Стадії і закономірності руху кредиту

Кредит як економічне явище є процесом, який характеризується певним рухом елементів його структури (об'єкту і суб'єктів). Рух кредиту має свою визначеність в часі і в просторі, має свої специфічні закономірності, що є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії.

Рух суб'єктів кредиту має ту особливість, що статус кредитора або позичальника економічний суб'єкт придбаває не назавжди, а систематично його змінює. Він періодично буває то позичальником, то кредитором залежно від особливостей руху його ресурсів (капіталу). Він також може бути одночасний і кредитором, і позичальником, або ні тим, ні іншим із тих же причин.

Рух вартості як об'єкту кредиту виявляється в переміщенні її від одного суб'єкта кредиту до іншого, в переміщенні по стадіях кругообігу капіталу, між регіонами (країнами), між областями і сферами економіки. Чим ширше сфера і більше різноспрямованість руху позичених вартостей, тим більшу роль виконує кредит в процесі суспільного відтворення.

Рух об'єкту кредиту має чітко виражене тимчасове і просторове вимірювання. Тимчасове вимірювання відображає тривалість користування позичальником отриманої від кредитора вартості. На практиці це вимірювання виявляється в класифікації позик на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Просторове вимірювання руху кредиту не знайшло широкого практичного прояву. В класифікації кредитів визначається лише один кредит, який має явні просторові ознаки, — міжнародний кредит, який відображає переміщення позиченої вартості між окремими країнами. Немає в офіційній статистиці класифікації кредитів, яка характеризувала б міжрегіональне, міжгалузеве переміщення кредитів.

Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно розвитку кредитних відносин між двома суб'єктами, тобто на мікрорівні. Економічною основою цього руху, виділення його окремих стадій служить кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на основах кругообігу, що виражається формулою Г — Т...П...Т — Г', забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитору.

Виділяють такі етапи відтворювального руху кредиту:

1-а стадія — формування вільної вартості як джерела надання позик;

2-а стадія — розміщення вільної вартості в позику;

3-а стадія — використання позичальником коштів, отриманих в тимчасове користування;

4-а стадія — вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування у нього доходів, достатніх для повернення позики;

5-а стадія — повернення позичальником вартості кредитору і сплата відсотка. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості, і закінчуються відносини між кредитором і позичальником відносно даної позики.

Рух в п'ять стадій здійснює лише кредит, який бере участь у формуванні капіталу позичальника. В цьому випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-й і 4-й стадіях руху залежно від тривалості процесів виробництва і реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу позичальника, а використовується їм лише як гроші, то 3-а і 4-а стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше. Прикладом такого кредиту є міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності. В цьому випадку банку необхідна позика лише на момент визначення його ліквідності і тому вона може видаватися лише на дуже короткий термін (декілька годин).

Виділення стадій руху кредиту має умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов'язані. Зупинка руху на будь-якій стадії може привести до розриву відносин між суб'єктами кредиту, загрожує їх економічним інтересам.

В русі кредиту можна виділити ще один аспект, пов'язаний з функціонуванням його на макроекономічному рівні. Йдеться про зміну маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень в масштабах всієї економічної системи. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень робить безпосередній вплив на динаміку пропозиції грошей і через неї — на загальну кон'юнктуру ринку і розвиток економіки. Тому вивчення цього аспекту руху кредиту теж має важливе теоретичне і практичне значення.

Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійного внутрішньої сутності визначають визначені закономірності його руху. Вони безпосередньо витікають з сутності кредиту, і пізнання їх є важливою передумовою ефективної організації і управління кредитними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит втрачає свою визначальну сутність, перетворюється на якусь іншу категорію, а роль його деформується.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями рухи кредиту є:

- поворотність руху вартості, яка передана в позику;

- тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообігу його капіталу

- збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі;

- залежність маси наданої позики від наявних обсягів вільних коштів.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту виявляються в наступному:

- кількісні параметри розвитку кредиту (по динаміці зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП;

- загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів в макромасштабах завжди балансуються;

- поворотність і платність кредиту робить його найадекватнішим ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки;

- направлення коштів з областей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні області, види виробництва.

Основними принципами кредитування є:

1. Цільове призначення позики;

2. Терміновість передачі коштів кредитором позичальнику;

3. Поворотність позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

4. Забезпеченість позики;

5. Платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позики полягає в тому, що економічні суб'єкти, які знайшли намір вступити у кредитні відносини, повинні наперед чітко визначити, на яку цілі будуть використані позичені кошти. Певну мету повинні однаково розуміти і оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це базова передумова забезпечення будь-якою із сторін своїх інтересів в даній позиці і реалізації їх відносин як кредитних.

Терміновість позики передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко певний термін, який сторони повинні погоджувати у момент вступу до кредитних відносин. Терміновість витікає з цільового призначення позики і сама служить передумовою для подальшого розвитку кредитних відносин між сторонами позики: визначення платні за позичені кошти, порядку повернення коштів і т.п.. Конкретні терміни окремих позик визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення терміну позики має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позики, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення кредитного ризику і ін.

Поворотність позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг отриманої в позику вартості. Цей принцип витікає з попереднього — терміновості позики і тісно пов'язано з ним, але це самостійний принцип. Визначення терміну позики при укладанні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена саме в цей термін. Дуже часто позика повертається не своєчасно. Але якщо навіть вона погашається у встановлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повернена. Девальвація валюти позики, інфляція можуть знецінити грошову одиницю і основну суму грошової позики, тому при поверненні номінальної суми позики кредитор понесе втрати. Подібні втрати він матиме і при поверненні товарної позики у вигляді одних і тих же матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх впала за період користування позикою. Тому суб'єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позики, підвищення ставки позикового відсотка, впровадження плаваючої ставки відсотка і ін.

Забезпеченість полягає в ухваленні кредитором при наданні позики додаткових заходів щодо гарантування повернення позики в певні терміни. Додатковими ці заходи є щодо принципів цільового напряму і терміновості позики, які по своїй суті сприяють поверненню позики. Але цього “сприяння” часто виявляється недостатньо, і позики повертаються не своєчасно, не в повному обсязі або взагалі не повертаються. Захистом кредитора від не повернення боргу неплатоспроможним позичальником і служить принцип забезпеченості позик.

Забезпеченням позики може бути майно (нерухоме, цінні папери, валютні цінності), яке приймається в заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, перевищуючому розмір позики, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Платність користування позикою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а і платить додаткові кошти у формі відсотка. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже якщо кредитор передає свої вільні кошти в позику, то випробує при цьому подвійні втрати.

Тому, щоб зберегти своє попереднє положення на ринку, кредитор повинен стягувати платню за надані в позику кошти. Без цього надання позики перетворюються з комерційної кредитної операції в спонсорську і у кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позикову діяльність, розвивати кредит.

Платність позики має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш зваженого рішення щодо доцільності отримання позики, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо.