Групування загальновиробничих витрат підприємства

Загальновиробничі витрати необхідно щомісячно списувати. Для цього у наказі про облікову політику підприємство визначає порядок списання коленого виду загальновиробничих витрат та порядок їх розподілу між готовою продукцією та незавершеним виробництвом, а також між видами продукції (об'єктами кальку­лювання) (рис. 10.5).

Для розподілу загальновиробничих витрат підприємству необ­хідно обрати оптимальну базу, яка б забезпечувала формування виробничої собівартості продукції, максимально наближеної до фактичних витрат на її виробництво. Вибір такої бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) має базуватись на особливостях технології виробництва.

Наприклад, якщо певний вид продукції випускається із вико­ристанням ручної праці, то вибір заробітної плати у якості бази розподілу загальновиробничих витрат призведе до перерозподілу загальновиробничих витрат на користь такої продукції і її вироб­нича собівартість виявиться завищеною порівняно із виробничою собівартістю тієї продукції, що випускалась із використанням ма­шин і обладнання. У такому випадку найбільш прийнятною базою розподілу загальновиробничих витрат є години роботи обладнан­ня, використані на обробку конкретних видів продукції.

Облік витрат необхідно організувати за такими етапами. На першому етапі обліку витрат витрати звітного періоду згідно з первинними документами і накопичувальними регістрами гру­пуються у відомостях аналітичного обліку, які відкривають для обліку витрат у кожному центрі відповідальності (структурному підрозділі) та за об'єктами калькулювання. Прямі витрати спису­ються на дебет рахунків обліку виробництва (рахунок 23 «Вироб­ництво» із субрахунками за видами виробництв та видів продук­ції), а непрямі - на дебет рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» у кореспонденції із кредитом рахунків обліку виробничих ресурсів. У кожному регістрі аналітичного обліку витрати групуються у роз­різі статей витрат, передбачених відповідною номенклатурою (ви­трати цехів основного виробництва, витрати допоміжних (підсо­бних) виробництв, загальновиробничі витрати).

У проекті обліку висвітлюють порядок виявлення відхилень від норм загальновиробничих витрат, що розподіляються. Особливо це важливе при застосуванні нормативного методу обліку витрат, за якого відхилення виявляються методом сигнального докумен­тування або розрахунковим способом у цілому по рахунку. Сут­ність розрахункового методу полягає у тому, що нормативну суму витрат, що одержують множенням норми витрат на одиницю про­дукції на фактичний випуск цієї продукції, порівнюють з фактич­ною сумою витрат.

Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів бух­галтерського обліку не передбачено окремого регістру аналі­тичного обліку витрат, тому підприємству необхідно самостійно розробити відповідні носії інформації (табл. 10.7).

Витрати виробництва у поточному обліку збираються на су­брахунках рахунку 23 «Виробництво» у регістрах аналітичного обліку за центрами відповідальності (окремими відділами, брига­дами, цехами) та об'єктами калькулювання за такими варіантами: з розподілом їх на витрати за нормами й відхиленнями від норм (при нормативному методі) та у цілому без такого розподілу (при застосуванні ненормативних методів). При застосуванні нор­мативного методу обліку витрат обирають певний спосіб визна­чення відхилень від норм витрат (сигнального документування, партійного розкрою, розрахунковий, інвентарний).

На другому етапі обліку витрат після визначення вартості по­слуг допоміжних (підсобних) виробництв, вони розподіляються між споживачами, як правило, пропорційно вартості одержаних ними послуг. Для організації витрат допоміжних (підсобних) ви­робництв необхідно визначити їх склад; розробити перелік статей обліку витрат для кожного виду виробництв та склад витрат, що становлять кожну статтю; порядок розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання, а також методи розподілу вартості послуг між споживачами.

Таблиця 10.7