Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Представництво в господарському процесі.




Інститут представництва у господарському суді має важливе значення для господарського процесу в справах захисту суб’єктивних прав і законних інтересів сторін і третіх осіб, оскільки сприяє повному здійсненню їхніх процесуальних прав і обов’язків. Представництво в господарському процесі — це діяльність представника при розгляді справи в судовому процесі, що здійснюється від імені особи, яку представляють з метою досягти для неї найбільш сприятливого рішення, а також для надання допомоги в реалізації своїх прав. Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, які йому доручає здійснити особа, що він представляє. Таким чином, представництво в господарському суді — це правовідношення, в силу якого одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах особи, яку він представляє (сторони, третьої особи), внаслідок чого безпосередньо для останнього виникають права й обов’язки.

Справи в господарському суді через представників можуть вести як організації, так і громадяни. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Обсяг повноважень представника залежить від повноважень особи, яку представляють, і від того, які повноваження ця особа надала представнику. Тому процесуальні права й обов’язки представника визначають, виходячи з обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він представляє, і в межах повноважень, які закріплені в довіреності. До того ж у представника відсутні самостійні процесуальні права й обов’язки. Враховуючи це, не можна вважати представника самостійним учасником господарського процесу.

72. Прокурор у господарському процесі.

Згідно ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.



Звернення прокурора із заявою до господарського суду — це правовий засіб його реагування на встановлені порушення закону в процесі здійснення наглядових заходів. Не маючи права безпосередньо усувати порушення, прокурор звертається для цього до господарського суду та бере безпосередню участь у процесі, домагаючись як поновлення порушених інтересів держави або громадянина, так і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які припустили ці порушення.

Порядок здійснення представництва визначається нормами ГПК та інших законів України (зокрема ЗУ «Про прокуратуру).

Відповідно до частини 2 ст. 29 ГПК якщо господарським судом прийнято до розгляду позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави, державний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах, набуває статусу позивача. Ця норма кореспондує з нормою ст. 21 ГПК, відповідно до якої позивачами є підприємства та організації, в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Такий державний орган наділено процесуальними правами, наданими позивачу ст. 22 ГПК та іншими статтями ГПК. ГПК не містить обмежень щодо процесуальних прав державного органу, який виступає позивачем у справі, порушеній за позовом прокурора. Процесуальні права такого позивача не можуть бути обмежені прокурором, який подав позов в інтересах держави.



Частина 3 ст. 29 ГПК встановлює форму повідомлення прокурора про його участь у справі, яка порушена за позовом іншої особи в загальному порядку. Таке повідомлення повинно бути подано до господарського суду в письмовій формі. Крім того, в судовому засіданні, в яке прокурор з’явився, він сповіщає господарський суд усно. При цьому він повинен визначити, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до частини 4 ст. 29 ГПК прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони. При цьому обсяг прав залежить від того, з якою зі сторін пов’язані інтереси держави: якщо інтереси держави уособлюються позивачем, прокурор має права позивача, зокрема право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог; якщо інтереси держави уособлюються відповідачем, прокурор наділений правами відповідача, зокрема правом визнати позов повністю або частково.

Винятком є заборона прокурору укладати мирову угоду.

Оскільки прокурор наділений правами позивача, він має право відмовитися від позову, але відповідно до частини 5 ст. 29 ГПК така відмова прокурора не впливає на права позивача, тобто органу, який виконує функції держави у спірних відносинах. У випадку якщо прокурор відмовився від позову, позивач має право вимагати вирішення спору по суті.

Частина 6 ст. 29 ГПК зазначає, що прокурор має право підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті, навіть у випадку, коли позивач відмовився від позову. Однак таке право надане прокурору, коли справу порушено за позовом, якого подано прокурором в інтересах держави. Якщо ж позов подано в інтересах громадянина, прокурор позбавлений права підтримувати такий позов.

Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки: перший – порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 ГПК); другий – безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК ); третій – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 ГПК); четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК); п’ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК).

73. Докази в господарському процесі: поняття та види.

Докази - це будь-які фактичні данні на підставі яких господарський суд встановлює наявність або відсутність обставин на яких ґрунтується вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини які мають значення для правильного вирішення спору.

Ст 32 ГПК встановлює наступні види доказів:

-письмові документи - будь-які документи службового або іншого призначення, або витяги з них які містять відомості про обставини що мають значення для справи;

-речові докази - предмети матеріального світу що містять інформацію про обставини які мають значення для справи та до яких відносять магнітні, електроні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини справи;

-усні та/або письмові пояснення представників сторін та інших осіб які беруть участь у справі;

-висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень що зроблені у результаті виконання ухвали суду при наданні відповідей на поставлені питання.

Письмові докази частіше використовуються на практиці, це вид засобів доказування, що зумовлений характером справ, які вирішуються господарськими судами. Господарське процесуальне законодавство не містить дефініції письмових доказів. Стаття 36 ГПК лише визначає, що письмовими доказами є документи й матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто визначаються лише їх види, які застосовуються у господарський практиці. До того ж і ці види не перераховані і мають тільки загальну характеристику як різноманітні документи і матеріали.

Письмові докази — це предмети, які відображають (віддзеркалюють) відомості, що мають значення для справи, за допомогою доступних для сприйняття їх людиною засобів.

Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження — за умови складності подання цих доказів. Згідно зі ст. 39 ГПК за результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол додається до матеріалів справи.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ст. 37 ГПК). Речові докази, як і письмові — це певні предмети, різноманітні матеріальні цінності. Речові докази відрізняються від письмових не своїм змістом, а якістю, властивостями, відмінними ознаками, а також тим, що їх неможливо замінити. Письмові ж докази можливо відтворити, коли, наприклад, втрачений оригінал замінюється його примірником або копією.

Речові докази можуть виступати як саме докази та одночасно як доказ і як об’єкт спору. До речових доказів, які є одночасно і об’єктом спору, може бути застосовано заходи до забезпечення позову.

Після вирішення спору речові докази, які знаходяться в господарському суді, повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або повертаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі (ст. 40 ГПК). Вони видаються під розписку уповноваженої особи, і ця розписка додається до справи. Речі, які не можуть знаходитись у власності особи, якою їх подано, передаються відповідним органам.

Питання про призначення експертизи вирішує суддя при підготовці справи до розгляду з урахуванням конкретних її обставин та характеру тих фактів, що підлягають встановленню (п. 5 ст. 65 ГПК). Призначення судової експертизи можливе також на стадії вирішення господарського спору. В цьому випадку господарський суд має право зупинити провадження у справі (ст. 79 ГПК).

Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу, — судовий експерт — користується правами, несе обов’язки та відповідальність, які визначені Законом України “Про судову експертизу”, нормами Господарського процесуального кодексу України, іншими законодавчими актами.

Сторони і прокурор, який бере участь у господарському процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту згідно зі ст. 41 ГПК. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу (ст. 31 ГПК).

При призначенні експертизи суд виносить ухвалу. Така ухвала може бути окремим актом або сумісним — про здійснення інших процесуальних дій.

Висновок судового експерта подається господарському суду в письмовій формі, а копія його надсилається сторонам (ст. 42 ГПК). Він повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки й обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування щодо цих обставин.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами за встановленими законодавством правилами. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути умотивованим у рішенні.

Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об’єктивний розгляд у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським судом доказів має важливе значення для винесення законного й обґрунтованого рішення.

Оцінка доказів — це складна процесуальна й інтелектуальна діяльність суду, підпорядкована закону логіки пізнання під впливом правових вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК). Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

74. Запобіжні заходи в господарському судочинстві

Засоби забезпечення – це термінові тимчасові заходи, спрямовані на забезпечення позову або майнових прав заявника. Вжиття засобів забезпечення є певною процесуальною гарантією забезпечення позову або майнових прав заявника, тобто гарантією захисту реального поновлення порушених матеріальних прав та охоронюваних законом інтересів зацікавлених осіб. З цією метою та як попереджувальний засіб від завдання значної шкоди заявникові, господарське процесуальне законодавство визначає підстави для застосування заходів забезпечення, а саме: невжиття таких заходів може ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення господарського суду або не відвернути завдання значної шкоди заявникові.

Перш за все, проблеми виконання судового рішення виникають у справах майнового характеру. Попри наявність судового рішення, яким відповідача зобов’язано здійснити певні дії (сплатити борг, передати майно) або утриматися від їх здійснення, на момент примусового виконання цього рішення може з’ясуватися, що реальне поновлення прав позивача є неможливим, оскільки у відповідача відсутні необхідні кошти або спірне майно.

Другою підставою для застосування засобів забезпечення є наявність реальної загрози завдання значної шкоди заявникові.

Запобіжні заходи вживаються господарським судом за заявою особи, яка має підстави побоюватися, що подання необхідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушено або існує реальна загроза їх порушення. Тому тягар доведення, за наявності підстав для вжиття заходів забезпечення, покладається на особу, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів. Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43-1.

У разі невідповідності заяви про вжиття запобіжних заходів установленим вимогам до форми та змісту або ненадання належним чином оформленого документа про сплату державного мита, господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. У разі невиконання вимог господарського суду про усунення недоліків, установлених під час подання заяви, у визначений судом термін, заява вважається неподаною і повертається ухвалою заявникові.

За результатами розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд, окрім загально встановлених реквізитів, має зазначити обрані запобіжні заходи, підстави для їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призначено. Окремо слід звернути увагу, що господарський суд має зазначити строк, протягом якого заявник повинен подати до господарського суду позовну заяву відповідно до вимог, стосовно до яких вжито запобіжних заходів. Цей строк не може перевищувати 10 днів і відраховується від дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Позовна заява має бути подана до господарського суду з дотриманням вимог територіальної підсудності справ господарським судам. Разом із позовом заявник має подати до господарського суду копію ухвали про прийняття позовної заяви до провадження. За умови пред’явлення позову вжиті господарським судом запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову.

За наслідками розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, яка підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відмова господарського суду щодо вжиття запобіжних заходів не позбавляє заявника права повторно звернутися до господарського суду з аналогічними вимогами в разі виникнення підстав для вжиття запобіжних заходів, наприклад, виявлення майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Вжиття певного запобіжного заходу (декількох заходів) або заміна одного заходу іншим має визначатися судовою інстанцією з врахуванням призначення, характеру оспорюваного зобов’язання та властивостей спірного майна.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення має бути конкретно визначеною та відповідати нормам, які регулюють питання виконання судових рішень. Тому в резолютивній частині ухвали господарській суд має чітко визначити коло суб’єктів, зобов’язаних здійснити певні дії або утриматись від виконання певних дій. Така вимога направлена на реальне виконання судового акту.

Сторони судового процесу мають право оскаржити в апеляційному порядку такі процесуальні документи:

ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів;

ухвалу про зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Цікаво те, що на стадії апеляційного провадження, в разі перегляду ухвали про вжиття запобіжних заходів, апеляційний господарський суд не зупиняє виконання зазначеної ухвали. Водночас, у випадку оскарження ухвали про скасування запобіжних заходів або їх зміни, апеляційному судові надано право вирішувати питання про зупинення виконання відповідної ухвали. Оскільки повноваження апеляційного господарського суду регламентовано нормами господарського процесуального законодавства, виникають проблеми в зупиненні виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Дотепер лише суд касаційної інстанції вирішував питання зупинення виконання судового рішення до його перегляду в порядку касації. На стадії апеляційного провадження зупинення виконання судового рішення унеможливлюється тим, що апеляційний господарський суд здійснює перегляд судових рішень, які не набрали законної сили. До того ж, норми процесуального законодавства не містять чіткого визначення підстав, відповідно до яких апеляційний господарський суд має зупинити виконання ухвали.

75. Судові витрати: склад, оплата, розподіл

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат (згідно Закону України "Про судовий збір"). Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Судовий збір справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Стаття 2 Закону визначає об’єкти справляння судового збору при зверненні до господарського суду: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів. Судовий збір стягується у твердих ставках і відсотках від ціни позову — із позовних заяв майнового характеру; в розмірі, кратному мінімальній заробітній платі — із позовних заяв немайнового характеру, із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; у відсотках — із заяв про перегляд рішень і постанов у апеляційному та касаційному порядку, перегляд заяв Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.

Так, розмір ставок судового збору встановлено у ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою судовий збір стягується в наступних розмірах: із заяв майнового характеру — 2 відсотка ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; із позовних заяв немайнового характеру — 1 розмір мінімальної заробітної плати; із заяв про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову — 1,5 розміру мінімальної заробітної плати; із апеляційної скарги на рішення суду — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; із касаційної скарги на рішення суду — 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позов- ноілаяви майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; із заяв про перегляд судового рішення у зв ’язку з нововиявле- ними обставинами — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; із заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України — 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру — 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; із апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду — 0,5 розміру мінімальної заробітної плати; із заяв про скасування рішення третейського суду — 2 розміри мінімальної заробітної плати; із заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду — 1,5 розміру мінімальної заробітної плати; із заяв про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду — 2 розміри мінімальної заробітної плати.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв’язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв’язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений. А у разі роз’єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз’єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується. У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об’єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи виключно через установи банків чи відділення зв'язку, та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал