Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Контрольований автономізм»П. Шелеста.






Перші роки правління Брежнєва у Москві супроводжувалися посиленням автономного курсу українського керівництва. Це посилення було пов'язано з фігурою нового першого (з липня 1963 р.) секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Було б наївним спрощенням вважати, що у своїй автономній політиці вінта його найближче оточення керувалися патріотичними мотивами. Хоча він й хвалився своїм козацьким походженням, однак, як це видно з його спогадів і щоденникових записів, Шелест не дуже-то розумів різницю між українським і російським козацтвом. Його українська мова за довгі роки партійної кар'єри " вивітрилася", й ставши першим секретарем ЦК КПУ, він змушений був її " студіювати". Шелест ніколи не погоджувався з тим, що Україна є радянська колонія (цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтеліґентів). Але найкраще спосіб його думання відображає порада, яку йому дав Підгорний і з якою він повністю солідаризувався:

" Петро, держись лінії такої, якої ти держався. Україна і Росія, якщо вони розділяться, то не буде і Союза. Не буде Союза! На кого ж, якщо не друг на друга, нам рівнятися? " [5]

Його політика відображала ті зміни, що сталися у статусі республіки та, відповідно, республіканської партійно-державної еліти у післявоєнні десятиліття. У першу чергу, проукраїнський курс місцевої еліти диктувався бажанням збільшити свою реальну владу й пов'язані з нею привілеї, обмежуючи втручання московського центру у внутрішні республіканські справи. Питань розвитку національної мови і культури стали символом у конфлікті між центральною і республіканськими політичними елітами.

Важливість мовного питання сильно зросла після заміни центральних міністерств системою раднаргоспів. У результаті цієї реформи тисячі чиновників із Росії переїхали до республік, щоб зайняти керівні місця у зреформованих органах господарського управління. Такий поворот справи не міг подобатися місцевій номенклатурі, яка справедливо розглядала це як загрозу своїм новонабутим правом. Як засіб спротиву вона обрала мовне питання, наполягаючи, щоб місцеві чиновники знали українську мову.

Усунення Хрущова створило добру можливість для перегляду його освітньої реформи. У 1965 р. міністр освіти Української РСР Ю. Даденков підготовлював республіканську реформу, яка передбачала надання переваги при вступі до вузів тим студентам, які добре знають українську мову; усі суспільні науки повинні були вивчатися українською мовою; українська мова мала стати мовою діловодства; наукові журнали, підручники й посібники мали друкуватися в першу чергу українською мовою і т.п. Реформу Даденкова зупинила " директива з Москви". Але уже у 1971 р. він вимагав переведення усіх навчальних закладів на території України під безпосереднє управління українського міністерства освіти. Подібні заяви робив й сам Шелест. У 1968 р. у виступі перед студентською молоддю у Київському університеті, він заявив, що усі нові підручники, які відповідають сучасним умовам, мають друкуватися українською мовою.

Боротьба партійної республіканської еліти за захист своїх прав і привілеїв створила сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості. Особливо це помічалось на Східній Україні, в першу чергу у традиційно зрусифікованому середовищі великих міст. Ситуація кінця 1960-х років нагадувала розвиток подій доби " українізації" кінця 1920-х років. Головна відмінність полягала в тому, що сорока роками пізніше у склад Української РСР входили західноукраїнські області, які самі були потужним резервуаром " українізації" Сходу. Автономістична політика Шелеста спричинилася до посилення їхньої ролі в житті республіки. У перші два післявоєнні десятиліття ці області одержували менші капіталовкладення, що тормозило їхній економічний розвиток. Але з середини 1960-х років розмір капіталовкладень у Центрально-Західну і Західну Україну значно зріс. Оскільки ці області були найбільш свідомими під оглядом національної ідентичності, економічний розвиток України у 1960-х роках впливав на зміцнення соціальної бази цієї ідентичності в республіці.

Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської " відлиги". Хоча репресії й продовжувалися – у листопаді 1967 р. у Львові був засуджений Вячеслав Чорновіл за підготовку документального збірника " Лихо з розуму" про розправу над українською інтеліґенцією – але до кінця 60-х років ліберальної атмосфери збереглися хоча б скромні ознаки. Поворотною точкою стала розправа над " празькою весною" 1968 р. Петро Шелест, який був один із найактивніших прихильників введення радянських військ до Чехо-Словаччини (він побоювався поширення " контрреволюційних" настроїв в Україні), не міг собі уявити, що розправа над чеськими прихильниками " соціалізму з людським лицем" означатиме кінець українського контрольованого автономізму

 







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.