Зміст теми. Для отримання моделі вкладки (воскової або з беззольної пластмаси) існує прямий і непрямий (зворотній) способи

Для отримання моделі вкладки (воскової або з беззольної пластмаси) існує прямий і непрямий (зворотній) способи. При прямому методі вкладку моделюють безпосередньо в порожнині рота. Зуб обкладають ватним валиками, а дно і стінки зволожують водою. Потім беруть паличку моделювального воску «Лавакс» і розігрівають її над полум’ям пальника до того моменту, поки віск стане пластичним. Утворюють невеликий восковий конус і, доки віск пластичний, вдавлюють його рукою або шпателем до сформованої порожнини. Надлишки воску обережно видаляють з поверхні і, доки зберігається пластичність, просять пацієнта зімкнути зуби в положенні центральної оклюзії, а потім здійснити трансверзальні (жувальні) рухи. Поверхня вкладки при цьому набуває форми, характерної для функціональної оклюзії. Далі моделюють, відновлюючи анатомічну форму зруйнованої частини зуба, орієнтуючись на зуби другої половини щелепи. Край воскової моделі вкладки повинен дещо перекривати край порожнини – це дозволяє уникнути вкорочення і зменшення вкладки в процесі виготовлення.

Для видалення моделі вкладки з коронкової порожнини використовують штифти з ортодонтичного дроту. Штифт нагрівають та вводять у віск так, щоб його довга вісь співпадала з напрямком, по якому воскова модель буде виводитися з порожнини. Об’ємні вкладки виводяться з порожнини за допомогою П-подібно зігнутого штифта. Якщо в конструкції вкладки передбачені додаткові елементи фіксації в вигляді невеликих штифтів, то необхідно ввести у відповідні заглиблення штифти із беззольної пластмаси, а потім заповнити коронкову порожнину розм’ягшеним воском, ввести дріт і вивести вкладку з порожнини. При вийманні вкладки із порожнини зуба необхідно враховувати шлях її введення. Після зняття з зуба модель вкладки ретельно оглядають і передають до лабораторії в ємкості з холодною водою для попередження її деформації. Для мінімалізації деформації репродукції вкладки її виготовляють з беззольної пластмаси. В лабораторії проводять заміну моделі вкладки на пластмасу, композит, фарфор або метал.

Показанням до застосування прямого способу отримання моделі вкладки є відновлення зубів з дефектом жувальної або пришийкової поверхонь, а також моделювання штучної кукси коронки зі штифтом. Моделювальними матеріалами для вкладок служать віск лавакс (ВО “Стома”), а також беззольні пластмаси пі-ку-пласт (“Bredent”), дюралей (“Densplay”) і т.п..

При непрямому методі виготовлення вкладки після формування порожнини лікар знімає робочий відбиток силіконовими чи поліефірними масами, який повинен бути надзвичайно точним та чітким. Це можна досягнути шляхом отримання двохфазного відбитка. Потім виготовляється комбінована розбірна модель, на якій моделюється вкладка.

Матеріалами для вкладок можуть бути сплави золота (проби 750 і 900 – для центральних порожнин І і ІІ класів, кобальтохромові, хромонікелеві і титанові сплави), пластмаси, фарфор, керамічні маси, композити.

Найбільшу точність металевої вкладки можна отримати при виготовленні її шляхом литва на вогнетривкій моделі, на якій технік:

1) моделює воскову композицію вкладки і фіксує до неї ливникову систему (певну послідовність ливників різного розміру та розміщення);

2) отримує ливникову форму;

3) виплавляє віск в муфельній печі;

4) проводить висушування та прогрівання форми;

5) заповнює форму металом за допомогою ливарної установки.

Готову відлиту вкладку відбілюють, видаляють ливник і не обробляючи направляють до клініки. Обробка вкладки повинна проводитись лікарем при перевірці точності виготовленої вкладки в порожнині зуба за допомогою рідкого індикатора або аерозоля для перевірки оклюзії (Ваuch).

При виготовленні вкладки із пластмас (аеродент, ізозіт), композитів виконують наступне:

1) отримують модель зуба із супергіпсу;

2) наносять шар сепараційного лаку на поверхню порожнини в моделі зуба;

3) наносять спеціальну рідину-каталізатор (при пластмасових вкладках);

4) наносять та конденсують матеріал пошарово, заповнюючи відповідний дефект;

5) покривають вкладку каталізатором (при композитних вкладках- ізолятом для попередження утворення кисеньінгібованого шару - оксігардом);

6) полімеризують вкладку в пневмополімеризаторі (пластмаси), фотополімеризаторі (композити).

Можна застосовувати комбіновані вкладки (метал-пластмасса або метал-фарфор). При цьому попередньо готують металеву вкладку. На ділянці, де буде нанесена облицювальна маса, створюють ретенційні пункти (при накладанні пластмаси або композиту) і місце на товщину облицювання. Потім, після припасування відлитої металевої основи в порожнині рота, в лабораторії проводять нанесення облицювальної фарфорової маси або пластмаси.

Вкладки можуть виготовлятися гальванопластичним методом.

До найновіших способів виготовлення вкладок відносять комп’ютерний. Найбільш відомий в світі метод СЕRЕС (сeramic reconstruction), розробка якого була розпочата в 1980 році Мерманом і Бранденстіні. В 1985 році за допомогою комп’ютера була виготовлена перша вкладка з фарфору. Починаючи з 1986 року фірма «Simens» випускає комп’ютерну техніку і відповідні матеріали для даної технології.

Суть комп’ютерної технології виготовлення вкладок полягає в тому, що за допомогою мікротелекамери Сerec в порожнині рота знімається «оптичний відбиток», який передається в комп’ютер. За спеціальною програмою зображення обробляється, прямо на екрані монітора конструюються елементи вкладки. Згідно з програмою під керуванням комп’ютера із твердої керамічної заготовки з відповідно підібраним кольором шліфувальний станок за 4-15 хвилин методом фрезерування виготовляє вкладку. Готова вкладка після підготовки (протравлювання плавиковою кислотою, бондінгування) фіксується в порожнині зуба за допомогою композитних цементів.

6. Матеріали для самоконтролю (додаються)

Рекомендована література.

Основна:

• Руководство к практическим занятиям по ортопедической стоматологи для студентов 3 курса.// Под редакцией И.Ю. Лебеденко, В.В. Еричева, Б.П. Маркова. – М. – Практическая медицина. – 2006. – с. 50 – 58.

Додаткова:

• Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бычков В.А., и др. – Ортопедическая стоматология. –Смоленск. –2000. – с.146 – 147, 153 – 154.