Загальна характеристика і роль дипломатичного протоколу в міжнародних відносинах

При реалізації різних зовнішньополітичних заходів дипломатична служба кожної держави дотримується певних традицій, умовностей та правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом або, скорочено, протоколом. Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її внутрішнього

Дипломатичний протокол — політичний інструмент дипломатії 33

або зовнішнього представництва чи представника. Саме в цьому поля­гає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

Дипломатичний протокол створює відповідні умови для того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємопова­ги. Нині в міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію, культуру, мову, релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не дотримувалися загальних прин­ципів взаємовідносин, в першу чергу таких, як повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у внутрішні спра­ви іншої держави, дотримання рівності між державами, територіальна цілість, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе вико­нання взятих на себе зобов'язань.

Протокол — слово, що походить з грецького " protokollon" (protos — перший, a kola — клеїти) — у середньовіччі означав правила оформ­лення документів і ведення архіву. У цьому значенні термін " протокол" вживається і сьогодні, наприклад, протокол зборів, засідання; у судо­чинстві — протокол обшуку чи судового засідання. Ввійшовши ж у дипломатичну практику, це слово, крім оформлення документів, ста­ло означати всі питання етикету і церемоніалу як складових частин дип­ломатичного протоколу. Етикет (від французького — etiquette) — це встановлені правила поведінки (поведінка в громадських місцях, мане­ри, стиль одягу, форми звернень і привітань, відносини з оточуючими тощо); правила ввічливості (чемності) в дипломатичних колах. Церемо­ніал — це офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, про­цесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, це­ремоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів тощо).

Основоположною засадою дипломатичного протоколу є дотримання принципу міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що симво­лізує чи представляє державу. Визначення дипломатичного протоколу різними авторами подається по-різному, але суть його практично зали­шається тією ж самою. Наприклад, " класики" дипломатичного прото­колу і церемоніалу Джон Вуд та Жан Серре підкреслюють, що " в ціло­му протокол — це сукупність правил поведінки урядів та їхніх пред­ставників з офіційного та неофіційного приводу".

2 4-619

Розділ 1

Сучасні автори визначають його так: " Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатич­ними представництвами, офіційними особами і дипломатами при ви­конанні своїх функцій у міжнародному спілкуванні".

" Дипломатичний протокол — сукупність загальноприйнятих у між­народних відносинах правил, що визначають порядок здійснення різно­манітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та ке­рівними державними діячами різних країн" [6].

" Протокол означає сукупність правил, у відповідності до яких в кожній країні офіційні представники регулюють порядок різних дипломатич­них церемоній. Протокольні правила застосовуються при розробці ба-гаточисельних деталей як надзвичайних церемоній, так і церемоній, пов'язаних з роботою представництв.

Протоколу дотримуються при переговорах, підготовці угод, надаю­чи їм урочистістю та пишністю більшої поваги до особливо важливих положень цих угод. У політичній та адміністративній структурі прото­кол відводить кожному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість користуватися його правилами, погоджує спірні питання старшинства, а також суперечності стосовно привілеїв та імунітетів.

Крім організації церемоній, протокол також визначає методи, рам­ки, поведінку й етикет і встановлює правила стосовно офіційного й осо­бистого листування, форми одягу — всього того, що забезпечує кожно­му місце і повагу, які відповідають його офіційному положенню і які визначаються іншою політичною та адміністративною владою та са­мим суспільством" [1; 18; 22].

Правила дипломатичного протоколу дозволяють підтримувати нор­мальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол — це своєрідна нейтральна зона зі своїми правилами та зако­нами, і всім, хто знаходиться на цій території, необхідно підкорятися загальним вимогам. Однак діючі зараз протокольні правила існували не завжди. Протокол — категорія історична, яка акумулює в собі бага­товіковий досвід спілкування держав між собою. Відсутність у минуло­му більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між

Дипломатичний протокол — політичний інструмент дипломатії 35

сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти. Це, власне, і диктувало необхідність усвідомленого прийняття загальновизнаних правил пове­дінки держав між собою.

Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше в міжна­родній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються дип­ломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дип­ломатичних представників. Ці політичні документи були першою спро­бою наділити юридичною силою і перетворити в норми міжнародного права деякі правила міжнародної ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили основу міжнародної протоколь­ної практики, проіснували понад 150 років — аж до 1961 року, коли у Відні була підписана " Віденська конвенція про дипломатичні зноси­ни" [27].

Нині " Віденська конвенція про дипломатичні зносини" є базовим міжнародно-правовим документом, який регулює дипломатичну діяль­ність суб'єктів міжнародного права. У Конвенції зафіксовані ранги дип­ломатичних представників, порядок визначення їхнього старшинства, привілеї та імунітети дипломатів, їхній статус, права та обов'язки та інші сторони дипломатичної місії держави та її агентів. Низка держав приєдналася до Конвенції шляхом її підписання та ратифікації, а деякі навіть інкорпорували її до своїх національних законодавств. Учасника­ми Конвенції є понад 160 держав, у тому числі й Україна. Але й ті краї­ни, які формально не приєдналися до Конвенції, вимушені рахуватися з нормами, зафіксованими у цьому документі.

Крім цього основного документа, можна назвати й інші, які тією чи іншою мірою визначають дії протоколу. Це — " Віденська конвенція про консульські зносини" (1963), " Конвенція про імунітети і привілеї ООН" (1946), " Конвенція Організації американських держав про дипломатич­ний притулок" (Каракас, 1954) [38, с 33—34]. На основі цих документів, а також на основі двосторонніх угод і внутрішньодержавного законо­давства здійснюються врегулювання тих питань, які виникають у про­цесі спілкування між сторонами.

Оскільки основні положення протоколу є загальновизнаними і до­тримуються всіма країнами більш або менш однаково, можна говорити про протокол як про міжнародну категорію. Всі держави зобов'язані до­тримуватися цих положень, незважаючи на те, що в актах міжнародного

Розділ 1

права немає чітких, письмово зафіксованих вимог це робити. Проте деяким нормам дипломатичного протоколу надана юридична сила, а то­му ретельне дотримання його норм є обов'язковим при:

— визнанні нових держав;

— встановленні дипломатичних відносин;

— призначенні глав дипломатичних представництв;

— врученні вірчих грамот;

— здійсненні дипломатичних візитів;

— проведенні бесід і переговорів;

— дипломатичному та особистому листуванні;

— організації дипломатичних прийомів;

— підписанні договорів та угод;

— скликанні міжнародних нарад та конференцій;

— організації зустрічей та проводів офіційних делегацій;

— відзначенні різних святкових та траурних подій.

Одним словом, практично всі зовнішньополітичні акції проводять­ся відповідно до вимог протокольних норм. Будь-яке порушення цих норм (наприклад, недотримання правил розсадки на офіційних прийо­мах, під час переговорів, запізнення чи ранній (без спеціального попе­редження господаря) відхід з прийому) може розцінюватися як певний демонстративний крок або елементарне невігластво і вплинути на зни­ження авторитету держави на міжнародній арені, а часом і спричинити напругу в міждержавних відносинах. Слід завжди пам'ятати, що будь-яке відхилення від протокольної традиції, навіть цілком випадкове, не пройде непоміченим, і на нього відповідним чином буде відреаговано.

Наприклад, у ході офіційного візиту королеви Великобританії Єли­завети II до Австралії в лютому 1992 року була допущена протокольна вільність, яка зіпсувала візит самій королеві і викликала масу обурення на Британських островах за прийом, який їй влаштували. Представля­ючи знаменитих гостей, а їх зібралося понад 800, прем'єр-міністр Ав­стралії Пол Кітінґ невимушено взяв англійську королеву за талію. На додаток до цього, його дружина, голландка за походженням, не викона­ла реверанс — присідання на праву ногу разом з шанобливим поклоном для виявлення поваги монарху, як цього вимагає етикет двору. Цей інци­дент не залишився непоміченим. Преса роздула з нього цілий скандал. Справа у тому, що Австралія—колишній домініон Англії, потім союзник,

Дипломатичний протокол — політичний інструмент дипломатії 37

що входить у Співдружність націй, де в більшості випадків англійський монарх вважається головою держави. А в Австралії це, подібно, поста­вили під сумнів. Випадкова ситуація, що склалася, не поліпшила відно­син між двома державами, які й так були непростими, а скоріше нав­паки.

Таким чином, чітке дотримання правил дипломатичного протоколу відіграє не останню роль у підтриманні нормальних відносин між дер­жавами та їх представниками.

Порушення протоколу або відхід від нього інколи проявляється у ба­жанні зробити і щось приємне. Добре відомо, що двір Ватикану, який вважається одним з найстаріших у Європі, справедливо визнається най-ретельнішим допильновувачем протоколу. Та все ж був такий випадок, коли дружина президента Дж. Кеннеді повинна була відвідати з візи­том Ватикан. Папа Римський запитав, як він повинен звернутится до неї. Йому запропонували на вибір: " пані дружино президента", " пані", " пані Кеннеді". Папа ж зустрів дружину президента з обіймами і радіс­ним вигуком: " О, Жакліно". Таких прикладів можна навести чимало, і вони насамперед свідчать, що протокол не такий вже й черствий, як звикли вважати, і що люди обмежені суворими рамками протоколу, зна­ють, коли і як вийти за ці рамки, бажаючи проявити теплі, гуманні по­чуття до людей, з якими вони зустрічаються. У протоколі поєднано, з од­ного боку, бажання виявити належну увагу певним особам, а з друго­го — необхідність уникнути певних непорозумінь з іншими. Протокол, зокрема, допомагає створити дружню, невимушену атмосферу на зуст­річах або прийомах, сприяти взаємопорозумінню і досягненню резуль­татів, на які чекають від цих зустрічей.

Хоча правила міжнародної ввічливості не мають обов'язкової сили, але, як свідчить протокольна практика, держави і дипломати намага­ються дотримуватися загальновизнаних норм. Виконання правил про­токолу ще не гарантує автоматичного досягнення успіху, однак, їхнє ігнорування гарантує невдачу будь-яких, навіть найкращих ініціатив. У зв'язку з цим не втратило своєї актуальності висловлювання фран­цузького дипломата Ж. Камбона: " Правила протоколу в цей час здаються дещо старомодними. Але не дотримуватися їх так само безглуздо, як і не знімати капелюха при вході до церкви або взуття при вході до ме­четі. По суті, не все вже так безглуздо в цих урочистих дрібницях і забо­бонах" [14, с. 53].

Розділ 1

Дипломатичний протокол є важливим інструментом реалізації ос­новних принципів зовнішньої політики держави. Принцип сувереніте­ту держави, наприклад, виражається в таких протокольних нормах, як виконання гімну, вияв почестей державному прапору тощо. Тут треба особливо зважати на те, щоб прапор був піднятий правильно з ураху­ванням його кольорів або інших важливих символів (у деяких країнах, наприклад, перевернений державний прапор означає стан війни).

Принцип рівності держав проявляється у дотриманні альтернату в підготовці двосторонніх договорів та угод, почергового старшинства на офіційних заходах, упорядкованої розсадки дипломатичних представ­ників згідно з їхніми класами та рангами.

Агреман* на призначення посла та екзекватура на призначення кон­сула, церемоніал вступу дипломатів на посади, форма одягу, оформлен­ня та використання візитних карток — все це необхідні атрибути по­сольського та консульського права держав.

Укладення міжнародних договорів або приєднання до них, порядок їхніх дій також обумовлюються відповідною процедурою і церемоніа­лом.

Норми дипломатичного протоколу та церемоніалу опираються на звичаєві та договірні джерела міжнародного права, Віденські конвенції про дипломатичні та консульські зносини 1961 та 1963 років, а також на законодавство та практику західноєвропейських держав, перш за все, Англії, Франції та США. Протокол — це форма ієрархічного порядку, вираження хороших манер у відносинах між державами та, подібно до ввічливості — однієї з форм щоденного життя, дипломатичний прото­кол є сукупністю правил поведінки урядів та їхніх представників з офі­ційного та неофіційного приводу. Ієрархія існує у будь-якому цивілізо­ваному суспільстві. Складність відносин між різними соціальними групами зобов'язує дотримуватися певних правил поведінки. Одним з головних принципів щоденного життя є підтримання нормальних відносин між людьми та намагання уникати конфліктів. Цей принцип ще важливіший у міжнародних відносинах, бо мова йде про належну повагу та увагу до незалежних держав та їхніх представників.

Складним теоретичним та практичним продовжує залишатися пи­тання про те. в яких випадках норми дипломатичного протоколу є

* Від фр. Agrement — згода.

Дипломатичний протокол — політичний інструмент дипломатії 39

юридично обов'язковими, так як виходять з міжнародних договорів та звичаїв, а в яких — це просто правила міжнародної ввічливості. Складність протоколу полягає у його строкатості та заплутаності. Досі немає жодного офіційного кодексу протоколу, а його правила не мо­жуть бути уніфікованими (наприклад, у країнах, що віросповідують му­сульманську релігію, з одного боку, та в країнах християнських — з ін­шого; у країнах, у яких збереглися феодальні титули та звання, і в краї­нах, де ці титули та звання скасовані, чи, наприклад, у країнах, де існує рівноправ'я жінок та чоловіків, і в країнах, де цього немає і де жінки не запрошуються на дипломатичні прийоми).

Складність протоколу полягає в тому, що не завжди зрозуміло, де закінчується міжнародна ввічливість і починається юридична обов'яз­ковість дотримання певних правил. Будучи інструментом перетворен­ня правоздатності держави в сфері дипломатичних відносин в її діє­здатність, норми протоколу в низці випадків самі не мають юридично обов'язкового характеру і є лише даниною ввічливості чи звичаю (фор­ма одягу, час прибуття на прийом та залишення його тощо).

Слід підкреслити, що однією з найважливіших функцій протоколу є сприяння забезпеченню суверенної рівності держав, а також загаль­ного миру та мирного співіснування держав, що належать до різних суспільних систем. У сучасному дипломатичному протоколі залишається ще багато архаїчного та складного, що є наслідком історичного наша­рування. Очевидно, з часом він значно спроститься і стане більш раціо­нальним. Це буде мати велике позитивне значення для міждержавних відносин не тільки тому, що складність протоколу є джерелом помилок (інколи незалежно від волі сторін), але й тому, що такий протокол ство­рює незручності і, таким чином, замість полегшення дипломатичних відносин може ускладнити їх.

У політичній та адміністративній структурі протокол відводить кож­ному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість користу­ватися своїми правами, узгоджує спірні питання старшинства, а також суперечки, що стосуються наданих привілеїв та імунітетів. Потрібні були століття, щоб покласти край конфліктам через почуття приниження престижу, що часто виникали між королівськими дворами та диплома­тичними представництвами.

Протокол дає можливість кожному без перешкод виконувати свої що­денні обов'язки та регламентує діяльність національної влади (уряду,

Розділ 1

парламенту та адміністративних органів), а також діяльність іноземних представників у своїй офіційній якості, акредитованих при уряді (дип­ломатів, консулів, міжнародних офіційних посадових осіб, постійних чи тимчасових іноземних місій та приватних осіб, що не належать до цих категорій).

Правила дипломатичного протоколу призначені для підтримання нормальних відносин між державами та їхніми представниками за кор­доном. Відповідно до правил, присутній на офіційній зустрічі має пра­во на місце, відповідне до його рангу, про що інші делегати можуть не знати. Ці правила повинні бути чітко визначеними, їх потрібно суворо дотримуватися. Однак, буває важко уникнути непорозумінь, оскільки влада, що не дотримується цих правил, інколи демонстративно відмов­ляється від зобов'язань, взятих на себе, виходячи із загальних інтересів.

Таке навмисне порушення етикету завжди розцінюється як ціле­спрямована демонстрація недовіри до дипломата і неминуче відобра­зиться на відносинах між відповідними урядами. Будь-яке порушення цих правил може створити труднощі для сторони, що його допустила, бо їй доведеться принести вибачення і знайти спосіб виправити помил­ку. Слід завжди пам'ятати, що жінки примхливіші, ніж чоловіки, які з більшою готовністю приймають вибачення та пояснення.

Правила протоколу не є священними, і церемоніал не можна по­рівнювати з релігійними обрядами, порушення яких може принести кару розгніваного Бога. Вони базуються на належній повазі до традицій та місцевих звичаїв, до їхніх завдань належить не порушення встановле­ного порядку, а зміцнення того, що отримало загальну згоду. Інколи, якщо виникає необхідність, вони можуть бути змінені після вивчення та узгодження з зацікавленими особами. Протокол частково допомагає створити дружню та невимушену атмосферу на зустрічах чи прийомах, сприяючи взаєморозумінню та досягненню результатів, що очікуються від цієї зустрічі.

Зареєстровані порушення та послаблення в дотриманні протоколь­ної практики нагадують про те, що в цих урочистих зобов'язаннях, під якими підписалося стільки видатних діячів, залишається місце для влас­них почуттів. Що стосується дипломатичних та консульських посадо­вих осіб, то вони повинні уважно стежити за протокольним правилами, що їх стосуються, а також за порушеннями правил, скерованих як про­ти них, так і на їхню користь.

Дипломатичний протокол — політичний інструмент дипломатії 41

Разом з тим, кожна країна має право вносити до протоколу свою специфіку. Завдяки впливу національного колориту, історичних традицій і способу життя та віросповідання правила протоколу в тій чи іншій країні набувають своєї специфіки. Тому перше, що необхідно зробити дипломатові по прибутті до країни свого службового відрядження — отримати якомога повнішу інформацію про звичаї та особливості місце­вого протоколу.

У різних країнах допускаються різні варіації урочистості офіційних заходів, кількості їх учасників і, якщо це може бути приємним для гос­тя, певні відступи від загальноприйнятих правил. Так, наприклад, у де­яких слов'янських країнах, в тому числі й в Україні, високих гостей, як правило, зустрічають " хлібом і сіллю", в Індії та Індонезії почесного гостя увінчують вінком або гірляндою квітів. На індонезійському ост­рові Балі кожний гість, що прибуває на цю землю, проходить релігій­ний церемоніал вигнання " злих духів" тощо.

Однак до дипломатичного протоколу і церемоніалу слід завжди підходити надзвичайно уважно, бо будь-які відхилення, відступи від основних правил вельми помітні і добре відчуваються іншою сторо­ною. Протокольне правило, застосоване один раз, не може бути довіль­но проігнороване наступного — ні стосовно до одного і того ж партне­ра, ні до будь-якої іншої особи, яка займає таке ж положення. Всякий прецедент загрожує тим, що може стати нормою. А змінити норму, як відомо, досить важко.

Протокол за своєю природою досить консервативне утворення, це одне з небагатьох явищ сучасного світу, яке не схильне до швидкоплин­ної моди і не змінює своїх традицій. Зрозуміло, зміни в протокольній практиці відбуваються, але мають вони здебільшого еволюційний ха­рактер. Але тут свою роль відіграють життєві реалії, зміни в суспільно-економічному ладі, політичні процеси, що відбуваються на міжнародній арені, науково-технічні досягнення тощо.

Отож, останнім часом у міжнародній протокольній практиці плану­валася тенденція до раціоналізації і спрощення деяких елементів цере­моніалу. Ці явища не суперечать, а, навпаки, сприяють подальшому процесу уніфікації протокольних вимог у створенні єдиного загально­визнаного кодексу норм. А це, в умовах міжнародного спілкування, яке постійно розширюється, актуалізує завдання освоєння і застосування

Розділ 1

на практиці норм і принципів дипломатичного протоколу, який є, по суті, гарантією успішного виконання дипломатом своїх професійних обов'язків і, за словами відомого німецького політика і дипломата, канц­лера Отто фон Бісмарка, з допомогою якого можна поставити політику держави, що розвивається, на належний рівень [25].