Фактична помилка та її вплив на кваліфікацію діяння.

Фактична помилка (еrrоr fасtі) -- це хибне уявлення особи про фактичні обставини, що грають роль об'єктивних ознак складу даного злочину і визначаючих характер злочину і ступінь його суспільної небезпеки. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи або кваліфікуючі ознаки. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

Видами фактичної помилки є помилка щодо:

а) об'єкту посягання;

б) предмету посягання;

в) характер діяння (дії чи бездіяльності);

г) причинного зв'язку;

д) особи потерпілого;

е) суспільно-шкідливих наслідків;

є) обставин, які обтяжують відповідальність.

Крім названих видів, у літературі пропонується виділяти як самостійні види фактичної помилки і такі, як помилка в способі і засобах здійснення злочину. Однак навряд чи виділення таких видів фактичної помилки виправдано, оскільки вони або представляють різновид помилки в об'єкті чи об'єктивній стороні злочину, або взагалі не мають значення для кримінальної відповідальності.

Кримінальне законодавство деяких закордонних країн (КК Болгарії, КК Південного Ємену) містить норми, що регламентують питання кримінальної відповідальності при наявності фактичної помилки. У російському та українському кримінальному законодавстві аналогічної норми немає, тому правила про вплив фактичної помилки на форму вини і на кримінальну відповідальність розроблені теорією кримінального права.

Практичне значення має лише істотна фактична помилка, тобто та, яка стосується обставин, що мають значення юридичної ознаки складу даного злочину і таких, що впливають на зміст вини, її форму і межі кримінально-правового впливу. Несуттєва омана (наприклад, про модель викраденого в громадянина автомобіля і його точної вартості) не розглядається як вид фактичної помилки.

Загальним правилом для всіх видів фактичної помилки є те, що відповідальність у цих випадках повинна наставати з урахуванням насамперед того, що конкретно винний усвідомлював чи повинен був усвідомлювати в момент вчинення ним діяння, чи було покладено на нього обов'язок і чи міг він передбачити настання суспільне небезпечних наслідків. До уваги беруться також юридичні властивості окремих ознак певного складу злочину і фактичні обставини справи. Наприклад, помилка щодо об'єкта злочину полягає в неправильному уявленні особи, яка вчиняє злочин, про зміст об'єкта посягання. У цих випадках особа заподіює шкоду іншим суспільним відносинам, а не тим, що хотіла. Така помилка не впливатиме на кваліфікацію, і винний відповідатиме за закінчений злочин, якщо йдеться про юридично рівноцінні та однорідні об'єкти (наприклад, життя різних громадян, різні форми власності). Коли помилка стосується неоднорідних об'єктів злочину, відповідальність настає з урахуванням спрямованості умислу -- вчинене кваліфікується як замах на злочин (наприклад, винний мав намір позбавити життя працівника міліції, а вбив іншу особу).

З фактичною помилкою зовні подібні випадки так званого відхилення дії, коли з причин, що не залежать від волі винного, шкода заподіюється не тому, проти кого спрямоване зазіхання, а іншій особі.

Наприклад. А. з метою вбивства стріляє з пістолета у Б., але попадає у В. і убиває його. Постріл у Б. незалежно від того, чи потрапила куля у В. чи в дерево, утворить склад замаху на вбивство Б. Крім того, А. робить ще один злочин -- необережне убивство В., якщо він повинний був та міг передбачати можливість його загибелі від пострілу.Тому випадки відхилення дії утворять сукупність двох злочинів -- замаху на намічений злочин і необережне заподіяння шкоди іншій особі.