Преса як дзеркало суспільно-політичних відносин

Слово було не тільки на початку світу, а й політичної думки

Механізми масового слова, тексту, зображення багатонаправлені. Вони - і в прямому впливі на духовний світ людей, і в непрямому, але не менш суттєвому, регулюванні загальних закономірностей соціальних явищ. Так, потреби, інтереси й мотиви визначають цінність будь-якої інформації, що лежить в основі вибору між окремими повідомленнями і каналами передачі новин.

Питання наявності преси для будь-якої держави чи окремої спільноти - це справа першорядної ваги з погляду громадського й з уваги на її вплив на життя громадськості. Преса залишається одним з найпотужніших засобів інформації, обміну думок, розповсюдження й пояснення ідей, акцій і подій, незважаючи на дуже розвинені відео-та аудіо технології, вона не втратила своєї важливості. Потік інформації в світі настільки різноманітний й суперечливий, що самостійно розібратися у ньому не в змозі ані окрема людина, ані група спеціалістів. Тому, вибір найдоступнішій інформації і донесення її до аудиторії у найбільш доступній їй формі надзвичайно важливе завдання для преси.

Система відбору новин та їхня інтерпретація в засобах масової інформації - це дзеркало суспільних відносин. І вся система інформації - її стиль, форма, тональність - змінюється залежно від політичних, економічних і культурних змін конкретної соціальної спільноти, групи або суспільства загалом.

Історія політичної думки в Україні тісно пов'язана з історією української преси і завжди формувалася, формується, а точніше повинна формуватися під впливом вітчизняних мас-медіа. Тож, який наш теперішній зв'язок преси з політичною думкою?

Об'єктивно можемо стверджувати, що наші друковані ЗМІ пройшли процес кристалізації політичної думки, ідейно та формально, за своїм статусом і місцем у суспільно-політичному житті та за ідейним

обличчям, дійшли до стану державної самостійності. Але тут ми можемо висловити деякі застереження. Завданням преси є, як відомо, інформувати й інтерпретувати. Але є ще одна важлива для преси функція - будучи виразником існуючої громадської думки, впливати на неї і формувати її. Чи українська преса виконує цю місію? Не можемо, як на сьогоднішній момент, з повним правом стверджувати, що - так, бо у більшості своїй вона не ставить перед собою завдання бути виразником широких верств населення країни, відстоювати державні інтереси, не прагне чи не в змозі розкривати усю складність розвитку суспільного процесу в Україні, а значить впливати на нього.

існує декілька критеріїв оцінки інформаційного повідомлення. Згадаємо деякі з них - це новизна повідомлення, достовірність/точність, доступність, своєчасність, відповідність запитам споживача. Відповідаючи цим критеріям, соціальна інформація (той чи інший вид ЗМІ) одночасно підкоряється головній вимозі: вона є ефективною лише тоді, коли відображає прогресивні суспільні тенденції і сприяє діяльності соціальних сил.

Окрім критеріїв оцінки інформаційного повідомлення в різних світових школах журналістики існують певні методики, які дозволяють найбільш ефективно використовувати інформаційний матеріал для поширення його на широку аудиторію, а також для впливу на її свідомість і формування у членів аудиторії певних соціальних установок.

Так владні органи, замовляючи, наприклад, газеті ті, чи інші публікації або виступи чекають від громадськості адекватної реакції на ці виступи, тобто ця реакція вже запрограмована у виступі газети і є очікуваною. Тому, щоб виконати цю керуючу функцію (функцію кореляції поведінки людини) ЗМІ виробили різні стилі, форми подачі того чи іншого матеріалу, дослідивши свою відповідність потребам і інтересам, які спонукають до перегляду теле- і радіопрограм, пресових видань тощо.

Так, однотипні друковані органи обрали шлях шокування аудиторії, інші - шлях аналітичних, ґрунтовних публікацій, які сприяють розмірковуванню, роздумам над піднятою проблемою суспільно-політичного, соціального чи економічного життя.

Теоретично кожний з редакторів того чи іншого видання визнає, що не можна редагувати газети оглядаючись на поодиноких осіб, які невдоволені якоюсь, скажімо, редакційною статтею, але мета преси може змінитися залежно від того чиї інтереси вона відстоює в той чи інший історичний момент. На практиці маємо таке, що жоден пресовий орган не займає послідовно, постійно і сміливо становища стосовно кожної актуальної внутрішньої справи. Часом місяцями ми не знаходимо в провідних центральних друкованих ЗМІ ґрунтовного публіцистичного виступу на важливу, актуальну внутрішньополітичну українську проблематику, впливову статтю, яка б викликала широкий резонанс в суспільстві, на яку б відгукнулася громадськість, зрештою, яка б вплинула на українську політичну думку. Нам доводиться говорити про такий стан, чи, точніше -відсталість політичних ЗМІ, у час, коли українська справа на міжнародній арені актуалізується. Коли вона викликає певні зацікавлення в зарубіжній пресі.

Ми можемо погодитися з тим, що в Україні існує у своїй більшості вітчизняна (іноді - україномовна) але не українська духом і завданнями преса. Усі ми теж погоджуємося, що головний обов'язок її - працювати на благо і розвій нашої держави, української політики і культури. Та це тільки в теорії. У цьому відношенні треба віддати належне таким творам з минулого, як " Історія Руссов", що вийшов у світ російською мовою на зламі 18 і 19 сторіч, або " Українская жізнь" у Москві, редагована Симоном Петлюрою і Олександром Саліковським в 1912-1914 р.р., петербурзькі " Основа" (60-ті рр. 19 ст.) і " Украінскій вєснік" (1906 р.), а з західної чужомовної преси -наприклад, німецький часопис " Украініше рундшау" у Відні (1906 р.), " Громада", яку у Женеві редагував відомий український суспільно-політичний діяч, гуманіст Михайло Драгоманов (1878-1882), пізніше празька - " Розбудова нації" - вони мали реальний вплив на розвиток і формування української політичної думки. Ці кілька назв, які далеко не вичерпують всіх заслужених наших періодичних і літературно-художніх видань - приклад того, що для історії української політичної думки можуть прислужитися і видання неукраїномовні, а також й із-за меж України. Але як тоді, як це було у відношенні до всіх тих названих україномовних і чужомовних видань, так і у наш час існує один закон: щоб мати вплив на політичну думку народу - преса повинна не тільки інформувати, а й коментувати всі актуальні, теоретичні і практичні проблеми. Вона мусить сміливо, не зважаючи на популярність і мотиви, імена постаті та факти, висвітлювати істину. Не повинна оминати контроверсійні проблеми, які є незвичними для сприйняття, є нові, до яких суспільство або не дозріло, або їх ще не розуміє і прийме їх чи відкине. Обминати, не торкатися таких проблем і обмежитися тільки роллю інформування, передавача чиїхось думок чи займатися передруком статей з інших інформаційних джерел, а не виступати у редакційних коментарях як речник суспільства - це значить - зректися ролі безпосереднього кристалізатора суспільної думки. Це пригнічує і знищує будь-які сподівання на якісь позитивні зміни у цій царині, на те, що у нашої преси з'являться амбіції щодо формування української політичної думки, - вона ж бо є тільки органами інформаційного характеру, або органами партій, себто організацій політичних однодумців.

Не маємо ані найменшого сумніву в тому, що кожне друковане слово має свою вагу і має особливі перед собою завдання та обов'язки. Ці обов'язки тяжіють і над нинішніми ЗМІ в Україні.

В епоху смислових скорочень і гасел можна говорити про " незалежність" чи " відповідальність" мас-медіа як впливового соціального інституту. Але за ЗМІ стоять живі люди, які беруть на себе відповідальність за зміст опублікованого, а також, заради неправильно зрозумілої свободи слова деформують правду у різних галузях журналістської діяльності. Сьогодні під ЗМІ вбачаємо їхній широкий вплив на особистість людини, на суспільство і політичні процеси в ньому із врахуванням негативних і позитивних наслідків цього впливу.