Відлига» у культурі та духовому житті України.

Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті.

Першою ластівкою пробудження стала публікація в червні 1955 р. в

„Литературной газете” статті О.Довженка „Мистецтво живопису і сучасність”.

У ній містився заклик „розширювати творчі межі соціалістичного реалізму”.

Він сприймався як сигнал нових можливостей для вільного творчого пошуку.

Першим на нову ситуацію зреагували письменники. З позицій „розширенного

трактування методу соціалістичного реалізму” написані автобіографічна

повість О.Довженка „За ширмою”, поеми „Розстріляне безсмертя”, „Мазепа” та

повість „Третя рота” В.Сосюри, Л.Первомайського „Дикий мед”, роман

Гр.Тютюнника „Вир”. У поезії та прозі активно виступали В.Симоненко,

М.Руденко, Л.Костенко, Д.Павличко, М.Вінграновський, Р.Лубківський,

Ю.Мушкетик, І.Чендей, І.Драч, В.Шевчук. Літературну критику представляли

І.Дзюба, Є.Верстюк, І.Світличний, В.Чорновіл, В.Мороз та ін.

Політична „відлига” привела до нової хвилі „українізації”. Знову було

відкрито поставлено питання про збереження української мови та розширення

сфери її вживання. На захист української мови виступили М.Рильський,

Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін. Письменник М.Шумило,

військовий кореспондент під час війни, у журналі „Смена” за липень 1956 р.

писав: „На жаль, ще є люди, які нехтують мовою українського народу. Декому

з них здається, що українська мова недовговічна. Мине, мовляв, небагато

часу, і українська мова зникне, а її замінить мова російська. Це нащадки

великодержавних націоналістів типу Суворіна, що видавав газету „Новое

время”, і Шульгіна- видавця такої ж реакційної назети „Киевлянин”. Це

абсолютно ворожі нам, радянським людям, думки. Ніяка мова не повинна

витискувати іншу мову. В тому суть і рівноправності націй. Із зникненням

мови зникає, гине і нація”. Період „відлиги” був характерний і певним

відновленням історичної справедливості — поверненням українській культурі

імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну роботу

провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини.

Вони, зокрема, опрацювали твори В.Чумака, В.Еллана-Блакитного, а також

репресованих сталінщиною письменників — Б.Бобинського, О.Досвітнього,

Г.Косинки, М.Ірчана, М.Куліша та багатьох інших. Ряд письменників було

поновлено у правах членів Спілки українських письменників. Серед них: Н.

Забіла, Г.Епік, Б.Коваленко, В.Поліщук, Г.Овчаров, Г.Хоткевич, Е.Шехтман,

О.Сорока, В.Гжицький. Того ж 1956 р. були реабілітовані Б.Антоненко-

Давидович, А.Костенко, П.Кононенко, П.Колесник, А.Петрусь-Карпатський,

Ю.Шкрумеляк. Після довгих репресій повернулися в 1957 р. до літератури

М.Андрущенко, М. Годованець, М.Гаско, М.Доленго, О. Журлива, М.Марфієвич. У

жовтні 1957 р. був поновлений у письменницькому товаристві репресований

О.Ковінька, а в грудні — В.Мисик.

Реабілітація давала право на видання деяких творів письменників,

визнаних найкращими. Ряд творів письменників, які були репресовані за

сталінського режиму, опубліковано в „Антології української поезії” та

збірнику „Революційні поети Західної України”. В газетах і журналах

друкувалася велика кількість статей про реабілітованих. З'явилися

літературознавчі праці про них. Реабілітовані діячі культури, які лишилися

живими, поступово втягнулися в культурне життя народу, хоча не всі зберегли

життєві сили й могли так само енергійно й настирливо відстоювати його

інтереси, як раніше.

„Відлига” породила і таке явище суспільно-культурного життя, як

шістдесятництво — рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику,

нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції

режиму в Україні. Характеризуючи шістдесятництво, один із його

представників В.Мороз підкреслював: „То було молоде покоління, яке пішло в

університети, яке могло уже подумати про щось інше, а не тільки про

елементарні умови існування... Чорновіл, наприклад, був редактором

комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших

критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті

літератури в Києві. Одним словом, люди на найвищих щаблях... які в

комуністичному істеблішменті могли далеко піти. Але це були найкращі люди в

розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш,

просто робити кар'єру, дивитись, як твій нарід російщать, — це багно.

Значить, у тих людей виникло природне бажання вирватись з багна”.

Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби

„Інтернаціоналізм чи русифікація”. З позицій „розширеного трактування

соціалістичного реалізму” автор розглядав проблему права націй на

самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм

поневоленої нації” позитивний зміст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович

назвав референдумом покоління.

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко

ЇЇ перші збірки написані під час „відлиги”, „Проміння землі”, „Вітрила”,

„Мандрівки серця” засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність

глибоко, філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові, оригінальні

думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була

творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного

напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами

Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород,

Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новаторством позначена була авангардна музика

композиторів - „шістдесятників” Л.Грабовського, В.Годзяцького.

В.Сильвестрова, В.Загоруєва.

Відбулися зміни в спрямованості образотворчогомистецтва. З рухом

„шістдесятників” тісно пов'язане ім'я талановитої художниці, учениці

Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму”,

що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в

яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису.

Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками”

стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському

образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в

наступні десятиріччя. Пожвавлення в національно-культурному житті привело

до зростання інтересу в суспільстві до театрального мистецтва: протягом

1958-1965 рр. кількість глядачів у театрах республіки зросла з 14, 3 млн. до

15, 5 млн. на рік.

З новими ідеями й творчими знахідками влилися в потужний струмінь

суспільно-культурного руху шістдесятників десятки й сотні відомих і менш

відомих трудівників і творців української культури новітнього часу.

„Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал українського народу, сприяла

піднесенню національної гідності та самосвідомості, збереженню й

примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби. Пік „відлиги”

для України припав на кінець 50 — початок 60-х рр. Це видно особливо

виразно на результатах книговидавничої справи. Саме в цей період книжки

українською мовою складали найбільший відсоток від усіх книг, опублікованих

в Україні, порівняно з іншими роками повоєнної історії.