Елементи облікової політики по витратах

Малі підприємства можуть вести облік із використанням 8 кла­су рахунків «Витрати за елементами», 9 класу «Витрати діяль­ності» або із використанням рахунків і 8 і 9 класів. Підприємства (крім суб'єктів малого підприємництва) використовують для обліку витрат діяльності рахунки 9 класу. Рішення про одночасне вико­ристання рахунків 8 класу для обліку витрат за елементами вони приймають самостійно, що відображують у наказі про облікову політику. На практиці визначилась тенденція використання вели­кими підприємствами при автоматизації облікового процесу для накопичення інформації про витрати і за елементами, і за видами діяльності одночасно рахунків 8-го і 9-го класів. При цьому може бути застосована така схема: витрати збирають спочатку на ра­хунках обліку витрат класу 8, а потім списують на рахунки класу

9 для обліку витрат за функціональними ознаками й на рахунок 23 «Виробництво». Підсумкові обороти за рахунками класу 8 вико­ристовують для заповнення другого розділу Звіту про фінансові результати.

Одним з чинників, що істотно впливає на організацію обліку витрат, є структура підприємства і, зокрема, структура вироб­ництва. Структура підприємства - це його внутрішній поділ на структурні підрозділи, що 1) виконують виробничий процес (цехи, дільниці); 2) управляють виробництвом та займаються його об­слуговуванням. Структура підприємства зумовлюється способом виготовлення продукції, обсягами випуску продукції і організаці­єю виробництва. Вона безпосередньо впливає на побудову обліку витрат. При виборі структурних підрозділів як об'єктів обліку не­обхідно виходити з потреб управління їхньою діяльністю. Опти­мально побудована структура обліку витрат дозволить виявляти якість роботи окремих, територіально і адміністративно розмеж­ованих структурних підрозділів підприємства. Залежно від ролі виробничих підрозділів у процесі виробництва, а також у вико­нанні основної виробничої програми вони діляться на: 1) основні,

2) допоміжні і 3) підсобні. Поділ структурних підрозділів на осно­вні, допоміжні і підсобні залежить від їх ролі у виготовленні про­дукції, що призначена для реалізації стороннім споживачам.

Основні цехи беруть безпосередню участь у виготовленні продукції підприємства, що є головною метою його створення. їх склад залежить від галузі економічної діяльності. Наприклад, на металообробному підприємстві до основних належать: 1) ливарні цехи (чавуноливарний, мідноливарний, тощо; 2) ковальський цех,

3) слюсарний цех, 4) механічний цех, 5) складальний цех. При по­ділі цехів за видами продукції, що виготовляється, до основних належать: дизельний цех, колісний цех, тощо. На підприємствах хімічної промисловості основними цехами є: 1) серно кислотний камерний цех, 2) серно кислотний баштовий цех, 3) азотний цех,

4) кальцинований цех, 5) каустичний цех, тощо; на підприємствах металургійного комплексу: 1) доменний, 2) бесемерівський, 3) мар­тенівський, 4) прокатний, тощо.

Допоміжними називаються підрозділи, які беруть участь у виконанні виробничої програми не безпосередньо, а через обслу­говування основного виробництва. Обслуговування виражається у виготовленні або в ремонті інструменту, ремонті устаткування, виготовленні моделей, постачанні енергії, тощо. До допоміжних цехів належать: інструментальний, ремонтно-механічний, мо­дельний, паросиловий, компресорна станція, теплоелектроцен­траль, водокачка, транспортне господарство, тощо.

Підсобними називаються підрозділи, які виготовляють про­дукцію, що частково або повністю використовується основними цехами, але має самостійне призначення (бондарський цех на хі­мічному заводі (виготовляє тару для хімпродуктів), лісопильне ви­робництво, створене на металообробному заводі для його потреб, тощо). Підрозділи невиробничого характеру призначені для об­слуговування побутових потреб персоналу: житлово-комунальне господарство, їдальні, перукарні.

Робочий план рахунків з обліку витрат призначений забезпе­чити ведення аналітичного обліку за напрямками, які необхідні для управління витратами. На його побудову впливає струк­тура підприємства, наявність цехів (підрозділів) основного та допоміжних (підсобних) виробництв, асортимент продукції (її види або групи), що виробляється підприємством (рис. 10.1).

На побудову робочого плану рахунків впливає специфіка діяль­ності підприємства. Так, промислові та сільськогосподарські під­приємства відкривають субрахунки обліку витрат за видами про­дукції, що виробляється; підприємства транспорту та зв'язку – за видами послуг; підрядні, геологічні та проектні - за видами буді­вельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-пошукових робіт; підприємства громадського харчування - за видами продукції власного виробництва; підприємства торгівлі, поста­чання та збуту - за видами товарів, що реалізуються; дорожні гос­подарства - за видами витрат на утримання й ремонт автомобіль­них доріг.

Наприклад, на меблевій фабриці є три цехи основного вироб­ництва. Відповідно, для обліку витрат виробництва виділяють три субрахунки: 2311, 2312 та 2313. У кожному структурному підроз­ділі виділяють окремі субрахунки для калькулювання собівартості кожного виду продукції, що виготовляється. Для визначення собі­вартості столів, які збирають у першому цеху, виділяють субраху­нок 231101, а для обліку стільців, відповідно, субрахунок 231202. Кожний різновид столів отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера столів та кількості їх на­йменувань (2311012, 2311012, 2311013). Так саме кожний різно­вид стільців відповідно отримує окремий номенклатурний номер, який встановлюється виходячи із номера стільців та кількості їх найменувань (2312021, 2312022, 2312023). Таким чином, кожне найменування готової продукції отримує окремий номенклатур­ний номер, похідний від шифру структурного підрозділу, у якому її виготовлено.

Також усі підприємства відкривають рахунки обліку витрат для обліку допоміжних (підсобних) виробництв; обліку некапіталь­них робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припинено­го будівництва), тощо. Робочий план рахунків для обліку їх витрат розробляється за аналогічною схемою.