Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Приклад 2




(АНОНІМНЕ ОПИТУВАННЯ)

Заповняється організаторами дослідження
Номер анкети  

Анкета реальних споживчих симпатій населення України

Якщо Ви бажаєте долучитися до визначення рейтингу реальних споживчих симпатій населення нашої країни та взяти участь у розіграші телевізорів, музичних центрів та інших цінних призів, просимо Вас заповнити цю анкету.

Інститут Реформ разом із своїми партнерами виконує дослідження, метою якого є визначення торгових марок, яким фактично довіряють покупці. Дослідження здійснюється за допомогою масового опитування реальних споживачів в усіх регіонах України. Якщо Ви отримали цю анкету, це означає, що Ви стали одним із членів великої загальнонаціональної експертної групи, яка буде визначати реальні споживчі симпатії населення.

Ми просимо Вас уважно заповнити анкету та вибрати не назву товару, а лише одну торгову марку або виробника даної продукції(будь-ласка, не використовуйте скорочень). За умови, якщо на якесь із питань у Вас немає варіанту відповіді або Ви не бажаєте на нього відповідати – поставте прочерк у відповідному рядку.


Якій торговій марці або якому виробникові Ви віддаєте перевагу, коли купуєте:

Безалкогольні напої (вкажіть торгову марку або виробника):

1. мінеральна вода  
2. фруктова вода (квас)  
3. сік  
4. чай  
5. кава  

Алкогольні напої та тютюнові вироби (вкажіть торгову марку або виробника):

6. пиво  
7. вино  
8. шампанське  
9. горілка  
10. коньяк  
11. сигарети  

Продовольчі товари (вкажіть торгову марку або виробника):

12. плитковий шоколад  
13. шоколадні цукерки  
14. карамельки  
15. кефір  
16. йогурт  
17. олія  
18. майонез  
19. кетчуп  
20. чіпси  

Промислові товари (вкажіть торгову марку або виробника):

21. шампунь  
22. зубна паста  
23. пральний порошок  
24. засіб для миття посуду  

Література: основна [3,7,12,21]; додаткова [10,11,13,28]

Т4. Планування діяльності підприємства

Мета теми: формування знань та вмінь щодо підвищення ефективності планування діяльності підприємства, ознайомлення з основами бізнес-планування.

Студент повинен знати: суть планування, його методи та цілі, етапи планування, види планів.

Студент повинен вміти: самостійно розробляти плани роботи підприємств, розраховувати необхідні показники, що є вхідними даними для процесу планування.



 

Суть плануванняполягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визна­ченні найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефективно­му використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поста­влених завдань і встановлення їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

1) розробку загальних цілей;

2) визначення конкретних цілей на даний період із подальшою їхньою деталізацією;

3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;

4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

Директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарського планування мала виключно директивний характер, силу закону. Директивні плани мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке плану­вання може слугувати ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування являє собою найпоширенішу у всьому сві­ті форму державного планування макроекономічного розвитку. Індика­тивне планування є антиподом директивного, тому що цей план не є обов'язковим для виконання, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має спрямувальний, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількіс­ну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а ів тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансова­ність всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтувальний характер (контрольні цифри, економіч­ні регулятори).



Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства повинна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування.

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та встановлюються завдання цехам, виробничим дільницям робочим місцям щодо випуску конкретних виробів, вузлів заготовок нормативи руху предметів пращ у виробництві (нормативи запасів, роз­міри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ш ), календарні графіки, якими встановлюється послідовність і строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Тестові завдання

 

1. До функцій процесу управління належать:

а) планування;

б) аналіз;

в) організація;

г) економіка;

д) контроль.

 

2. Видами фірмових планів підприємницької діяльності є наступні пла­ни:

а) стратегічні;

б) цільові;

в) тактичні;

г) внутрішньофірмові;

д) всі відповіді правильні.

3. За тривалістю планового періоду плани бувають:

а) зведені;

б) поточні;

в) оперативні;

г) однонаправлені;

д) довгострокові.

 

4. Тактичний план має такі розділи:

а) НДДКР;

б) вибір генеральної стратегії;

в) інвестиційні ресурси;

г) усі відповіді правильні;

д) правильної відповіді не має.

 

5. Оперативний план складається на:

а) 10–15 років;

б) менше 1-го року;

в) 1–3 роки;

д) усі відповіді правильні.

6. Система оперативного планування поділяється на:

а) подетальну;

б) колективну;

в) на замовлення;

д) усі відповіді правильні.

 

7. Методи для розробки стратегії:

а) освоєння кривих;

б) маркетинговий;

в) контролюючий;

г) матричний;

д) усі відповіді правильні.

 

8. Оперативні планування діяльності фірми – це:

а) процес розробки заходів і дій для виконання стратегічних та по­точних планів;

б) сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають дов­го­стро­кові цілі та основні напрями діяльності з обґрунтуванням ресу­рсного забе­зпе­чення;

в) усі відповіді неправильні.

 

9. Матричний метод:

а) будується матриця, на одній осі якої фіксуються оцінки пер­спе­ктив роз­ви­тку ринку;

б) враховує залежність розмірів витрат на виробництво його об­ся­­гу і дозволяє визначити суму додаткових витрат на освоєння, точ­ку беззбитковості продукування виробів;

в) враховує критичну оцінку стану фірмової мережі реалізації това­ру устатку­вання;

г) всі відповіді не правильні.

 

10. Державний контракт – це:

а) це процес формування множинних цілей розвитку та засобів їх до­сягнення за певний період;

б) письмовий документ, що засвідчує намір держави в особі впро­­ваджених Кабміном України галузевих та функціональних мі­ні­с­те­­рств, державних комітетів і прирівнених до них інсти­ту­ціо­на­ль­­них утворень закупити на певних умовах конкретні обсяги про­дук­ції для поповнення державних резервів і забезпечення потреб спо­жи­ва­чів, діяльність яких фінансується за рахунок держбюджету;

в) усі відповіді правильні.

Питання до семінарського заняття

1. Загальна характеристика планування діяльності підприємства.

2. Види планування.

3. Оперативно – календарне планування.

4. Планування інноваційної й інвестиційної діяльності

5. Планування ризику

6. Основи бізнес – планування

7. Планування інноваційної та інвестиційної діяльності: переваги і недоліки.

 

Теми доповідей для підготовки до семінарського заняття

1. Зміст, завдання та місце виробничої програми в системі господарських планів підприємства.

2. Системи та методи планування виробничої програми підприємства.

3. Планування потреби в матеріально-технічних ресурсах

4. Планування фінансів

Самостійна робота студента

Скласти кросворд, економічний словник, тести.

Індивідуально-консультаційна робота студента

Скласти бізнес-план підприємства

Основні вимоги при складанні бізнес-плану.

Загальний обсяг – до 10 сторінок тексту. При необхідності – доповнюється додатками у кінці плану.

Календарний період – 3-5 років, в залежності від цілей підприємства.

Деталізація фінансових показників: перший рік – по кварталам; наступні роки – річні показники.

 

Зміст ( I варіант)

1. Титульний аркуш

2. Резюме

3. Організаційна структура підприємства

4. Товари (послуги)

5. Конкуренти

6. Покупці

7. Стратегія маркетингу

8. Реклама

9. Персонал

10. Торговельні площі

11. Загальні витрати

12. Ціноутворення

13. Прибуток

14. Чистий прибуток

15. Точка беззбитковості

16. Ризики

Зміст (II варіант)

Титульний аркуш

1. Резюме

2. Організаційна структура підприємства

3. Товари (послуги)

4. Конкуренти

5. Покупці

6. Стратегія маркетингу

7. Реклама

8. Персонал

9. Торговельні площі

10. Фінансовий план

11. Ризики

12. Додатки

 

Методичні вказівки щодо вимог написання бізнес-плану роз’яснені у Додатках А, Б, В, Д.

 

 

Література: основна [1,2,4-6,8, 23-25]

Додаткова [3,6,22,26,31,42]


Змістовний модуль № 3.

Основний зміст спеціальних дисциплін

Т5. Інноваційна діяльність підприємства

Мета теми:сприяти вивченню характеристики інноваційної діяльності підприємства.

Студент повинен знати:сутність і типи інновацій та інноваційної діяльності, особливості фінансової підтримки інноваційної діяльності, напрями і об’єкти організаційного прогресу.

Студент повинен вміти:систематизувати знання, вміння навички щодо процесу інноваційної діяльності

 

Розглядаючи дану тему необхідно розібратися з поняттям інновації та інноваційна діяльність.

Згідно ЗУ «Про інноваційну діяльність" інновації– це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Згідно із законодавством України інноваційна діяльність– це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію резуль­татів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок но­вих конкурентноздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

- фізичні та юридичні особи України;

- фізичні та юридичні особи іноземних держав;

- особи без громадянства;

- об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуаль­ні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, в
якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звіт­ний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається
інноваційним підприємством.

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інновацій­ного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримкашляхом:

1) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів;

2) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів інно­ваційної діяльності;

3) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачених суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансо­во-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

4) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійсню­ють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

5) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у стра­ховиків відповідно до Закону України "Про страхування".

Підвищення ефективності діяльності підприємства ґрунтується надосягненнях науки і техніки, передового вітчизняного і зарубіжного дос­віду. Наскільки цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, які є першоджерелами розвитку продуктивних сил, настільки успішніше вирішуються пріоритетні соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

НТП у своєму розвитку виявляється в двох взаємозв'язаних і взаємозалежних формах — еволюційній і революційній. Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні Наслідки, глибина й ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання.

 

Економічний словник

Інновації

Нововведення

Інноваційна діяльність

Інноваційний продукт

Науково – технічний прогрес

Технологічний парк

Технополіс

Бізнес – інкубатор

Венчурні компанії

Товарна інновація

Соціальна інновація

Винаход

Питання до семінарського заняття

1. Характеристика інновацій та інноваційної діяльності.

2. Типи і класифікація інновацій.

3. Функції та значення технопарку, технополісу, бізнес – інкубаторів.

4. Джерела фінансової підтримки суб’єктів інноваційної діяльності.

5. Форми та напрями науково-технічного прогресу.

6. Інноваційне оновлення виробництва

7. Стимулювання інноваційної діяльності підприємств

8. Оподаткування інноваційної діяльності

9. Інноваційна активність промислових підприємств

 

Самостійна робота студента

Написати доповідь на наступні питання:

1. Які винаходи, на Вашу думку, здивували людство?

2. Які винаходи, на Вашу думку, є найбезглуздішими?

3. Винаходи, які приголомшили світ.

 

Індивідуально-консультаційна робота студента

1.Написати анотацію до наукової статті на теми:

1. Інноваційна діяльність підприємств: проблеми та перспективи

2. Стимулювання інноваційної діяльності підприємств

3. Пільгове оподаткування інноваційної діяльності

4. Зарубіжний досвід розвитку інноваційної діяльності підприємств

5. Технологічні парки України: результати роботи та проблеми діяльності

6. Фінансова діяльність венчурних фірм

7. Фінансування інноваційної діяльності

2. Скласти кросворд та економічний словник за даними наукових статтей

Перелік наукових журналів:

Науковий вісник НУДПСУ

Фінанси України

Економіка України

Економіка і держава

Інвестиції: практика і досвід

Економіст

Актуальні проблеми економіки

 

Література: основна [5, 7, 9,19,23, 20, 25]

Додаткова [2,4,11,32,33,34]

Т6. Капітал та виробничі фонди

 

Мета теми:сприяти вивченню економічної структури капіталу та виробничих фондів.

Студент повинен знати:загальний порядок формування капіталу, сутність та склад основних фондів, методи нарахування амортизації.

Студент повинен вміти:проводити аналіз показників використання основних фондів.

Вивчення даної теми необхідно почати з характеристики капіталу та його видів.

За приналежністю підприємству виділяють власний та позиковий види капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів, що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, представляє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, представляють собою його фінансові зобов'язання, що належать до погашення у передбачені строки.

За метою використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: виробничий та спекулятивний. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, що інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовується в процесі здійснення спекулятивних (що базуються на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і т. п.)

За формами інвестування розрізняють капітал в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні об'єму їх статутних фондів.

За об'єктом інвестування виділяють основний та оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину капіталу, що використовується підприємством, яка інвестована і всі види необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

За формами власності виділяють приватний та державний капітал, що інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Таке розподілення капіталу використовується в процесі класифікації підприємств за формами власності.

За організаційно-правовими формами діяльності виділяють наступні види капіталу:акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств), пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т. п.), індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних ).

За відповідністю правовим нормам функціонування розрізняють легальний та "тіньовий" капітал, який використовується в процесі господарської діяльності підприємства. Широко використовуваний на сучасному етапі економічного розвитку країни "тіньовий" капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі "правила гри" в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподатковування підприємницької діяльності. Зростання обсягу використання "тіньового" капіталу в господарській діяльності підприємств служить для держави своєрідним індикатором низької ефективності прийнятих рішень в галузі податкового регулювання використання капіталу в підприємницький діяльності з позицій дотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу.

Досконало ознайомитись з виробничими фондами та обіговими коштами.

Виробничі фонди підприємства не можна ототожнювати із засобами виробництва, оскільки:

1) елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничому процесі;

2) виробничі фонди є виключно вартісною економічною категорією.

 

 

 


Рис. 6. Структура фондів підприємства.

Таким чином, фонди – це матеріальні ресурси підприємства. Виробничі фонди поділяються на:

- основні (виробничі і невиробничі);

- оборотні.

До основних виробничих фондів належать ті основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі безпосередньо або створюють умови для виробничого процесу.0

Основні виробничі фонди – це засоби праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах і частинами переносять свою вартість на виготовлений продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму.

Основні засоби – це матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Обігові кошти (оборотні засоби) – це сукупність грошових коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів та фондів обігу з метою забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції.

Оборотні виробничі фонди – це предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, відразу повністю переносять свою вартість на створювану продукцію і в процесі виробництва змінюють натуральну форму. Вони включають сировину і матеріали, паливо і пальне, запасні частини для ремонту, куповані матеріали, тару і тарні матеріали, малоцінні матеріали та інструменти, незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва.

Фонди обігу – це частина засобів виробництва, яка не бере участі у виробничих циклах, але авансується підприємством для створення оборотних фондів. До фондів обігу належать: готова продукція на складі і відвантажена, яка знаходиться в стадії оформлення; грошові кошти в касі і на рахунках у банку; дебіторська заборгованість.

Основні невиробничі фонди – це об’єкти культурно-побутового призначення.

Отже, оборотні фонди призначені для обслуговування сфери виробництва, а фонди обігу – для обслуговування сфери обігу.

Ознайомитись із зношенням й амортизацією основних фондів.

Зношення характеризує процес старіння основних фондів, що діють як у фізичних, так і в економічних відносинах. Розрізняють два види зношення – фізичне й моральне.

Фізичне зношення – це зміна механічних, фізичних, хімічних і інших властивостей матеріальних об’єктів під впливом процесів праці, сил природи та інших факторів.

Моральне зношення – це втрата економічної ефективності і доцільності використання основних фондів до закінчення терміну повного фізичного зношення.

Амортизація основних фондів – це перенесення частини вартості основних фондів на знову створений продукт для подальшого відтворення основних фондів до часу їх повного зносу. Амортизація в грошовій формі виражає зношення основних фондів і нараховується на витрати виробництва (собівартість) на основі амортизаційних норм.

 

Методичні вказівки

Оцінка основних фондів

1. Початкова (первинна) вартість основних виробничих фондів (ОФ) – це сума витрат на придбання (виготовлення), транспортування та монтаж обладнання (устаткування). Початкова вартість визначається за формулою (6.1.):

(грн.) (6.1.)

де - початкова вартість основних фондів;

Ц – ціна обладнання, грн.;

Т – вартість витрат на транспортування, грн.;

М – вартість витрат на монтаж, грн.

2. Залишкова вартість – це вартість основних фондів з урахуванням суми зносу. Залишкова вартість визначається за формулою (6.2):

 

(грн.) (6.2.)

 

де t – термін експлуатації основних фондів;

А – щорічна сума амортизаційних відрахувань.

3. Середньорічна вартість основних фондів ( ) визначається за формулою (6.3.):

 

(грн.) (6.3.)

 

де – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

– вартість введених ОФ, грн.;

– час використання протягом року;

– вартість виведених ОФ, грн.;

– час протягом якого ОФ не будуть використовуватись.

 

В Україні нарахування амортизації здійснюється за допомогою таких методів:

1. Прямолінійний метод–являє собою визначення річної суми амортизації шляхом ділення вартості об’єкта на очікуваний термін корисного використання. Даний метод найбільш прийнятний для нарахування амортизації за об’єктами, які опосередковано беруть участь у виробничому процесі, у випадках, коли досить точно визначити обсяг економічних вигід від їх використання неможливо. Це можуть бути адміністративні будівлі, меблі, службові автомобілі тощо, формула (6.4.):

(6.4)

де – первісна вартість основних фондів;

– ліквідаційна вартість основних фондів;

– строк корисного використання основних фондів.

2. Відсотковий метод–нараховується шляхом множення річного відсотка амортизації на залишкову вартість об’єкта. Річний відсоток амортизації визначається за формулою (2.5.):

(6.5)

 

де – норма амортизації.

– кількість років корисного використання об’єкта, (років).

Одержаний результат необхідно помножити на 100.

Цей метод досить трудомісткий і найбільше підходить для визначення амортизації об’єктів, які швидко знецінюються, оскільки на початковому етапі (перший рік експлуатації) знос значно перевищує наступні нарахування.

3. Прискорений метод–відрізняється від прямолінійного (вираженого у відсотках) тільки тим, що нараховується на залишкову вартість об’єкта основних засобів і при цьому сума амортизації множиться на 2. У той же час через те що амортизація нараховується на залишкову вартість об’єкта, прискорений метод має ті ж властивості, що і відсотковий, а саме: більшу суму амортизації у перший рік і поступове її зменшення до кінця терміну експлуатації об’єкта.

(грн.); (6.6)

4. Кумулятивний метод– річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Сума числа років знаходиться таким чином: наприклад, якщо строк корисного використання об'єкта 3 роки, то сума числа років дорівнюватиме 1+2+3=6.

(6.7)

де - кількість років, до закінчення терміну використання;

– кількість років корисного використання.

5. Виробничий метод–місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

(6.8)

де – ставка амортизації;

– загальний обсяг продукції, який планується випустити на даному

об'єкті основних засобів.

(6.9)

де – сума амортизаційних відрахувань за місяць.

– обсяг продукції, випущеної за місяць на даному об'єкті основних засобів.

Показники використання ОВФ

Для більшої ефективності використання ОВФ необхідно чітко знати принципи, за якими дана ефективність вимірюється. Існують такі показники ефективності використання ОВФ: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність.

У випадку, якщо кількість продукції і виробничих фондів задана в натуральній формі, ці показники мають натуральну форму. Якщо ж дані у грошовій, вартісну.

Фондовіддача визначається за формулою:

Фв= ВП/ Воф, (6.11)

деВП – випуск продукції;

Воф – вартість основних фондів.

Фондомісткість

(6.12)

 

Фм – обернений показник до фондовіддачі.

Показує яка вартість ОВФ припадає на “1” вартості виготовленої продукції.

Фондоозброєність – відношення вартості основних фондів до середньоспискової чисельності працівників.

Задачі для розв’язку


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.034 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал