Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






The Supreme Court






The Supreme Court is the highest court of the United States, and the only one specifically created by the Constitution. A decision of the Supreme Court cannot be appealed to any other court. Congress has the power to fix the number of judges sitting on the Court and, within limits, decide what kind of cases it may hear, but it cannot change the powers given to the Supreme Court by the Constitution itself.

The Constitution is silent on the qualifications for judges. There is no requirement that judges be lawyers, although, in fact, all federal judges and Supreme Court justices have been members of the bar. Since the creation of the Supreme Court almost 200 years ago, there have been slightly more than 100 justices. The original Court consisted of a chief justice and five associate justices. For the next 80 years, the number of justices varied until, in 1869, the complement was fixed at one chief justice and eight associates. The chief justice is the executive officer of the Court but, in deciding cases, has only one vote, as do the associate.

TEXT 5

Of the several thousand cases filed annually, the Court usually hears only about 150.

Most of the cases involve interpretation of the law or of the intent of Congress in passing a piece of legislation. A significant amount of the work of the Supreme Court, however, consists of determining whether legislation or executive acts conform to the Constitution. This power of judicial review is not specifically provided for by the Constitution. Rather, it is doctrine inferred by the Court from its reading of the Constitution, and forcefully stated in the landmark Marbury v. Madison case of 1803 (see Text 9). In its decision in that case, the Court held that “a legislative act contrary to the Constitution is not law, ” and further observed that “it is emphatically the province and duty of the judicial department to say what the law is.” The doctrine has also been extended to cover the activities of state and local governments. Decisions of the Court need not be unanimous; a simple majority prevails, provided at least six justices – the legal quorum – participate in decision. In split decisions, the Court usually issues a majority and a minority – or dissenting – opinion both of which may form the basis for future decisions by the Court. Often justices will write separate concurring opinions when they agree with a decision, but for reasons other than those cited by the majority.

TEXT 6

Апеляційні та окружні суди

До другого за значимістю рівня у федеральному судочинстві належать апеляційні суди, створені 1891 року для полегшення процесу розподілу справ між судами й зняття того тягаря, що ліг на плечі Верховного Суду. Конгрес створив 12 регіональних округів з апеляційним судом у кожному з них та один федеральний округ з Апеляційним судом США в ньому.

Число суддів, які засідають у кожному з цих судів, суттєво різниться (від 6 до 28), але у більшості округів склад суддів коливається від 10 до 15. Апеляційні суди переглядають рішення окружних судів (судів першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своєї територіальної компетенції. Вони також уповноважені переглядати приписи незалежних установ виконавчої влади у тих випадках, коли внутрішні механізми перегляду в цих установах уже вичерпані, а питання про відповідність цих приписів закону все ще лишається дискусійним.

Крім того, Апеляційний суд федерального округу має загальнодержавну юрисдикцію заслуховувати апеляції в спеціалізованих справах; таких як ті, що стосуються патентного права, а також справи, що розглядаються судами особливої юрисдикції, Зовнішньоторговельним судом і Судом федеральних позовів. Рангом нижчими за апеляційні суди є окружні суди першої інстанції. 50 штатів і території, що належать Сполученим Штатам, поділені на 94 округів у такий спосіб, щоб позивачі могли легко дістатися до суду. Кожний окружний суд першої інстанції має щонайменше двох суддів, проте більшість судів – кількох суддів, а в найбільш густонаселених округах кількість суддів перевищує два десятки.

 

TEXT 7

Залежно від навантаження, суддя одного окружного суду може тимчасово засідати в суді іншого округу. Конгрес встановлює межі округів відповідно до чисельності населення, площі й обсягу роботи. Деякі невеликі штати є окремими округами, тоді як великі штати, такі як Нью-Йорк, Каліфорнія та Техас, мають по чотири округи кожен. За винятком округу Колумбія, судді повинні бути мешканцями того округу, в якому вони постійно працюють.

Окружні суди першої інстанції проводять свої сесії періодично й у різних містах округу. Більшість справ та спорів, що заслуховуються цими судами, стосуються таких федеральних правопорушень, як підробляння грошей, зловживання в роботі поштової служби, розкрадання федеральної власності, а також порушення законодавства про якість харчових продуктів та банківництво. Це єдині федеральні суди, в яких “велике” журі виносить звинувачення у вчиненні злочину, а “мале” журі приймає рішення у справі.

До кожного судового округу входить також суд США у справах банкрутства, тому що Конгрес прийняв рішення, що справи про банкрутство мають розглядатися у федеральних судах, а не в судах штатів. Завдяки порушенню справи про банкрутство, особи чи підприємства, не здатні більше платити своїм кредиторам, можуть або звернутися з проханням про ліквідацію власних активів під наглядом суду, або реорганізувати свої фінансові справи і запропонувати план сплати боргів.

TEXT 8

Справа “Дред Скотт проти Сендфорда” (1857 рік)

Дред Скотт був рабом, власник якого, Джон Емерсон, привіз його з Міссурі –

штату, де рабство було дозволено, до штату Іллінойс, де рабство було заборонено.

Через кілька років Скотт повернувся до Міссурі разом із Емерсоном. Скотт розсудив, що оскільки він жив у вільному штаті, то не повинен і далі вважатися за раба. Емерсон помер 1843 року, а через три роки Скотт подав позов на вдову Емерсона з вимогою звільнити його. Скотт виграв справу в суді штату Міссурі у 1850 році, Але 1852 року вищий суд штату відмінив рішення нижчої судової інстанції. Тим часом пані Емерсон вийшла заміж вдруге, і Скотт став законною власністю її брата, Джона Сенфорда (в судових документах помилково записано Сендфорд). Скотт порушив у федеральному суді справу проти Сенфорда з вимогою надати йому свободу, та суд прийняврішення не на користь Скотта.

Коли справа надійшла до Верховного Суду, судді ухвалили, що Скотт не став вільною людиною на тій підставі, що проживав у вільному штаті, і що, будучи чорношкірим, Скотт не був громадянином, а відтак не мав права подавати позов до суду. Таке рішення зазнало значної критики й стало одним із факторів обрання Авраама Лінкольна, противника рабства. Президентом у 1860 році, а також прискорило початок Громадянської війни в 1861 році. Справу “Дред Скотт проти Сендфорда” було анульовано Тринадцятою поправкою до Конституції, яка скасувала рабство в 1865 році, та Чотирнадцятою поправкою, що надала громадянство колишнім рабам у 1868 році.

COURTS






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.