Пізнання методами містичного споглядання

Його часто відносять до окультних методів, хоча метод спогля­дання як такий використовували багато які видатні вчені і мислителі. Метод «природного споглядання», «сприймання на дотик чуттям» при­родного світу без втручання в його процеси і порушення природної цілісності використовувала вся натурфілософія античного світу. І відкриття античних мислителів за своїм класом нітрохи не нижчі (як­що не вищі) відкриттів сучасної науки. Саме здатність до глибокого споглядання (уваги, концентрації, зосередженості) дозволяє людині відчути повноту буття. У східній філософській традиції під такою «по-•внотою буття» розуміє'т ься оволодіння людиною своїм існуванням у «трьох світах» — передбуттєвому, Суттєвому, післябуттєвому (в термінології західної філософії — субстанціональним буттям, фізичним і метафізичним буттям) і тим самим знайти «непорушну триєдність» від субстанціональних основ буття до його духовних висот. Це оволодіння ритмом часу до здатності «пересувати шкалу часу» все­редині себе (прискорювати—уповільнювати часові процеси в організмі до повної зупинки); оволодіння просторовими планами неіснування людини (континуальність передіснування і післяіснування до рівня «сутності неіснування»). З цих позицій містичне споглядання — не більш як прагнення до єдності для реалізації повноти життя люди­ни, спосіб духовного спілкування людини з іносвітами, метод набут­тя індивідуальної безмежності у всесвіті (при жорстких фізичних об- ^ \. меженнях).

Надактивність свідомості в стані інтуїції при містичному спогля­данні психо-вольовим (духовним) зусиллям трансформується в «над- (. -пасивність», і її відображальна діяльність тимчасово призупиняється. У цей момент на «відключену свідомість» відбувається накладення ре­альностей інших планів буття без їх індивідуальної суб'єктивації лю­диною і її свідомість перебудовується, синхронізується, переходячи у часово-зм.гіений стан «іносвідомості». Звичайно, це досить небезпечна психічна операція, тому що не маючи уявлення про закони буття такої інореальності, про ступінь її відображальної і психічної активності, про силу її реальнісних взаємодій і силу «розгорнутих» у ній сутностей дослідник може просто психічно захворіти, а, будучи психічно «захоп­лений» (нереальністю, не зможе повернутися в звичайний психічний стан. Це можна спостерігати в гіпнозі, коли людина вводиться у ка­талептичний стан чи стан трансу, переживає «навіяні» йому кар­тини гіпнореальчості, і самостійно не в змозі повернутися у звичай­не своє сприйняття. Такого роду гіпновпливом володіють і релігійні культи, особливо в сектантських їх різновидах («глоссалії» і «іногово-ріння на мовах» п'ятидесятників, «бденія» хлистунів, трясунів і т.п.). Формулу «релігія — опіум для народу» можна розуміти буквально, ко­ли релігія не несе високого духовного начала, а тільки психогенне.

У позитивному значеннірелігія — наслідок містичного спогля­дання, коли найбільш сильні феномени іносвітів («феноменальні світи») набирають форму Бога. Вельми характерно, що це різні боги залежно від того, як далеко споглядаючий суб'єкт проник в іноплани буття. В залежності від ступеня цього проникнення, ступеня «уст­ремління» 'ю «ближніх» чи «дальніх» реальностей, від характеру ви­користовуваного способу і методу споглядання (чуттєвого, інтелігі­бельного, трансцендентального у формах «нуль-простір», «нуль-час») спостерігаються і різні «онтологічні боги».

Давньоєврейський Елохим як «бог у богах», як безособова сутність в богах, «безособовий бог» — це привнесений з метафізичного надбуття бог, в якому індивідуальність не персоніфікується, не «олюд­нюється» і не набирає антропоформу.

Боги античності — це вже «олюднені» антропоморфні боги, ^ -існуючі у наближених до землі сферах і привнесені явно з «креативних реальностей», «тонких планів» фізичного буття, тому що це Пантеон «професіональних богів», які покровительствують і відповідають за ті чи інші види діяльності людей на землі, і навіть активно допомагають їм (бо «креативна реальність» — це значною мірою ментально-психічне творення самої людини, і вона його споглядає як онтологічну даність, а не як свій витвір).

Монотеїстичні боги — з духовних планів буття і при цьому різних рівней духовності: звідси ідея про триєдність християнського бога, який представляє трирівневу духовну систему.

Властивий містичному спогляданню окультизм йде від спе­цифічної особливості самого методу, який базується на принципі містичного езотеризму, «принципіального езотеризму» містичного споглядання, тобто неможливості перекласти «споглядальний досвід» однієї людини на сприйняття, мову іншої людини. Отже, немає мож­ливості ідентифікувати досвід різних дослідників (хоча б методами психГчної інтроспекції) і тим самим створити якусь наукову базу для дослідження. Цей дослід глибоко індивідуальний і не має адекватного понятійного описання. Категоріальний апарат вельми різнорідний 1 до того ж по-різному інтерпретується:

«бінер» як біполярне утворення, наприклад, «життя — смерть»;

«тернер» як проміжний опо»-«; редник «бінера», наприклад, «дух— астрал — матерія»;

«егрегор» — якась колективна сутність людських «астралів»; їх об'єднання;

«астрал» — «тонке тіло» людини, яке легко пронизує всі плани фізичного буття; енергоструктура людини;

«елементаль» — елементарна сутність як складовий елемент іносвітів;

«герметика» — таємне знання, яке дасться лише посвяченим;

«андрогінність» — єдина, не розділена за статевою ознакою сутність людини як синтез «батька-знання» і «матері-любові», що дає «любомудріє» («ВІН» + «ВОНА» -• «ВОНО»); в мегамасштабах: космос + + всесвіт - світобудова та ін.

У методології містичного споглядання є поняття, які використо­вуються і у науковому обігу: сила, закон, сутність, дух, еманація, ар-хетип, геносома, макрокосм-мікрокосм, система-елемент, символ, за­дача та ін. І хоча вони часто вживаються в іншому контексті, все ж сумісність з науковим знанням може бути встановлена в області «ри-зикового знання», де евристична функція є значною.

Принцип розвитку у містичному спогляданні представлений з різних «точок відліку»:

— на загальнобуттєвому рівні як принцип духовної коагуляції вищого світу («світу еманацій») через проміжкові світи («творчі світи») у нижчі світи («світи утворень» природи); дух, «згущуючись», набирає визначеність людської душі, а душа, згущуючись, уже у фізичному плані буття, перетворюється у фізичне тіло людини;

— на рівні особливого як принцип зішсстя-сходження в сефіротичній системі: «сефірота» — це 22-канальна конструкція, що нагадує кристал, яка зв'язує в «сефіротичну систему» три взаємо­діючих рівні буття (світ еманацій, творчі відображені світи і світ ре­альностей); зішестя-сходження відбувається по каналах сефіротичної системи в тій чи іншій послідовності, у формі «діабатичних процесів» переходу від однієї с" " фіри до іншої, що і визначає ту чи іншу долю людини;

— на рівні одиничного (конкретного) діє принцип езотеричного одкровення («посвяти в таємне знання»), це поступеневий процес са-моосягиення по 22-м ступенях (арканах) «таємного знання» з фіналь­ною «свідомою самореалізацією» у «вузькому смислі» і «широкому смислі»; під цим розуміється духовна самореалізація людини по мірі пізнання ним своєї духовної сутності. Це можна представити як прин­цип духовної самореалізації, якщо зняти містичний флер «таємного знання» — за термінологією окультизму це є «Велике Роблення» (22-й аркан), як здатність утворювати «тонкі коагуляти», тобто духовні суб­лімації у вигляді онтологічної даності (матеріальної і нематеріальної природи).

Відповідно принцип всезагального зв'язку своїм аналогом у містичному спогляданні має принцип сефіротичної системи, систем-но-сефіротичного зв'язку по каналах сефіротичної системи як прин­цип всезагальногр зв'язку. Як принцип специфічного зв'язку це прин­цип ступінчастого зв'язку арканів, кожний із яких несе своє «спе­цифічне одкровення» і є «посвятою» у всі більш високі ступені «таємного знання».

До значних гносеологічних досягнень містичного споглядання як методу пізнання можна віднести категорію «реалогнозиса», тобто ре­ально розгорнутого субстанціонального знання в плані «тонкого світу», екзистенціального знання.Принцип реалогнозиса утверджує реальну мо.кливість символічного пізнання, великі перспективи якого зараз стають все більш очевидними. Принципом реалогнозиса вловлю­ються езотеричний зміст, таємний зміст і значення у всіх основних даностях нашого буття: антропогнозія, космогнозія, фізіогноз.я (при­рода), геогнозія, включаючи сам «гнозис» як священне вчення завітів (теорія) і як буття знання (практика). Наприклад, у геогнозії розкри­вається гностична сутність бога: «сущий», «безконечний», «сильний», «бог у богах» (буття у всякому бутті), «прекрасний» (блискучий, той, що світиться), «бог воїнств», «боги у воїнствах», «всемогутній», «гос­подь» (відношення «господаря»-духа і «раба»-тіла, за Гегелем). Подібний гностичний розгляд знімає релігійно-догматичну форму представлення даної категорії і дозволяє побачити її позитивну сторо­ну, знайти гносеологічні та онтологічні аналоги в дійсності.

Сама категорія «таємниці» в містичному спогляданні розгля­дається як якийсь гносеологічний «секретум» — подібно до секреторної діяльності ендокринної (гормональної) системи людини, тієї «тонкої гормональної системи», без якої система фізичного тіла людини нер­вово-психічно не оживляється. «Тонкий світ» буття — це його сек­реторно-гормональна система, без якої фізичний світ не більш як механічне породження, бездуховне і бездушевне утворення. Це тим більш вірогідно, якщо розглядати світ як якийсь «космічний організм», складно-структуроване «космічне тіло» за античною традицією, «дім» в категоріях езотерики. Пізнаючи «секретуми» через «містеріум» їх дії в системі арканів і сефірот, людина досягає повного тонкого знання, а з ним знаходить повноту буття як повного (фізичного і тонкого) існування через повноту знання.

Принцип реалогнозиса дозволяє розглянути категорію «таємни­ці» (природи, буття, духу) в містичному спогляданні не в звичайній категоріальній експлікації сутності-явища (коли сутність світу перед нами «являється», «проявляється», «представляється», розгортається як «явище», цілісна картина), але відкривається по-іншому, з позиції «іносвіту», (нереальності, як «емпірична незвичайність» до цього не дана в досліді, наприклад, як:

феноменологія природи духу, буття: «дивноподібність» світу; таксономія «образів світобудови»;

містерія природи, духу, буття: «миротаїнство», яке осягається в певній культовій взаємодії зі світом, шляхом встановлення з ним ор-фічного особливого зв'язку «одкровення», «посвяти» (субстанціональ­ного зв'язку «тонкого» — секретумного, містичного — надчуттєвого, езотеричного і т.п.);

мантика природи, духу, буття: розпізнавання шляхів світового розвитку, світорозпізнавання як відкриття «світових кодів», що дозво­ляють передбачати розгортання світових подій, розшифрування суб-стратних основ світобудови; для людини — особливо інтересна «пси- хомантика буття», ступінь «зашифрованості» космосутності (духовної сутності) людини і що з нею відбувається після закінчення природного земнобуття людини, чи набуває вона «чисто» духовне існування;

семантика: розпізнавання смислів буття, природи, духу, їх при­хованого «мантією явищ» змісту.

Розширюються апперцептивні можливості людини, які виявили­ся набагато значнішими, ніж уважалось. Це ставить пізнання метода­ми містичного споглядання на ступінь фактів, які науково підтверджу­ються, і висування наукових гіпотез на методологічній основі сим­волічного пізнання. При цьому цілком може змінитися характер бачення і сприйняття нами оточуючої дійсності — вже не у «м'якій формі» явленого буття земної природи, ц в «жорсткій формі» активного захоплення психіки людини космічним буттям. Ми вже зараз спогля­даємо багато які феномени космосу, які нас приголомшують, і ми на них не в змозі ні впливати, ні попереджувати їх, ні захиститися від них — це й одкровення «космічного наговорювання» різних текстів-попереджень людству, близька можливість космічної катастрофи Землі (комета Галлея, деградація озонового шару, екологічна катаст­рофа, загрожуюча тектоніка). Люди живуть у передчутті несприятли­вих «космічних містерій», древніх пророкувань про настання «епохи калі-юги» та інших видів геомантики, «теорія катастроф» отримує все більше наукових підтверджень (палеонтологічних, антропологічних та ін.). У цьому контексті зв'язок і взаємодія з «вищими силами» буття і космосу знову стають вельми актуальними і в містичному спогля­данні людина намагається досягти цього, ставши, наскільки це мож­ливо, на наукову основу в своїх пошуках.

Звідси висновок — пізнання методами містичного споглядання може дати гносеологічні результати космічного порядку, дати лю­дині нову психічну якість«космічної свідомості», наприклад, у вигляді психічної здатності «підключення» до ноосфери, космоноосу, виходу в іновиміри без порушення правил «космічного спілкування» (космоети- ки); нетехногенного пред'явлення себеукосмосі; дотримання «космічної екології»; психічного впливу на певні плани космічного бут­тя і психічного захисту. Все це різко підвищить життєздатність люди­ни, відкриє способи оволодіння космічним буттям на рівні пред'явлен­ня себе яка нтр'опоген ної цивілізації.