Концепція проф. Н.М. Кушнаренко

Н.М.Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне документознавство складається з 3х розділів: теорії документа, історії документа та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа Кушнаренко подала синомічну назву - " документологія". Особливе документознавство, поділяється на спеціальне та часткове. До спеціального автор відносить дисципліни, що розглядають особливості документів і є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи, а також фондознавство, каталогознавство, учення про збереження документів, діловодство.

Предметом спеціального документознавства може бути вивчення специфіки різних процесів документально-комунікаційної діяльності (документування, справочинство, фондознавство тощо).

Предметом часткового документознавства є окремі види та різновиди документів. Звідси, на думку автора, документознавчими дисциплінами можуть бути представлені книгознавство, патентознавство, кінознавство, картознавство, галузеве документознавство тощо.

Н.М. Кушнаренко є автором підручників, відомих не лише в Україні, а й за її межами. Серед них: “Документоведение” (7 видань), “Організація та методика науково-дослідницької діяльності” (5 видань), “Наукова обробка документів” (4 видання) й ін. Більшість з них оригінальні, не мають аналогів в Україні та країнах СНД, витримали декілька перевидань, отримали високу оцінку професіоналів, користуються підвищеним попитом у студентів, викладачів, науковців, фахівців бібліотечно-інформаційної і документознавчої галузей, широкого загалу читачів.

44. Формування «документологічної» версії документознавства припадає на 90-ті роки. Активними дослідниками стали представники бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, які обстоюють перспективність розширення представницького кола документології за рахунок археографії, кодикології, журналістики, теорії комунікації тощо. Мала акцентуація уваги на значенні історичної науки для розвитку документознавства призвела до однобокого представлення залежності його розгортання від розвитку інформаційних чи книгознавчо-бібліотекознавчих наук. Деяка опозиційність дослідників класичної версії документознавства до документології зумовлена не стільки неприйняттям необхідності узагальнюючих наукових студій, скільки необхідністю доведення дисциплінарної самодостатності видів спеціального документознавства. І хоча питання документології ще від 60-х років привертають увагу багатьох «традиційних» документознавців, утім, це знаходить вияв лише у формі теоретичних конструкцій. «Нові» документознавці, в свою чергу, визнаючи існування спеціального документознавства, вказують на його вузькість, прикликуючи до розширення тематики досліджень, провокуючи в межах традиційного документознавства узагальнення вищого рівня. Здебільшого документологічним є підхід до формування змісту навчальної спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», наукової спеціальності «Документознавство, архівознавство».

45. Наприкінці 1990 – на поч. 2000–х рр., деякі аспекти змісту, співвідношення, ролі і значення загального, спеціального документознавства окреслюються в наукових студіях М.С. Слободяника, Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецової–Водки. Ідеться про ті з них, в яких розглядаються питання ґенези науки. Відчутною є належність ідей цих авторів документологічному дискурсу. Це породило зосередження на «книгознавчо–бібліографознавчо–бібліотекознавчій природі» науки. Звідси походять наукові погляди щодо тлумачення поняття «класичне (традиційне) документознавство», яке ототожнюється з документацією чи документаційною наукою. У той же час С.Г. Кулешов і прихильники його ідей терміном–словосполученням розуміють «діловодно–архівне» або мітяєвське класичне документознавство.

Вагоме місце у модерному документознавстві належить Н.М.Кушнаренко. Домінуючою у її творчості, у сфері документознавства, є документологія та сучасний розвиток документознавчої науки.

На особливу увагу заслуговують змістовні дослідження історії, теорії документа та науки про документ Г.М.Швецової–Водки. Значну кількість праць вона присвятила утвердженню загальнодокументознавчої концепції, вдаючись до історичних екскурсів щодо історії науки. Г.М. Швецова–Водка робить особливий акцент на сучасному розвиткові документознавства в Україні, пропонуючи переглянути його перспективи та наголошуючи на актуальності документології, новітнього зразка інформаційної науки – ноокомунікології. Ці погляди створюють основу для інформаційних міждисциплінарних досліджень під назвою «документологічні студії».

На зламі ХХ–ХХІ ст. осмислити результати попереднього розвитку документознавства та представити його у вигляді цілісного процесу спробував С.Г. Кулешов. Першою монографічною розробкою теми стала праця науковця «Документознавство: Історія. Теоретичні основи» (2000). С.Г. Кулешов виокремлює декілька періодів розвитку документознавства, вдаючись до глибоких історичних екскурсів.