результаті знижується регулюючий вплив законодавства на суспільні відносини. Наявність законів, які не виконуються, приносить великий збиток системі правового регулювання. Тому забезпечення дієвості правових норм - першочергова задача при формуванні правової системи України. Для цього важливо визначити, які групи суспільних відносин мають регулюватися тільки законами, які принципи повинні лежати в основі побудови законодавства.

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: " народне господарство" і " господарська діяльність". Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом " Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одержавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:

- виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;

- наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.

В даній курсовій роботі планую дослідити місце господарського права в правовій системі України, предмет, метод і завдання господарського права, його головні складові елементи.

1. ЗАВДАННЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ

ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Предмет і метод господарського права

Перехід економіки України до ринкових відносин значно залежить від правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб'єктів господарської діяльності, суворого дотримання ними вимог чинного законодавства. Правове регулювання господарських відносин на сьогодні стосується найактуальніших питань соціально-економічного та політичного життя країни.

Господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності.

Основним змістом дисципліни «Господарське право» є викладення основних засад господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банкових відносин податкової політики суб'єктів та майнових основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське право як наука регулює господарські відносини, що складаються у сфері економіки в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Господарське право як наука з'явилося порівняно недавно і не вивчалося у навчальних закладах, а входило до складу «Цивільного права», «Фінансового права», «Арбітражного права» та інших правових наук. Однак, у зв'язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових відносин виникла необхідність у регулюванні господарської діяльності підприємств, об'єднань і організацій різних форм власності.

Великим досягненням у формуванні господарського права є прийняття Господарського кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, а також законів України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року, «Про приватизацію малих державних підприємств (мала приватизація)» від 6 березня 1992 року, «Про цінні папери і фондові біржі» від 18 червня 1991 року, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року, «Про обмеження монополізму і недопускання недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року тощо.

Виходячи з прийнятих законодавчих актів, у вищих навчальних закладах з'явилася низка таких дисциплін, як «Податкове право», «Банківське право», «Комерційне (підприємницьке) право» тощо.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» має тісний зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних закладах, однак як самостійна галузь права вона знайшла відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств [17, c.19].

Наука «Господарське право» — це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. Норми господарського права та законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.

Господарське право складається з низки фінансово-правових і цивільно-правових норм, які в сукупності регулюють господарські відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов'язках фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В статті 3 Господарського кодексу України дається поняття господарської діяльності, як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність [4]. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство як господарський суб'єкт має право на добровільних засадах провадити виробничу, наукову та комерційну діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству, а господарська, економічна та соціальна діяльність підприємств усіх форм власності має здійснюватися відповідно до чинного законодавства.

Суб'єкти господарської діяльності можуть планувати свою діяльність, вивчати попит та пропозиції, виробляти продукцію, надавати послуги, укладати угоди, здійснювати матеріально-технічне забезпечення приватного виробництва, капітального будівництва, реалізовувати та купувати продукцію через біржі та власні (приватні) торговельні підприємства, встановлювати ціни, тарифи за домовленістю, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Держава гарантує забезпечення прав та інтересів підприємств, видає нормативні акти, які регулюють виробництво, виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Основними методами господарського права є метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій. Ці методи засновані на виконанні вимог законів; моделюванні поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою; дають методичні рекомендації — форми угод, звітності, надають підприємствам, установам і організаціям ініціативу, самостійність у плануванні своєї діяльності.

Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

Згідно з методом владних приписів діяльність (поведінка) суб'єктів підкоряється обов'язковим моделям правовідносин, які визначені законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів). Це, наприклад, обов'язковість реєстрації суб'єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльності та обов'язки дотримання вимог антимонопольного законодавства тощо.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин, наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій.

1.2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин [10, c.36].

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

- господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

- державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);
структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

- фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;
державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є " акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України " Про підприємства в Україні"). Ці рішення ґрунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті немайнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно ґрунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;

- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.