Внутрішньополітичне життя Франції у 1958-1995 рр.

Франсуа Міттеран, що переміг Жіскара д'Естена на виборах в травні 1981, став першим президентом-соціалістом П'ятої республіки. Після того, як соціалістична партія отримала більшість місць на позачергових парламентських виборах, що пройшли в червні, новий уряд почав здійснювати свою програму реформ. До неї входили націоналізація кількох великих банків і корпорацій, ліквідація префектур з метою розвитку місцевого самоврядування та скасування смертної кари.

Соціалісти підняли мінімальну заробітну плату, подовжили оплачувану відпустку робочим з чотирьох тижнів до п'яти і підвищили витрати на соціальне забезпечення. Ці заходи сприяли підйому економіки, незважаючи на світовий спад у 1981-1982. Проте темпи інфляції залишалися високими, обумовили різке падіння вартості франка на світовому ринку. В результаті в 1983 уряд був змушений урізати витрати на соціальні потреби і закрити ряд збиткових державних підприємств і шахт, що спричинило за собою зростання безробіття. Удар по престижу соціалістів був нанесений в 1985, коли французькі агенти в Окленді (Нова Зеландія) потопити судно " Рейнбоу Уорріор ", щоб перешкодити його команді, що протестувала проти ядерних випробувань, відвідати французькі полігони в півд. частині Тихого океану.

На парламентських виборах 1986 соціалісти втратили більшість у Національному зборах. Перемогу здобули праві сили.

Міттеран визначав свою політику по відношенню до уряду правих як одну з форм " співіснуванн я" - стриману та уникаючу відкритої конфронтації. У травні 1988 він був переобраний на посаду президента. На парламентських виборах в червні 1988 більшість місць отримали соціалісти. Соціалістичний уряд очолив Мішель Рокар. У 1991 уряд Рокар пішов у відставку. Прем'єр-міністром Франції стала Едіт Крессон, член соціалістичної партії.

Після об'єднання Німеччини Міттеран став наполягати на більш тісній економічній та фінансовій інтеграції з іншими країнами Західної Європи. Франція підписала договір про створення Європейського союзу в Маастрихті (Нідерланди) в грудні 1991. У зв'язку з виниклими розбіжностями у Франції було проведено загальний референдум, на якому договір був схвалений невеликою більшістю голосів: " за" - 51, 05%, " проти" - 48, 95%.

У квітні 1992 Міттеран призначив на посаду прем'єр- міністра П'єра Береговуа. У лютому 1993 в пресі з'явилися повідомлення, що Береговуа продавав конфіденційну фінансову інформацію. На парламентських виборах у березні того ж року більшість місць отримали праві, і голліст Едуар Балладюр став прем'єр-міністром при президенті Міттеране.

Коли почалася президентська передвиборна кампанія 1995, Ширак обійшов Балладюра, зайнявши друге місце після несподівано вийшов вперед кандидата від соціалістів Ліонель Жоспена. У другому турі праві згуртувалися навколо Ширака, і він переміг, набравши 52% голосів.

Балладюр пішов у відставку відразу після виборів, і Ширак призначив прем'єр-міністром представника голлістской партії (ОПР) Алена Жюппе, колишнього міністра закордонних справ. Уряду Жюппе предстояло рішення нелегких завдань. Поновлення ядерних випробувань в південній частині Тихого океану, розпочате з ініціативи Ширака, викликала різкий протест з боку світової громадськості. Для вступу Франції в ЄС були висунуті вимоги щодо обмеження пенсій і соціальних допомог. Однак внесення урядом відповідних пропозицій викликало масові страйки і демонстрації. В результаті ці пропозиції залишилися нездійсненненими. Успіх Національного фронту на місцевих виборах підірвав позиції традиційних правих партій. Закони про обмеження імміграції зустріли протидію з боку лівих сил, але при цьому не задовольнили і правих.

Передбачаючи необхідність подальшого введення непопулярних заходів, Ширак призначив дострокові парламентські вибори на травень-червень 1997 у надії утримати за собою більшість в парламенті ще на п'ять років. Однак його коаліція зазнала поразки, а соціалісти (241 місце), їх союзники серед комуністів (38 місць) і зелені вибороли більшість у Національному зборах. Прем'єр-міністром став лідер соціалістів Ліонель Жоспен.

60. Франція на рубежі ХХ-ХХІ Вибори 1997 року. Побоюючись, що падіння популярності уряду може завершитися поразкою правих на майбутніх в 1998 році парламентських виборах, Ширак вирішив провести дострокові вибори, поки праві ще не втратили довіри більшості виборців. У квітні 1997 р. Ширак розпустив Національне збори і призначив позачергові парламентські вибори. Вони відбулися в червні 1997 р. і, всупереч розрахунками Ширака, принесли перемогу соціалістам, які виступали в союзі з комуністами.

Ліві партії, обіцяє покінчити з безробіттям, створити 700 тис. нових робочих місць і скоротити робочий день до 35 годин на тиждень, зібрали 42% голосів виборців, а ОПР і СФД - 36, 2%. За соціалістів проголосувало більше 25% виборців, за комуністів - трохи менше 10%. Виступав особняком Національний фронт зібрав понад 15% голосів - найкращий результат у його історії, - але оскільки жодна партія не хотіла блокуватися з ним у другому турі, в парламент пройшов лише один депутат Національного фронту. Разом з іншими лівими групами соціалісти і комуністи отримали міцне більшість у парламенті.

У сформованій обстановці Ширак, - за прикладом Міттерана, - використовував тактику «співіснуванн я» і призначив прем'єр-міністром лідера Соціалістичної партії Жоспена, Правий президент почав співіснувати з лівим урядом і лівим більшістю в парламенті.

Жоспен сформував ліве уряд, що складалася з соціалістів, лівих радикалів та інших лівих груп. Після 13-річної перерви в нього знову увійшли комуністи, які отримали три другорядних міністерських портфеля з 27: міністра промислового обладнання, транспорту та житлового будівництва; міністра молоді та спорту; заступника міністра з туризму. Основні посади в уряді зайняли соціалісти. Виступаючи з урядовою декларацією, Жоспен обіцяв на ділі гарантувати жінкам рівні права з чоловіками, пом'якшити законодавство проти іммігрантів, збільшити мінімум заробітної плати, здійснити перехід до 35-годинний робочий тиждень. Незабаром був збільшений мінімум заробітної плати та посібники для школярів; розпочався перехід до 35-годинний робочий тиждень.

Економічний розвиток Франції прискорилося до 3-4% у рік, інфляція зменшилася до 1е% на рік. У 1997 р. обсяг промислового виробництва на 55% перевищив рівень 1974 р. та більш ніж у п'ять разів перевершив довоєнний рівень, однак масова безробіття збереглася.

Франція продовжувала залишатися діяльна членом Європейського Союзу та Північноатлантичного пакту. З 1 січня 1999 р. у Франції, як і в інших країнах Європейського союзу, увійшла в обіг європейська валюта («євро») - спочатку тільки в безготівкових розрахунках. Влітку 1999 р. Франція прийняла участь у військовій операції НАТО проти Сербії в Косово, хоча вона проводилася без санкції ООН.

24 вересня 2000 р. з ініціативи президента Ширака у Франції був проведений референдум про скорочення терміну повноважень президента з семи до п'яти рокі в. Референдум не викликав великого інтересу виборців - майже 70% з них не брали участь у голосуванні, поставив рекорд неучасті у виборах. 73% від числа голосували висловилися за обмеження терміну повноважень президента п'ятьма роками, і новий закон про терміни повноважень президента вступив в силу.

Вибори в травні 2007 року принесли в другому турі перемогу лідеру голлістской партії, екс-міністра внутрішніх справ (2002-2007) Ніколя Саркозі.