Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Бахчисарай

Душа моя мрачна

 

Душа моя мрачна.

Скорей, певец, скорей!

Вот арфа золотая:

Пускай персты твои, промчавшися по ней,

Пробудят в струнах звуки рая.

И если не навек надежды рок унес,

Они в груди моей проснутся,

И если есть в очах застывших капля слез --

Они растают и прольются.

Пусть будет песнь твоя дика.

Как мой венец,

Мне тягостны веселья звуки!

Я говорю тебе: я слез хочу, певец,

Иль разорвется грудь от муки.

Страданьями была упитана она,

Томилась долго и безмолвно;

И грозный час настал -- теперь она полна,

Как кубок смерти яда полный.

 

гейне

Лорелея

Не знаю, что значит такое,

Что скорбью я смущён;

Давно не даёт покоя

Мне сказка старых времён.

Прохладой сумерки веют,

И Рейна тих простор.

В вечерних лучах алеют

Вершины дальних гор.

Над страшной высотою

Девушка дивной красы

Одеждой горит золотою,

Играет златом косы.

 

Златым убирает гребнем.

И песню поёт она:

В её чудесном пенье

Тревога затаена.

 

Пловца на лодочке малой

Дикой тоской полонит;

Забывая подводные скалы,

Он только наверх глядит.

 

Пловец и лодочка, знаю,

Погибнут среди зыбей;

И всякий так погибает

От песен Лорелей.

 

Январь 1909

 

 

Адам Міцкевич

Кримські сонети

 

Перекладач: М.Рильський

Джерело: З книги: Міцкевич Адам. Вибране: Поетичні твори.- К.: " Веселка", 1984

 

Вперше цей твір було опубліковано на https://www.ukrlib.com

 

 

Товаришам по кримській подорожі

 

Акерманські степи

 

Пливу на обшири сухого океану.

Як човен, мій візок в зеленій гущині

Минає острови у хвилях запашні,

Що ними бур'яни підносяться багряно.

 

Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана...

Шукаю провідних зірок у вишині.

Он хмарка блиснула, он золоті вогні:

То світиться Дністро, то лампа Акермана.

 

Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,

Що й сокіл би не взрів, - лиш чути, де курличе.

Чутно й метелика, що тріпається в млі,

 

I вужа, що повзе зіллями таємниче...

Я так напружив слух, що вчув би в цій землі

I голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.

Морська тиша

 

На верховині Тарханкутській

 

Ясною стрічкою наш вимпел ледве має,

I грає лагідно прояснена вода,

Немов замріяна про щастя молода:

Прокинеться, зітхне - і знову засинає.

 

Неначе прапори, як грізний бій затих,

Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте,

Судно гойдається, ладне й собі заснути.

Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх.

 

О море! Є поліп, що у хвилини бурі

На дні ховається, у темряві похмурій,

А в тишу догори хвилясто вирина.

 

О мисле! Спогадів є гідра мовчазна,

Що спить на дні твоїм під бурями й громами,

А в супокійну мить все серце пазурами!

Плавба

 

Зростає шум, густіш морські снують потвори,

Драбиною моряк поп'явся, ніби тінь,

I висне в плетиві ледь зримих павутинь:

Так огляда павук сильце своє прозоре.

 

А вітер - вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори

Свавільний корабель, немов шалений кінь;

Б'є піняві вали, у хмарну височінь

Чолом підноситься, крилатий вітер боре.

 

I мій буяє дух у розгулі стихій,

Уява розпина свій парус огняний,

I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,

 

До лона корабля припав я, ніби жду,

Що від зусиль моїх прискорить він ходу...

Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!

 

 

Буря

 

Вітрила зірвано, ревіння, шум завії,

Тривожні голоси і помп зловісний рик,

Із рук матросових останок линви зник,

Згасає сонця диск - і гаснуть з ним надії.

 

В тріумфі бурянім, серед шумливих стін,

Що вгору зносяться в безумній круговерті,

Ступив на корабель жорстокий геній смерті,

Як воїн, що іде на приступ між руїн.

 

Півмертві там лежать; той руки он ламає,

А той товаришам прощання посилає,

Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.

 

Один лиш із гурта - самотній чужаниця -

Гадає: щастя той у світі міг найти,

Хто друзів має ще, хто може ще молиться.

 

Вигляд гір із степів Козлова

 

М а н д р і в н и к

 

Там! Чи то звів аллах стіною море льоду,

Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?

Чи диви ряд фортець наставили міцних,

Щоб каравани зір не пропускать зі сходу?

 

Чи Цареград горить на грані небозводу,

Чи, може, то аллах між темних шат нічних

Повісив свій ліхтар у небесах німих,

Щоб мандрівним світам осяяти природу?

 

М і р з а

 

Там?.. Був я. Там зима. Гортані рік прудких

I дзьоби ручаїв там п'ють холодну воду.

Дихнув я - білий сніг пішов із уст моїх.

 

Там, де гірські орли не залітали зроду,

Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.

Там зірка лиш над мій підносилась тюрбан.

То Чатирдаг! "

 

М а н д р і в н и к

 

А-а!

 

Бахчисарай

 

Великі та німі Гіреїв двір і сад!

По ганках, що мели покірних баш тюрбани,

Через потуги трон і любощів дивани

Літає сарана, повзе холодний гад.

 

Повився темний плющ і дикий виноград

По вікнах, по стіні подобою альтани.

Руїна - пише тут на мурах гість незнаний,

Як Валтасарові, на віковічний згад.

 

А в залі ще стоїть окраса мармурова:

Гарему то фонтан. Сльоза його перлова

Спадає по сльозі і промовля щомить:

 

" О де ви, де тепер, любов, могуття й славо,

Що мали у віках сіяти величаво?

Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить".

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Даме, которая спросила, почему я весной уезжаю из англии | Стихотворения 1803-1809




© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.