Знайомство, встановлення контакту.

Особливості корекційної роботи з аутистичною дитиною

Спеціалісти, які починають працювати з аутистичною дитиною зіштовхуються з безліччю труднощів: по-перше, з такою дитиною нелегко знайти контакт; по-друге, у випадку аутизму традиційні прийоми корекційної педагогіки не завжди є ефективними. Можна стверджувати, що робота з аутистичною дитиною потребує особливого підходу: побудова корекційних занять, особливо на початкових етапах роботи, відрізняється від занять з дітьми, які мають інші порушення розвитку.

Початкова робота з аутистичною дитиною повинна спиратись на такі засади:

· на етапі встановлення контакту з дитиною не рекомендується наполягати на проведенні конкретних ігор, виконанні певних завдань; будьте більш чутливим до реакцій дитини, дійте залежно від ситуації, зважайте на її бажання та настрій. Часто дитина сама пропонує ту форму можливої взаємодії, яка на цей момент є для неї найбільш комфортною;

· все, що відбувається на занятті, має супроводжуватися емоційним коментарем, під час якого дорослий проговорює всі дії та ситуації;

· не забувайте, що поведінка дитини під час заняття може бути різною. Якщо дитина вийшла зі стану рівноваги, треба бути спокійним, не сварити її, а зрозуміти, чого дитина хоче у конкретний момент і спробувати допомогти їй вийти зі стану дискомфорту;

· потрібно бути готовим до того, що реакція на одну й ту ж гру, ситуацію в різних дітей-аутистів може бути різною: на що одна реагує досить дружньо, в іншої може викликати різко негативну реакцію. Крім того, одна й та ж дитина може поводитись по-різному в подібних ситуаціях. Якщо у дитини дії спеціаліста викликають супротив – слід зупинити гру. Звичайно, це потребує гнучкості, яка допоможе діяти залежносто від розвитку подій.

Стереотипна гра аутистичної дитини як привід для знайомства

Труднощі в роботі з аутистичною дитиною виникають у спеціаліста вже під час першого знайомства. Звичайною є ситуація, коли дитина або не звертає уваги на незнайому дорослу людину, або ж стає напруженою та агресивною. До такої реакції потрібно бути готовим. При цьому треба чітко знати психологічні причини такої поведінки. Поява нової незнайомої людини в житті аутистичної дитини є елементом невідомого, яке викликає почуття дискомфорту та страху. Такій дитині потрібен час, щоб призвичаїтися до нових умов.

В аутистичної дитини є улюблені ігри, одна чи декілька. Дитина-аутист вона може годинами маніпулювати предметами, виконуючи дивні дії. Основні особливості таких ігор:

· ціль та логіка гри, зміст дій часто є незрозумілими для оточуючих;

· у цій грі є лише один учасник – сама дитина;

· повторюваність: дитина постійно здійснює один і той же набір дій та маніпуляцій;

· незмінність: гра тривалий час залишається незмінною;

· тривалість: дитина може бавитися в таку гру роками.

Стереотипна гра виділяє аутистичну дитину з-поміж інших. Стереотипна гра на початку корекційної роботи стає основою побудови взаємодії з нею, оскільки це комфортна для дитини ситуація, яка допомагає дитині бути спокійною.

Під час знайомства психолог чи педагог лише спостерігає за стереотипною грою дитини. Ціль спостереження – спроба вникнути в структуру стереотипної гри: виявити цикл дій, що повторюються; виділити конкретні звуки, слова та словосполучення, які вигукує дитина під час гри. Ваші спостереження та висновки допоможуть долучитись до гри дитини та стати її співучасником.

Спочатку просто сядьте недалеко від дитини. Якщо вона не відвернеться від вас – це вже добре. Однак, часто дитина може мати і негативний досвід спілкування з дорослими, який ґрунтувався на авторитаризмі. Тому, вона може зреагувати і негативно: відійде від вас якнайдалі і знайде нове місце для гри. Але в будь-якому випадку залишайтесь неподалік і продовжуйте спостерігати.

Коли дитина звикне до вашої присутності, можна обережно пробувати підключатися до її ігор, проте робити це треба тактовно і ненав’язливо. Почніть з того, що в потрібний момент (адже ви вже запам’ятали порядок дій дитини) подайте необхідну деталь, чим ви і звернете її увагу на себе. Неголосно повторіть за дитиною її слова.

Ваша ціль – дати зрозуміти дитині, що ви не будете заважати їй бавитися (як це зазвичай буває), крім цього, ви ще й принесете користь. На цьому етапі ваші зусилля повинні спрямовуватись на встановлення довіри між вами та дитиною. Це потребує часу і терпіння. Ситуація, коли педагог приходить, а дитина в цей час зайнята своєю стереотипною забавою і не звертає на вас ніякої уваги, є звичною на початку занять з аутистичною дитиною. Однак, якщо діяти терпляче й наполегливо, обов’язково настане момент, коли дитина довіриться вам, і ви будете тією людиною, від якої вона буде очікувати розуміння і допомоги.

Сенсорна гра як можливість встановлнення контаку з аутистичною дитиною

Для того, щоб налагодити з аутистичною дитиною контакт, без якого не можливе проведення корекційних занять, запропонуйте сенсорні ігри. Сенсорними називаються ігри, основна ціль яких – дати дитині нові відчуття. Відчуття можуть бути різні: зорові, слухові, тактильні, рухові, нюхові та смакові.

Значимість таких ігор ґрунтується на тому, що сенсорний компонент світу набуває нового значення для аутистичної дитини. Якщо вдається поєднати приємне переживання, яке виникає в аутистичної дитини під час нового сенсорного переживання з образом конкретної людини, в дитини-аутиста виникає довіра до того, хто бавиться з нею. В цьому випадку можна говорити про встановлення емоційного контакту.

Види сенсорних ігор

1. Гра з фарбами. «Кольорова вода»: для проведення гри потрібні: акварелі, пензлики, 5 прозорих пластикових горняток (згодом кількість горняток може бути іншою). Горнятка розставляють на столі в рядок і наповнюють водою, потім у них по черзі розводять фарби різних кольорів. Зазвичай, дитина стежить як крапля фарби поступово розчиняється у воді. У наступному горнятку можна розвести фарбу, швидко помішуючи пензликом; дитина своєю реакцією дасть зрозуміти, що їй сподобалось найбільше. У цій грі дитина досить швидко може виявити бажання брати активну участь у процесі: почати «замовляти» наступну фарбу чи взяти пензлик. Коли збільшення сенсорного ефекту почне послаблюватись (відбувається через різні проміжки часу в різних дітей, причому дитина може бавитися в цю гру не лише на заняттях), можна приступати до розширення змісту гри.

Ось деякі можливі варіанти:

1) Організація активної участі дитини в грі і розвиток побутових навичок. Якщо дитині подобається гра, то вона погодиться виконати ваше прохання-інструкцію: запропонуйте відкрити кран і налити воду в пластикову пляшку, потім розлити воду у горнятка. Інструкції повинні бути чіткими: «Відкриваємо кран. А де наша пляшка? Ось вона стоїть. Давай наллємо в неї водичку. Тепер наллємо її в горнятка. Буль-буль-буль – тече водичка. Ой! Трішки розлили. Давай візьмемо ганчірку і витремо».

2) Можна змішувати фарби, отримуючи різні кольори. Можна зливати воду різних кольорів в одне горнятко чи додавати у воду по черзі різні фарби.

3) Гру «Іграшковий обід»: поставте на стіл горнятка, посадіть іграшки і пригощайте їх різними напоями. У цій грі червона вода перетворюється у томатний сік, біла – в молоко, помаранчева – у фанту, а чорна – в каву… Фантазуйте разом з дитиною.

4) Використовуючи пластикові горнятка різної величини, можна ознайомити дитину з поняттям розміру.

5) Порахуйте горнятка з напитками, щоб вони відповідали кількості гостей.

2. Ігри з водою. Забави з водою, переливання і хлюпання – це улюблене заняття дітей. До того ж ігри з водою мають терапевтичний ефект.

1) Щоб дитині було зручно дістатися до крану, поставте коло умивальника кріселко. Дістаньте, приготовані наперед, невеликі пластикові пляшки і наповнюйте їх водою: «Буль-буль - потекла водичка. Ось порожня пляшка, а тепер уже повна». Можна переливати з одного посуду в інший, зробити «фонтан».

2) Наповнивши водою ванночку, організуйте гру в " басейн", в якому вчаться плавати іграшки (в тому випадку, якщо в дитини є досвід відвідування басейну).

3) Наповнена водою ванночка може перетворитися в море чи озеро, по якому плавають кораблики, рибки чи качечки.

4) «Купання іграшок»: «покупайте» іграшки у воді, помийте їх, загорніть у рушник, супроводжуючи дії словами: «А зараз ми будемо купати іграшки. Наллємо у ванночку теплу водичку, вмочи ручку у водичку, тепла? А ось наші іграшки. Як вони називаються? Це Катя, а це Іван. Хто перший буде купатися? Давай запитаємося в Каті, чи подобається їй водичка? Не гаряча? і т. д.

6) «Миття посуду»: помийте посуд після іграшкового «обіду».

3. Мильні бульбашки. Дітям подобається спостерігати за кружлянням мильних бульбашок, але видути бульбашку самостійно вони часто відмовляються, оскільки це потребує вміння і розвитку дихання. Ми радимо попередньо підготувати дитину до цієї гри. Для цього потрібно навчити дитину дути, сформувати сильний видих. Під час гри потрібно стежити, щоб дитина дула, а не втягувала в себе рідину (вона може це зробити, якщо вона звикла пити сік через трубочку, або захоче спробувати рідину на смак). Для цього треба приготувати мильні бульбашки з екологічно чистого засобу для миття посуду в невеличкій кількості.

1) Щоб викликати в дитини інтерес до самостійного видування бульбашок, запропонуйте їй, окрім рамки для бульбашок, різноманітні трубочки, наприклад, для коктейлів чи склейте зі щільного паперу товсту трубочку, щоб отримати великі бульбашки.

2) «Пінний замок»: у невелику ємкість із водою додайте трішки засобу для миття посуду і розмішайте. Візьміть широку трубочку для коктейлів, опустіть у миску і подуйте. Запропонуйте дитині подути разом з вами, потім самостійно. Поставте всередину піни пластмасову іграшку – це «принц/принцеса, який/яка живе у пінному замку".

4. Ігри зі свічками. Приготуйте набір свічок: звичайної довжини, плаваючі свічки, маленькі для торта. Почніть із довгої свічки, поставте її і запаліть у дитини на очах: «Дивись, як горить свічка. Як гарно!». Якщо дитина злякається – припиніть гру. Якщо реакція позитивна, запропонуйте подути на полум’я: «А тепер подуємо… Сильніше, ось так – ой, вогник погас. Дивися, який дим».

1) Запропонуйте «домашнє завдання» для мами: коли стемніє, не включати у квартирі світло, а запалити свічку і походити з нею покімнатах, освічуючи дорогу, - так дитина ознайомиться з призначенням свічки.

2) Тримаючи в руці погашену свічку, помалюйте в повітрі димом.

3) Наповнивши ванночку водою, опустіть на поверхню води одну чи кілька плаваючих свічок; у темній кімнаті (наприклад, ванна) вийде ефектне видовище.

4) Наповніть столову ложку водою і потримайте над полум’ям свічки, зверніть увагу дитини на те, що холодна вода стала теплою. Також можна розтопити кусочок масла чи льоду.

5) Приготуйте зефір і запхайте в нього одну чи кілька святкових свічечок: «Сьогодні день народження в ляльки Каті». Разом із дитиною накрийте на стіл, запросіть гостей, заспівайте пісеньку. Потім принесіть «святковий торт» і задуйте свічки.

5. Ігри зі світлом і тінню.

1) «Сонячний зайчик». Виберіть момент, коли сонце заглядає у вікно та піймайте за допомогою дзеркальця промінчик; спробуйте звернути увагу дитини на те, як сонячний зайчик скаче по стелі, зі стіни на диван і т. д. Можливо вона захоче торкнутися сонячної плямки. Тоді запропонуйте гру: нехай дитина спробує наздогнати «зайчика», який утікає.

2) «Тіні на стіні». Увечері, коли стемніє, увімкніть настільну лампу і спрямуйте її світло на стіну. Однак, пам’ятайте, що дитина може настрашитися, тому рекомендовано спочатку проводити таку гру обережно і не в дитячій кімнаті, оскільки страх буде пов’язаний з конкретним місцем і конкретною лампою. Спробуйте спочатку в коридорі, а краще на вулиці, при світлі ліхтаря. За допомогою рук, різних предметів та іграшок ви отримаєте різноманітні тіні.

3) «Театр тіней». Можна придумати нескладний сюжет і організувати цілий театр, використовуючи заздалегідь приготовані силуети.

4) «Ліхтарик». Підготуйте ліхтарик, і коли стемніє, походіть з ним по квартирі чи по вулиці.

5) Спробуйте пограти в гру «Темно – світло» за допомогою ліхтарика.

6) Змайструйте «Китайський ліхтарик» за допомогою дротиків та кольорового паперу, який освітить все довкола загадковим різнокольоровим мерехтінням.

6. Гра з льодом. Попросіть, щоб мама дитини заздалегідь підготувала лід: нехай разом з дитиною наповнить формочки водою і покладе в морозильну камеру. На занятті дістаньте лід разом з дитиною і витисність його з форми у мисочку: «Дивись, як водичка замерзла: стала холодною і твердою». Візьміть лід і погрійте його в долонях: «Ой, який холодний лід! А ручка тепла. Дивись, лід тане і знову стає водою». Інші варіанти гри:

1) Підігрійте лід над свічкою.

2) У прозоре горнятко налийте гарячий чай (чи просто воду), опустіть лід і спостерігайте за тим, як він тане.

3) Можна приготувати різнокольоровий лід, додавши фарби або помалювати фарбами на більшому кусочку льоду. 4) Зимою зверніть увагу дитини на калюжі, що замерзли, зніміть і роздивіться бурульку.

7. Ігри з крупами. Підготуйте гречку, горох, манку, квасолю, рис. Заняття проводиться на кухні. Насипте гречку в глибоку миску, опустіть в неї руки і порухайте пальцями, виявляючи задоволення. Запропонуйте дитині приєднатися: «Де мої ручки? Заховались. Давай і твої заховаємо. Порухай пальчиками. А тепер потри долонями одна до одної». Використовуйте різні крупи.

Інші варіанти:

1) Ховайте дрібні іграшки в крупах, щоб дитина їх відшукувала.

2) Пересипайте крупи за допомогою лопатки, ложечки з одної посудини в іншу. Пересипайте руками дитини.

3) Якщо дитина захоче розсипати крупи, то це буде «дощ» чи «град». По них можна походити босоніж чи полежати.

4) «Приготування їжі». Насипте в іграшковий банячок манку, додайте води і «варіть» кашку для ляльки.

8. Ігри з пластичним матеріалом (пластилін, тісто, глина). Підготуйте пластилін і покажіть дитині основні прийоми: відщипування, скручування кульок круговими рухами, розкатування ковбасок рухами назад-вперед (на дощечці чи в руках), розрізання. Запропонуйте дитині спробувати. Коли малюк засвоїть ці вміння, можна починати ліпити:

1) Зліпимо маленькі кульки червоного кольору, які нагадують ягоди, а якщо в них запхати палички, – то вони схожі на фруктові льодяники «чупа-чупс». Якщо тонко нарізати білий пластилін, отримаємо «спагеті», яке розкладемо на тарілці.

2) Гра в «город». На картоні викладіть пластилінові грядки. Тепер «посадимо овочі», для цього можна використати різні крупи.

3) Методом розмазування можна отримати картину з пластиліну. В подальшій роботі можна використовувати тісто і глину. Однак, треба пам’ятати, що аутистичній дитині може не сподобатися липке тісто чи неприємний запах пластиліну.

9. Гра зі звуками.

1) Звертайте увагу дитини на звуки в навколишньому світі: скрип дверей, постукування, шум поїздів і т. д.

2) Запропонуйте гру «Відшукай звук». Видавайте звуки різними предметами з різних місць, а дитина шукатиме цей звук; якщо зможе, нехай відтворить його.

3) Спробуйте грати з дитиною на різних дитячих інструментах.

4) На природі прислухайтеся до шелесту листя, дзижчання комах, дзюркотіння струмка… Звуки природи приносять заспокоєння та відчуття гармонії.

10. Ігри з рухами і тактильними відчуттями. Спочатку лише легенько торкайтеся, оскільки для аутистичної дитини кожен дотик може бути болісним. Будьте терплячим і дочекайтеся моменту, коли дитина першою виявить ініціативу. Це може відбуватися по-різному: дитина може вперше сісти вам на коліна і торкатиметься вашого носа, обличчя (потрібно надати їй таку можливість).

1) «Дожену!»: робіть вигляд, що ви намагаєтесь піймати дитину.

2) «Літачки»: покрутіть дитиною в повітрі: «Полетіли, полетіли!», потім опустіть: «Приземлились».

Рекомендації для проведення сенсорних ігор:

· якщо дитина не включається у гру, не звертає уваги на ваші дії чи якось протестує проти ваших дій, не наполягайте. Але обов’язково спробуйте іншим разом. Якщо ви бачите, що дитині сподобалось, але вона пасивна, не зупиняйтеся, продовжуйте бавитися, коментуючи так, ніби ви вже дієте разом з дитиною;

· пам’ятайте, що дитина може налякатися нових яскравих вражень, які їй пропонують. Уважно стежте за тим, як дитина реагує на ваші дії і при перших виявах тривоги чи страху припиняйте гру;

· повторюйте ігри, які дитині сподобалися, оскільки їй потрібен час для закріплення нових емоцій;

· пам’ятайте, що довільна увага дитини є короткочасною і нестійкою, тому, якщо в грі з’являється нова сюжетна лінія, доречно затягувати сюжет. Нехай спочатку ви «посадите на грядку» лише один овоч, а «обід» буде тривати дві хвилини. Основне завдання на цьому етапі – за допомогою емоційного коментаря зберегти логічну структуру гри, завершити ігрову діяльність і підвести підсумок;

· під час гри дитина може почати говорити, заглядаючи вам в очі й очікуючи реакції. Це можуть бути фрази-штампи з рекламних роликів чи вигадані слова. Посміхніться у відповідь і повторіть те, що сказала дитина. Така форма спілкування переконає дитину у тому, що ви її розумієте, зумовить більшу довіру;

· якщо дитина чогось дуже хоче і намагається висловити своє бажання, спробуйте знайти соціально адекватну можливість задовольнити його;

· розвиваючи сюжет гри, обережно і ненав’язливо пропонуйте різні варіанти. Вони будуть залежати від бажання дитини, а також від вашої фантазії. Спробуйте, зважаючи на інтереси дитини, її бажання, організувати ситуацію навчання, яка допоможе їй отримати корисну інформацію та засвоїти нові навички;

· завжди є небезпека того, що запропоновані дії дитина почне виконувати неадекватно. Наприклад, може стукати по склу з усієї сили, над свічкою підпалювати палички і т. д. Дозвольте дитині отримати нові враження під вашим контролем, а потім переключіть її на улюблену спокійну гру.

4.3. ТЕРАПІЯ СЕНСОРНИХ РОЗЛАДІВ

Бернард Рімланд [41] звернув увагу на те, що симптоми аутизму можуть бути спричинені труднощами у сприйманні сенсорних подразників. Концепція Рімланда підтверджена в дослідженнях Гашімото, Макклелланда та ін. [31, 36].

Термін „сенсорна інтеграція” вперше вжив у 1902 році Ч. Шерінгтон. Нове, ширше значення запропонувала Дж. Айерс наприкінці 60-х років минулого століття. За Айерс, сенсорна інтеграція є процесом, у якому відбувається організація (інтеграція) перцептивних даних.

Терапію сенсорних розладів треба трактувати як базову у допомозі аутистичній дитині. Техніки, які застосовують у терапії сенсорних розладів, найкраще викоритовувати стосовно окремих сфер відчуттів. Найважливішою спільною рисою цих технік, їхнім завданням є вироблення у дитини толерантності на зовнішні подразники і контролювання їх терапевтом, а не самою дитиною [6].

Терапія повинна стосуватись передусім тих сфер, у яких в конкретної дитини простежуються стереотипи. Згідно з головними засадами сенсорної інтеграції особа, з якою проводять терапію, повинна бути активною, тобто сама вибирати те, що їй приємне, чого вона потребує.

Зауважимо, що сенсорна інтеграція концентрується більше на причинах, якщо досягнення адаптаційної поведінки не є її головною метою. З’ясування причин аутизму тільки в категоріях сенсорних розладів є однобічним вирішенням проблеми.

4.4. НЕДИРЕКТИВНІ ФОРМИ ТЕРАПІЇ

Метою цих форм терапії є зниження рівня страху в аутистичних осіб внаслідок пристосування до довкілля, а також навчання поведінки, необхідної для адаптації в суспільстві; головний акцент роблять на налагодженні контакту через наслідування і спільну активність.

До цієї терапії належить, зокрема, ігрова терапія, розроблена Вірджинією Акслайн, в основі якої є налагодження теплих, приятельських взаємин між терапевтом і дитиною. Засади недирективної ігрової терапії грунтуються на концепції недирективної терапії Карла Роджерса. У процесі застосування цього виду терапії дитина має змогу відкрито виражати свої почуття і керувати процесом зустрічі. Важливими є такі обмеження, як заборона нищення речей або атакування інших осіб.

Недирективна терапія охоплює також елементи арт-терапії (малювання, ліплення, колаж), ігри з різноманітними предметами та речовинами.

Використання спеціальних психотерапевтичних ігор

під час занять із аутистичною дитиною

Необхідність психотерапевтичної роботи

У житті будь-якої дитини час від часу трапляються моменти, коли вона потребує психотерапевтичної допомоги. Пояснити це можна особливостями людської психіки: якщо накопичився критичний рівень напруження, то в здоровому організмі виникає захисна реакція, щоб звільнитися від цього напруження і від негативних емоцій. Така захисна реакція виникає, наприклад, якщо дитина втомилася або якщо її ображають. Звільнення від негативних емоцій найчастіше настає, коли люди плачуть. За допомогою сліз вдається послабити напруження, причому цей спосіб найбільш гуманний, соціально адекватний і безпечний для навколишніх. Також емоційна реакція дитини може виявлятися в агресивності. Дитина починає кричати, битися або кусатися. І в одному, і в іншому випадку такі реакції виникають спонтанно: дитина не усвідомлює, чому вона кричить або плаче. Однак унаслідок цього настає довгожданне полегшення.

Зауважимо, що не завжди інстинктивні способи захисту допомагають самостійно позбутися стану напруження. До того ж неконтрольовані емоційні спалахи в поведінці дитини можуть бути соціально неприйнятними: якщо вона кусається, штовхається і плюється, це ускладнює процес спілкування з нею.

У подібних випадках допоможуть спеціально організовані ситуації, які можуть дати психотерапевтичний ефект:

· відвідини басейну;

· дитячі атракціони: стрибки на батутах, басейн з пластмасовими кульками та ін.;

· різноманітні види рухової активності: метушня (жартівлива боротьба), фізичні вправи, заняття спортом, танці;

· спілкування з природою: прогулянки в ліс, парк тощо.

На відміну від здорової дитини, яка звичайно відчуває труднощі лише час від часу, а інколи й успішно справляється з ними без сторонньої допомоги, аутистична дитина постійно перебуває у стані напруги і не здатна вийти з нього самостійно.

Аутист не вміє керувати своїми емоціями, зокрема негативними. Це часто завдає труднощів батькам, яким важко контролювати поведінкові реакції дитини. Через неможливість вплинути на поведінку дитини батьки часто соромляться з’являтися з нею на вулиці, у громадських місцях; на прогулянці вважають за краще усамітнитися в найтихішому куточку парку, не бавитися з дітьми на дитячому майданчику. Однак така поведінка батьків не вирішує проблеми.

У моменти, коли дитина починає поводитися неадекватно, близькі дорослі повинні розуміти, що вона робить це не спеціально, а лише тому, що почувається дискомфортно. Агресивні випади, крик, розкидання предметів та іграшок тощо – так дитина намагається захистити себе в ситуації, що виявилася для неї болючою. Під час загострень треба думати про стан дитини, а не про правила пристойності, і докласти всіх зусиль, щоб допомогти їй.

Допомогти дитині-аутисту дуже важко. По-перше, далеко не завжди зрозуміла причина такої реакції, важко виявити джерело дискомфорту. По-друге, батьки і педагоги не знають, що робити в подібній ситуації, а звичні спроби заспокоїти не дають результату, а інколи ще більше дратують дитину. Зауважимо, що емоційні спалахи виникають в аутистичної дитини досить часто і з найрізноманітніших причин. Щоб допомогти такій дитині, треба зрозуміти характер цього спалаху, з’ясувати причину неадекватної поведінки.

Причиною емоційного спалаху аутистичної дитини може бути переживання гострого дискомфорту, наприклад, коли перервана стереотипна гра дитини (гра, основним змістом якої є багаторазове повторення незмінного ланцюжка певних дій протягом тривалого часу; учасником гри є саме дитина; мета і логіка гри, значення пророблюваних дій часто незрозумілі для оточуючих). Якщо спробувати відірвати її від улюбленої гри в кубики або забрати пластилін, з якого вона годинами ліпить абстрактні фігури, то швидше за все дитина виразить свій протест криком і відмовиться віддавати іграшки.

Причиною неадекватних дій може бути емоційне перенасичення, дитина намагається своїми діями дозувати емоційно насичену інформацію, яка надходить ззовні. Наприклад, якщо дорослий співає дитині пісеньку, яка їй дуже подобається, а вона раптом затуляє долонькою рот дорослого, закликаючи припинити спів. Негайно припиніть і не наполягайте на продовженні.

Причиною багатьох емоційних реакцій аутистичної дитини є бажання позбутися негативних емоцій, що накопичилися. У цьому випадку можна говорити про своєрідну «емоційну розрядку».. Іноді така реакція виявляється в агресивних діях. У цій ситуації треба дати можливість дитині заспокоїтися, не намагатися карати дитину за погану поведінку.

В інших випадках дитина своїми діями намагається підвищити власний емоційне тло, наче «само стимулюється», вона надто збуджена, втрачає контроль над своєю поведінкою. Дитина може завдавати собі удари по голові та інших частинах тіла. У цьому випадку вона викликає у себе переживання Тевних примітивних емоцій, які дають їй заряд енергії. Таку реакцію дитини можна назвати «емоційною підзарядкою».