Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зміст теми






Визначення жувальної ефективності

Методи дослідження жувальної ефективності поділяються на статичні та динамічні (функціональні). Вони використовуються у клінічній практиці з метою встановлення точного діагнозу, вибору оптимальної конструкції протеза, аналізу якості лікування, а також для наукових досліджень.

Статичні методи грунтуються на встановленні для кожного зуба коефіцієнта, що визначає ступінь його участі в акті жування.

За системою М.І. Агапова жувальна ефективність зубних рядів здорової людини складає 100%. Половина зубного ряду на кожній щелепі виконує під час жування 25% роботи. За одиницю жувальної здатності прийнятий боковий різець, а інші зуби, з урахуванням їх анатомо-топографічних особ­ливостей, мають відповідний коефіцієнт (табл. 1). Не враховуються восьмі зуби, відсутні та їхні ан­тагоністи.

Таблиця 1

Жувальні коефіцієнти зубів за М.І. Агаповим

Зуби                 Всього
Жувальний                  
Коефіцієнт (у%)                  

 

В основу схеми, запропонованої І.М. Оксманом покладений анатомо-функціональний принцип. Вказані коефіцієнти визначають цінність кожного зуба у відповідності не тільки з його анатомо-топографічними даними, але й функціональними можливостями. Враховується функціональна цінність зуба у зв'язку з ураженням пародонту.

В. Ю. Курляндським запропонована статична система обліку даних про кожен зуб і його опорний апарат. При обстеженні кожного зуба дані вносяться до одонтопародонтограми. Вони представлені у вигляді умовних позначень:

N- без патологічних змін;

0- зуб відсутній;

¼ - атрофія 1 ступеня;

½ - атрофія 2 ступеня;

¾ - атрофія 3 ступеня;

Витривалість пародонту представлена умовними коефіцієнтами. Далі підсумовують коефіцієнти витривалості пародонту фронтальних і жувальних зубів на кожній стороні щелепи. Чим вираженіша атрофія, тим більше знижується витривалість пародонту. Тому в одонтопародонтограмі: зниження витривалості пародонту прямо пропорційне атрофії лунки зуба.

 

  9.3   6.6   9.3  
Коефіцієнт витривалості пародонта 2.0 3.0 3.0 1.3 - 1.1 1.0 1.2 1.2 1.0 1.1 - 1.3 3.0 3.0 2.0 25.2
Дані про стан зубів і пародонта N N N 1/4   1/4 N N N N 1/4   1/4 N N N  
Зубна формула                                  
  1/4     1/4     1/2 1/4 1/4   1/4 1/4   1/4 N N  
  1.5 - - 1.3 1.75 1.5 0.5 0.75 0.75 - 1.1 1.3 - 2.25 3.0 2.0 17.7
  4.55     4.6   8.55  
                                             

Таблиця 2

Дані одонтопародонтограми дають можливість:

· визначити протяжність шинуючого пристрою;

· встановити кількість опорних зубів для мостовидного і кламерів для знімного протезів.

Використання статичних методів не передбачає облік цілого ряду факторів (вид прикуса, інтенсивність жування, силу жувального тиску, роль язика та слини на формування харчової грудки), що впливають на ефективність жування та ступінь її порушення.

Враховуючи це можна використовувати, гак звані, функціональні (жувальні) проби, за допомогою яких визначається жувальна здатність шляхом дослідження ступеня подрібнення їжі.

Найбільш інформативною серед запропонованих жувальних проб вважається проба І.С. Рубінова, яка доводить суттєву роль рефлекторних актів у процесі обробки їжі в порожнині рота. Для проведення цієї проби використовують: ядро лісового горіха (0, 8 г),

Жувальна проба О.М. Ряховського: досліджуваному пропонувалось пережувати на одному боці зубного ряду 20-ма жувальними рухами тестову порцію, що складалась з двох циліндрів отвердженої в формаліні 20% желатини. Одночасно проводилась регістрація інтегралу сумарної біоелектричної активності м’язів та часу жування.

 

Визначення жувального тиску та витривалості пародонта.

Жувальний тиск - це сила, яка розвивається жувальними м'язами на боці механічної переробки їжі. Жувальна сила зумовлена скороченням жувальної мускулатури та напруженням у тканинах пародонта тих зубів, які беруть участь в обробці їжі. Ступінь скорочення жувальних м'язів та напруження у тканинах пародонта знаходяться у прямій залежності від фізичних властивостей їжі. Але жувальний тиск при одному і тому ж зусиллі м'язів, які піднімають нижню щелепу, різний на корінних та передніх зубах. Чим ближче до місця прикріплення жувальних м'язів нижньої щелепи розміщений зуб, тим більший тиск він переносить, і навпаки. Це пояснюється тим що нижня щелепа, з фізичної точки зору, є важелем другого роду з перерозподілом сил на одну точку опори. При скороченні жувальних м'язів розвивається зусилля, необхідне для механічного впливу на харчову грудку, її роздавлення, перетирання та перемелення.

Для визначення витривалості опорних тканин зуба до тиску та визначення сили жувальних м язів використовують метод гнатодинамометрії, який проводиться за допомогою спеціальних пристроїв - гнатодинамометрів. Запропоновано декілька конструкцій, але всі вони мають пластинки для зубів, через які передається на пружину тиск при закриванні рота. Цей тиск реєструється за шкалою тензодатчиків у кілограмах.

Витривалість пародонта залежить від його функціонального стану, зу­мовленого віком, статтю, наявністю патології та індивідуального розвитку жувальної мускулатури.

На основі гнатодинамометричних досліджень складено таблиці

(Д.П. Конюшко), які містять дані про витривалість пародонта зубів у нормі:

Для чоловіків

Зубна формула                  
Верхня щелепа                 всього 342 кг
Нижня щелепа                 всього 332 кг

 

Для жінок

Зубна формула                  
Верхня щелепа                 всього 244 кг
Нижня щелепа                 всього 238 кг

Як для чоловіків, так і для жінок витривалість симетрично розміщених зубів однакова, за винятком верхніх премолярів у жінок (лівий має витри­валість 27, а правий - 25 кг).

 

Гальванометрія.

Гальванометрія — це метод визначення електричного струму невеликої сили (або напруги), який проводиться за допомогою гальванометра.

У порожнині рота гальванічні струми можуть виникати при використанні зубних протезів і пломб, виготовлених із комбінації металів, які мають різний електролітичний потенціал (золоті сплави - нержавіюча сталь - амальгама). Іноді утворюються вони при застосуванні однієї нержавіючої сталі Унаслідок різної структури сплави мають різний електролітичний потенціал, що і зумовлює виникнення гальванічних струмів.

Слина — складний електроліт, склад якого залежить від загального стану здоров'я, стану порожнини рота, наявності зубних протезів. Порожнина рота перебуває у стані безперервної аерації під час кожного вдиху (надлишок кисню) і карбонатної насиченості під час кожного видиху (надлишок вуглекислого газу). Вона становить собою електрохімічну систему, в якій роль електроліту виконує слина (рідка фаза), насичена киснем і вуглекислим газом, а роль електродів— зуби, зубні протези (тверда фаза). На межі твердої і рідкої фаз виникає різниця потенціалів, або потенціал електрод-системи, величина, якого залежить від електропровідності твердої фази (зубних протез) і концентрації потенціаловизначальних часток у рідкій фазі (слина). Найбільшу електропровідність мають метали, тому потенціал різко збільшується, якщо у порожнині рота є різнометалічні включення (нержавіюча сталь, припій, амальгама, хромокобальтовий сплав та інші включення). При цьому в порожнині рота утворюються короткозамкнуті системи з різними величинами електродних потенціалів.

Визначення мікрострумів обов'язкове для осіб, які користуються протезами з металу, за наявності амальгамових пломб і за встановлення захворювань слизової оболонки, зокрема таких хронічних захворювань, як лейкоплакія, лейкокератоз, червоний плоский лишай. Обстеженню підлягають такої, особи, які скаржаться на відчуття печіння у слизовій оболонці рота або металічний присмак у роті.

Мастикаціографія.

Жувальні рухи, що повторюються у визначеному порядку і внаслідок яких відбувається відкушування, подрібнення, перемелення, перетирання їжі та формування харчової грудки, складають так званий жувальний цикл.

У стані спокою нижня щелепа, звичайно, трохи опущена. Жувальні м'язи при цьому розслаблені і розтягнуті.

Розтягнення м'язів супроводжується постійно діючим подразненням пропріорецепторів, що рефлекторно викликає тонічне скорочення різноманітних м'язових груп. Унаслідок цього нижня щелепа здатна зберігати протягом тривалого часу визначену орієнтацію відносно верхньої. Таке положення однієї щелепи відносно другої є вихідним і може розглядатися як своєрідний захисний рефлекс. Відкушування та пережовування їжі здійснюється при змиканні (контакті, оклюзії) зубів верхньої та нижньої щелеп.

Нижня щелепа у процесі жування робить ритмічні рухи в 3-х основних нап-рямках, орієнтованих вертикально (вгору до оклюзії та вниз на відстань до 40-50 мм від верхнього зубного ряду), сагітально (вперед на 5-15 мм, і назад на 2-3 мм), трансверзально - вправо та вліво. Всі рухи нижньої щелепи, в якому б напрямку вони не були орієнтовані, супроводжуються одночасним ковзанням та шарнірним обертанням суглобових голівок.

Мастикаціографія - це метод вивчення жувальних рухів нижньої щелепи.

Принцип методу полягає в реєстрації коливання повітря у замкнутій системі при русі нижньої щелепи. Для запису мастикаціограми використовують гумову манжетку, трійник, затискач, капсулу Марея, кімограф, лісовий горіх.

Гумову манжетку накладають під нижню щелепу, фіксуючи її на голові. Відкривають затискач і через гумову трубку надувають манжетку, з'єднану

капсулою Марея.

Запис починають у момент введення їжі в рот і закінчують у момент ковтання. При розжовуванні лісового горіха на кімографі з'являється мастикаціограма, яка складається з кривих (жувальних хвиль) або зубців.

Акт вживання їжі умовно можна поділити на такіфази:

I фаза - спокою;

II фаза - введення їжі в рот;

IIIфаза - орієнтовне жування;

IVфаза - основна фаза жування:

V фаза - формування харчової грудки та ії ковтання.

Кожна хвиля основного жувального циклу складається з висхіного коліна та низхідного, які відповідають рухам нижньої щелепи вгору і вниз. Зона з'єднання низхідного та висхідного колін співпадає з положенням щелеп у центральній оклюзіі. Наявність у нижній частині низхідного коліна додаткових хвиль свідчить про бічні зміщення ниж­ньої щелепи.

За допомогою мастикаціограми можна визначити час жувального циклу до ковтання та тривалість його окремих фаз, число жувальних рухів, величину амплітуди відкривання рота. На мастикаціограмі можна визначити та­кож порушення жувального циклу при тій чи іншій патології, але причину, що викликала порушення циклу та його окремих фаз за допомогою цього методу виявити неможливо.

Електроміографія жувальних м'язів.

Електроміографія - це метод, який дозволяє графічно реєструвати біоелектричну активність м'язів за допомогою електроміографа.

Розрізняють три основні види електроміографії:

1) інтерференційну - при якій відводять біопонтеціали м'язів із великої площі, накладаючи електроди на шкіру;

2) локальну - при якій реєструється активність окремих м'язових одиниць за допомогою голкових електродів;

3) стимуляційну - при якій реєструється електрична активність м'яза на стимуляцію відповідного нерва.

Локальну електроміографію застосовують у хірургічній стоматології при дистрофіях та гіпертрофіях жувальних м'язів, у стоматоневрології - при травматичних та інфекційних ушкодженнях нервів щелепно-лицевої ділянки, у стоматології дитячого віку - для вивчення біоелектричної активності м'язів м'якого піднебіння у дітей в нормі та при вроджених аномаліях роз­витку.

Стимуляційну електроміографію використовують у стоматоневрології та хірургічній стоматології при ушкодженні лицевого нерва для визначення його провідності та визначення ступеня парезу мімічної мускулатури.

В ортопедичній стоматології використовують інтерференційну електро­міографію для дослідження функції жувальних м'язів при частковій або повній втраті зубів, захворюваннях скронево-нижньощелепного суглоба та жувальних м'язів, зубощелепних аномаліях, а також для реєстрації змін функції м'язів після ортопедичного лікування.

Реографія зубощелепної системи

Реографія - метод дослідження пульсових коливань кровонаповнення судин різних тканин і органів, заснований на графічній реєстрації змін повного електричного опору тканин. У стоматології розроблені методи дослідження кровообігу в зубі - реодентографія, у тканинах пародонта - реопародонтографія, привушної ділянки - реоартрографія. Реографію застосовуюєть для ранньої і диференційної діагностики захворювань, оцінки ефективності лікування.

Для запису реограми використовують: реограф, 3-канальний електрокардіограф.

Термодіагностика.

Термодіагностика - визначення реакції зуба на температурні подразники.

Вивчення чутливості зубів можна проводити за допомогою шприця з водою (теплою або холодною). Однак, при цьому буває важко точно визначити, який зуб реагує на подразник. Іноді застосовуються ватні тампони, змочені теплою або холодною водою, які прикладають до поверхні зуба.

З метою одержання достовірних результатів використовується спеціальний прилад - термоодонтохрометр. За його допомогою можна визначати дію температурного подразника на конкретну ділянку зуба. Датчики приладу дають можливість плавно регулювати температуру від 0°С до +70°С та фіксувати час виникнення реакції.

Зуби, які не мають патологічних змін у твердих тканинах та пульпі, реагують на значні температурні відхилення. Індеферентна зона (зона відсутності реакції) складає від +10°С (на холод) до +50°С (на тепло). При запальних процесах пульпи, глибокому карієсі, клиноподібних дефектах та після препарування зубів спостерігається звуження індеферентної зони, що проявляється появою болю. Зуби з некротизованою пульпою на температурні подразники не реагують.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.