Визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

Восени 1941 р. Тарас Бульба-Боровець (близький до петлюрівського уряду УНР у Варшаві) організував нерегулярні частини " Полісська Січ", які пізніше були перейменовані в Українську повстанську армію (УПА).

В 1942 р. ОУН-М та ОУН-Б, що переслідувалися німецькими військами, утворили невеликі похідні загони, які поступово злилися із загонами Бульби-Боровця під спільною назвою УПА. Очолив УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). За різними даними чисельність УПА за роки війни коливалася від 30-40 до 100 тис. осіб.

Причини утворення націоналістичних партизанських загонів:

· посилилися німецькі репресії проти українського населення;

· в Північне-Західних районах України з'явилися радянські партизани і ОУН хотіла взяти на себе роль " народної армії".

В 1942-1943 рр. значну частину своїх зусиль УПА присвятила боротьбі з польськими військовими формуваннями на землях Волині, Галичини, Холмщини.

Коли радянські війська почали визволення Лівобережної України і Донбасу, боротьба між УПА і німецькими частинами майже припинилася. На відкриті бої з радянськими військами УПА майже не йшла, але сутички між ними були частими.

Під час однієї з таких сутичок навесні 1944 р, було смертельно поранено командуючого 1-м Українським фронтом генерала М.ф.Ватутіна.

В деяких публікаціях на Заході зустрічається теза про те, що українці та прибалти проявляли особливу схильність до колабораціонізму - співробітництву з ворогом своєї держави. Проте переконливих доказів цієї тези немає. На Заході, де сформовані національні держави колабораціонізм однозначно розглядається як зрада. Для України, яка не мала власної державності — це питання не однозначне.

Даючи оцінку цьому явищу в Україні, треба врахувати: по-перше, наскільки добровільно відбувалося співробітництво (в Україні буз встановлений настільки жорстокий окупаційний режим, що співробітництво з німцями, означало виживання). По—друге, з якою метою відбувалося співробітництво? ОУН на початковому етапі війни співробітничали з метою відновлення української державності.

На індивідуальному рівні співробітництво з німцями зводилося до участі в органах місцевої влади (старости) чи допоміжної поліції.

Хоч серед українців і траплялися опортуністи, антисеміти, ідеологічні фанатики, не існує доказів того, що у процентному співвідношенні їх було більше, ніж серед інших народів.

З іншого боку, багато українців допомагали євреям, ризикуючи власним життям. Так митрополит Андрій Шептицький, не лише давав притулок євреям, а й використовував свої проповіді, щоб відкрито засуджувати і х винищення нацистами.

3) Вже з перших днів війни стало зрозуміло, що частину території СРСР буде окуповано. Тому виникла необхідність евакуювати розташовані на цій території заводи, фабрики, радгоспи, колгоспи, наукові заклади, державні установи та ін.

На Схід виїхало понад 3, 8 млн. людей, було вивезено понад 550 підприємств. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню (тактика спаленої землі).

Евакуйовані українці опинилися в 43 областях Рф, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану і Туркменії. Уряд УРСР працював в м. Уфа Банкірської АРСР.

Частина населення працювала на заводах і фабриках, а інші - налагоджували виробництво евакуйованих підприємств.

На к.1942 р. було відновлено довоєнні потужності воєнної промисловості, а в 1943 р. - вдалося досягти технічної переваги над німцями.

В тилу вироблялися: " Катюші", літаки винищувати Як-3, Як-9, штурмовики Іл-2, танки.

Праця є тилу була:

! без вихідних та відпусток, 12-14 годин на добу;

! робітники тижнями не виходили з цехів;

! мізерне забезпечення продуктами харчування забезпечувало напівголодне існування;

! гасло " Все для фронту, все для перемоги" забезпечувало самовіддану героїчну працю.

Визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

«Східним валом» назвали фашисти укріплення на правому березі Дніпра.

Протягом жовтня 1943 року війська І Українського фронту під командуванням М. Ватутіна вели запеклі бої за розширення плацдарму на правому березі Дніпра в районі Букрина.

Після запеклих боїв 6 листопада 1943 року столиця України була повністю звільнена від німецько-фашистських загарбників. Перемога над ворогом мала широкий міжнародний резонанс. Після визволення Києва Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва радянськими військами є перемогою, яка має величезне не тільки воєнне, але й моральне значення... Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина».

П’яту сторінку вже не роздруковуйте!!!

4) Початок визволення України

Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі.

Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.

Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосували тактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об'єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.