Моделі економічного зростання.

В основі більшості моделей знаходиться виробнича функція - залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва - працею L, капіталом К, технологіями - Т) і максимально можливим випуском продукції (Y) записується за допомогою виробничої функції: Y=F(L, K, Т)

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників виробництва на одну й ту саму величину, функція змінюється на ту ж саму величину.

В залежності від кількості чинників, виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова. Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній та аналітичній формах.

Що обирати критерієм оптимальності економічного зростання? Ця проблема досліджується в моделях економічного зростання. Найбільш відомими з моделей є три: неокласична модель Солоу та дві кейнсіанські моделі - модель Роя Харод а і модель Євсея Домара.

Неокласична модель економічного зростання Р.Солоу. Модель була вперше наведена у праці Роберта Солоу “Внесок до теорії економічного зростання” у 1956 році. За розробку теорії економічного зростання Р.Солоу в 1987 році було присуджено Нобелівську премію. Модель зростання Солоу є складною теоретичною моделлю. Над її розробкою автор працював десятиліття. Модель показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання.

Основні ідеї моделі. 1. Враховується вплив трьох чинників: капіталу, праці та технологічного прогресу. 2. Визначаються чинники зростання, які мають короткостроковий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довгостроковий (технологічний прогрес). 3. Визначальну роль відіграють заощадження. Заощадження дорівнюють інвестиціям: S=I. 4. Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці. 5. Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівновага сукупного попиту і пропозиції.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається виробничою функцією: Y=F(K, L) (11.13)

Запишемо функцію у вигляді взаємозв’язку між рівнем продуктивності праці і капіталоозброєності: Y/L=F(K/L) або y=f(k) (11.14), де

y-рівень продуктивності праці, k-рівень капіталоозброєності праці.

y y=f(x)

k

Мал. 11.3. Виробнича функція виду y=f(k)

Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капітала MPK, який спадає із зростанням капіталоозброєності.

Попит задається через характеристики споживання (c) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці. Продукція, яка виробляється кожним працівником y, буде уявляти собою споживчі блага та інвестиції в розрахунку на одного працівника.

y=c+i (11.15), Модель Солоу припускає, що споживання залежить лише від доходу.

де c=C/L, а i=I/L.