Тема: Україна в умовах розбудови незалежності.

Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- характеризувати особливості конституційного процесу в Україні;
- розкривати зміст економічних реформ перетворення та характеризувати основні тенденції розвитку української економіки;
- розповідати про основні принципи та напрямки зовнішньої політики України;
- мати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів, обґрунтовувати та відстоювати її.

План.

1. Економічна ситуація в Україні.
2. Етносоціальні процеси та рівень життя населення України.
3. Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя в україні в умовах незалежності
4. Міжнародні відносини. Україна на міжнародній арені.

1. Ситуація в економіці України залишається надзвичайно складною.

Причин такої ситуації кілька. Основними серед них є:
1. Надзвичайно складні стартові умови реформування української економіки.
2. Тривале політичне протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, деструктивні дії опозиційних політичних сил, які прагнули повернути Україну назад до командної економіки, незавершеність законодавчого процесу та постійні невиправдані зміни у документах, що регламентують напрями економічних реформ. Це насамперед стосується податкового, земельного законодавства, демонополізації економіки і підтримки вітчизняного підприємництва.
3. Недостатньо послідовно здійснювались і самі економічні реформи. Не вдалось сформувати сучасної, відповідної потребам ринку, системи управління економікою; неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації - справжній власник не сформувався, а ті, що отримали, легітимно чи нелегітимно, права власності, в багатьох випадках працювали в першу чергу на власну кишеню, а не на інтереси держави і колективу. Багато проблем накопичилось у галузі банківської діяльності, страхування, фондового ринку. Слабким місцем розвитку економіки стало мале підприємництво. Великих масштабів набула тінізація економіки, яка розвивалась на фоні корупції та організованої злочинності. За підрахунками економістів поза контролем, в «тіні» знаходилось від 20 до 45% української економіки. Багато українських коштів внаслідок багатоходових комбінацій осідало на рахунках закордонних банків.

Фактори економічного розвитку:

2. Економічна криза кінця 80-х — початку 90-х років мала негативний вплив на рівень життя населення України та його відтворення. В 1993 р.чисельність населення України досягла найвищої за всю історію позначки — 52, 2 млн чоловік і після цього пішла на спад, склавши в 2000 р. близько 49, 5 млн чоловік. Це сталося за рахунок значного скорочення народжуваності, загального постаріння населення та зростання смертності, зменшення в'їзду з інших республік до нашої держави та збільшення кількості тих, хто з різних причин, в першу чергу економічних, залишав Україну. Тривалість життя в Україні майже на 10 років менша, ніж у розвинутих країнах світу. Чорною тінню нависла над генофондом України Чорнобильська катастрофа. За висновками фахівців, її жахливі наслідки можуть проявитися при народженні дітей навіть у п'ято-му-сьомому поколіннях.
Особливою складністю відзначається демографічна ситуація в українському селі.
Криза економіки, невдалі спроби реформвання господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.
Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Новим явищем стало безробіття, яке з кожним днем зростало. При цьому поряд з явним значного поширення набуло так зване приховане безробіття. Аналогічні процеси відбувалися й на селі. Криза колгоспно-радгоспної системи, повільне впровадження нових форм власності призвели до поширення на селі деструктивних соціальних процесів. Водночас активно йшло формування соціальної групи сільських підприємців — фермерів.Кризові явища охопили інтелігенцію. Низький рівень заробітної плати, падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно позначилися на її складі. Частина спеціалістів була вимушена зайнятися нетрадиційною для них комерційною діяльністю. Внаслідок цього відбувалася масова декваліфікація кадрів, спостерігався відплив здібної молоді з науки й виробництва у комерційні структури, значна кількість учених виїхала на роботу за кордон.
В особливо складному становищі опинились найменш соціально захищені категорії населення — діти, молодь, пенсіонери.Мільйони людей опинилися на межі зубожіння. Швидко знижувалась купівельна спроможність населення. Болюче вдарила по доходах громадян України фінансова криза 1998 р., внаслідок якої заробітна плата громадян України у доларовому еквіваленті, за умов, коли споживчий ринок у значній мірі формувався за світовими цінами, зменшилась майже вдвічі.
Природним наслідком впровадження ринкових відносин, процесу «початкового накочення капіталу» є соціальна диференціація, тобто розшарування населення, його поділ на заможних, середньо забезпечених і бідних. Диференціація — це неминуча ціна, яку суспільство повинне платити за соціально-економічний прогрес.
Стан довкілля однією з найболючіших і найгостріших проблем молодої української держави залишається забруднення довкілля. Значна частина республіки виявилась зоною екологічного лиха. Окрім численних проблем, спричинених Чорнобилем, необхідно згадати про катастрофічне забруднення регіону Нижньої Наддніпрянщини, Донбасу, головної водної артерії — Дніпра, «вимираюче» Азовське море, отруєні пестицидами сільськогосподарські райони, деградацію українських ґрунтів. Здобуття Україною незалежності мало що змінило в справі охорони навколишнього середовища. За цих умов загроза техногенних та екологічних катастроф посилилася.Особливо загострилася ситуація в Донецько-Придніпровському економічному районі.
Гострою залишається проблема забруднення Дніпра. Колективи вчених, письменники неодноразово зверталися до уряду, Верховної Ради з вимогами прийняття плану невідкладних заходів щодо оздоровлення його екологічного стану та забезпечення населення якісною питною водою. Найбільшим багатством України є її чорноземи. Через відсутність резерву вільних земель, під будівництво продовжують використовувати землі сільськогосподарського призначення.
Десятки тисяч людей отримали великі дози опромінення радіацією, ліквідуючи наслідки Чорнобильської катастрофи. Сотні тисяч захворювань тією чи іншою мірою пов'язані з Чорнобилем.
Міжнаціональні Україна — багатонаціональна держава. На рубежі 80-90-х років у ній проживало 37, 4 млн, 11, 4 млн росіян, 483, 6 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324, 5 тис. молдаван, 134, 8 тис. румунів, 233, 8 тис. болгар, 219, 2 тис. поляків, 163 тис. угорців, 99 тис. греків, 87 тис. татар, 54 тис. вірмен, 48 тис. циган, 47 тис. кримських татар, 38 тис. німців. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей.
З прийняттям у 1989 р. Закону про мови українська мова набула статусу державної. Поступово, хоча і надзвичайно низькими темпами, зростала кількість україномовних шкіл.
У прийнятій 1 листопада 1991 р. Верховною Радою Декларації прав національностей України підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні та культурні права.
Наступним важливим кроком в даному напрямку став Закон «Про національні меншини в Україні». Він закріпив право кожного народу на культурно-національний розвиток, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мистецтва, засобів масової інформації, створення національних культурних та навчальних закладів.
У 2000 р. в Україні діяло 450 національно-культурних товариств, 25 з яких мали всеукраїнський статус. Вони представляли інтереси майже 40 зі 130 представлених в Україні етнічних груп.
Водночас Україна активно виступає проти сепаратизму, вимог деяких політиків про передачу Криму Росії, створення автономій у південних та східних регіонах, інших претензій, спрямованих на підрив суверенітету та територіальної цілісності держави.
3. Вагомий внесок у відродження духовності зробило відновлення несфальсифікованої, правдивої історії країни. Започаткували цей процес засоби масової інформації, на сторінках яких систематично друкувалися маловідомі матеріали. Безперечна ініціатива тут належала московському «Огоньку», редагованому українським письменником та публіцистом Віталієм Коротичем. Слідом за цим на сторінках «Літературної України», «Вітчизни», «Прапора» з'явилась ціла серія статей, які повернули українцям забуті імена та розповідали про «білі плями» їхньої історії.
Основу публікацій складали мистецькі твори представників «розстріляного відродження» 20-30-х років — Б. Лепкого, М. Зерова, В. Винниченка, М. Куліша,

М. Хвильового, М. Драй-Хмари. Одночасно з цим, надбанням широких кіл громадськості стали твори заборонених із політичних міркувань В. Симоненка, В. Стуса, І. Світличного, О. Тихого.В літературно-художніх (як тоді говорили «товстих») журналах почали публікуватися праці відомих українських істориків - М. Грушевського, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, М. Драгоманова.
Історична наука все більше виходила з-під контролю компартійних структур і концентрувала увагу на дослідженні фактично заборонених раніше для вивчення тем — радянських голодоморів, національно-демократичної революції, диктату командно-адміністративної системи, генези українського народу.
Повернення несправедливо забутих імен та їхнього творчого доробку було характерним і для інших видів мистецтва. Це стосується творів художника М. Бойчука та його школи — О. Заливахи. І. Марчука, Ф. Гуменюка.
В 90-ті роки процес повернення історичної пам'яті набув якісно нових рис. За умов розбудови демократичного суспільства українська історія чітко виокремилась із контексту історії тих держав, які протягом тривалого часу правдами й неправдами володіли її територією. Історія українського народу стала розглядатись у контексті становлення української державності.

Утвердженням державного статусу української мови стало прийняття 29 жовтня 1989 р. Верховною Радою Закону про мови в Українській РСР. Закон, забезпечуючи рівноправний розвиток мов усіх народів, що проживали на території України, проголошував державною українську мову. Це сприяло розширення сфери її вживання, в першу чергу, в діяльності офіційних установ. Такий статус української мови зовсім не принижує будь-яку іншу мову чи культуру народів, що мешкають у республіці.

Водночас, декларувавши на законодавчому рівні питання щодо статусу української мови, держава так і не зуміла створити ефективного механізму її реалізації. Незважаючи на прийняття низки цільових програм, Південь та Схід республіки залишаються переважно російськомовними. Це стримує процес формування тут нової державницької свідомості, сприяє росту сил сепаратистів та прибічників реанімації Радянського Союзу.
Демократичні процеси в суспільстві, крах комуністичної ідеології сприяли відродженню релігійного життя, розширенню ролі церкви в формуванні духовності народу України.
У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор. Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП — так вона стала називатися після об'єднання) було обрано Мстислава (Скрипника), а його заступником — Філарета (Денисенка).Та єдина православна церква в Україні не склалася. Після смерті Мстислава 1993 р. розкол поглибився. Його закріпив собор УАПЦ і обрання на ньому патріархом Димитрія (в миру — В. Ярема). До того він очолював одну з автокефаліст-ських громад Львова.У свою чергу, на соборі УПЦ-КП на звільнений після смерті Мстислава патріарший престол у жовтні 1993 р. було обрано Володимира (Романюка) — відомого богослова, видатного українського правозахисника. Його заступником став згадуваний митрополит Філарет (Денисенко).
Таким чином, українське православ'я виявилося розколотим на основні три гілки, що негативно впливало на міжконфесійні стосунки та духовне життя в цілому.
В західних областях розширювався вплив Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на чолі з Мирославом Іваном кардиналом Любачівським, котра об'єднувала 2, 9 тис. громад. Активно діяло також близько 600 громад римсько-католицької церкви.Поряд із християнською релігією в Україні існують іудаїзм та іслам.

4.

Основні напрямки реалізації зовнішньої політики

• Подальше співробітництво з ЄС, здобуття статусу асоційованого члена ЄС. На цьому шляху пе­редбачається приведення українського законодавства відповідно до стандартів ЄС, забезпечен­ня прав людини, більш активний розвиток економічного співробітництва, приведення соціаль­ної політики відповідно до стандартів ЄС та ін.

• Прагнення України до вступу в НАТО (весна 2002 р.)

• Головні пріоритети у відносинах з Росією — зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням залежності від російських енергоносіїв; підписання угоди про Єдиний економіч­ний простір (ЄЕП)

• За роки незалежності США надали Україні економічну, політичну, фінансову і технічну допо­могу. У відносинах зі США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва. Крім того, відносини України зі СІЛА не спрямовані проти будь-якої третьої країни

• Розв'язання територіальних суперечок із сусідніми державами, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва в усіх сферах. Територіальні проблеми за­лишаються у відносинах з Румунією та Росією

• Налагодження стабільних взаємовигідних економічних і політичних зв'язків з країнами Сходу, Африки і Латинської Америки

• Участь у миротворчих операціях ООН (Ліван, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Косово (Сербія),

Боснія і Герцеговина, Хорватія та ін.). Направлення українського контингенту до Іраку

для участі в стабілізації становища в країні після повалення режиму С. Хусейна

Пріоритети зовнішньої політики України