Аудиторські докази та визначення порушень

У процесі проведення аудиторської перевірки аудитор повинен зібрати таку кількість аудиторських доказів, які могли б підтвердити аудиторський висновок.

У відповідність із МСА 500 аудиторський доказ - це інформація, отримана аудитором під час перевірки, на якій ґрунтується аудиторська думка.

Аудиторські докази бувають:

внутрішні докази, які містять у собі інформацію, отриману від підприємства, що перевіряється, в усному або письмовому виді;

зовнішні докази, які містять інформацію, отриману від третіх осіб, звичайно в письмовому виді по запиті аудиторської організації;

змішані докази, які містять інформацію, отриману від підприємства, що перевіряється, і підтверджену третьою стороною.

Аудиторські докази повинні бути достовірними й достатніми.

Достовірність – це характеристика того, наскільки свідоцтва можуть вважатися достойними довіри та правдоподібними. Достатність зібраних свідоцтв визначається їх кількістю. Тому важливим є розмір аудиторської вибірки.

Джерелами одержання аудиторських доказів є:

фінансова звітність (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про рух власного капіталу, примітки до фінансової звітності);

бухгалтерські регістри (журнали-ордера, Головна книга, журнал господарських операцій, касова книга, оборотні, шахові, сальдові відомості, розрахунково-платіжні відомості по заробітній платі й так далі);

первинні документи підприємства, що перевіряється, і третіх осіб;

статистична звітність, звітність по оподатковуванню, по внесках у позабюджетні фонди;

статутні документи, договори, накази, і інші адміністративні документи;

результати аналізу фінансово-господарської діяльності;

усні висловлення співробітників підприємства, що перевіряється, і третіх осіб;

зіставлення одних документів підприємства з іншими його документами й документами третіх осіб; результати інвентаризації;

звертання до керівництва за роз'ясненнями в письмовій і усній формі.

Найцінніші докази аудитор одержує при дослідженні господарських операцій. Аудиторський ризик зменшується при використанні доказів з різних джерел. При їхній суперечливості необхідні додаткові процедури.

В процесі проведення аудиту достовірності фінансової інформації, включа­ючи правильність ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звіт­ності, аудитор повинен виявити факти перекручення даних обліку і неправиль­ного складання звітності. Основними причинами таких перекручень є свідомі або несвідомі дії посадових осіб, що займаються підготовкою вихідних даних про результати діяльності підприємства-клієнта та опрацьовують цю інформацію. Свідомі дії приводять до обману як власників так і держави, несвідомі можуть бути визвані недобросовісним відношенням до виконання службових обов'яз­ків при підготовці інформації. Перекручення у фінансовій звітності можуть бути результатом помилок або наслідком шахрайства.

Відповідно до МСА 240 «Шахрайство та помилки» шахрайство — це навми­сно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службо­вими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляці­ях обліковими записами, фальсифікації первинних документів облікових Регіс­трів і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінан­сових і господарських операцій з метою порушення законодавства або прийня­тої облікової політики, навмисному пропуску або приховуванні результатних записів або документів, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей тощо.

Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті ари­фметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, невідповідне відображення записів в обліку тощо.

Відповідальність за попередження і виявлення шахрайства і помилок несе керівництво підприємства-клієнта, яке постійно здійснює внутрішній контроль. На практиці система внутрішнього контролю зменшує, але не усуває мож­ливості виникнення шахрайства і помилок.

При виявленні перекручень аудитор може обрати один із двох варіантів по­ведінки:

1. Не вимагати внесення виправлень, коли помилка незначна і суттєво не впливає на фінансову звітність і не спричинена незаконними діями;

2. Вимагати виправлення перекручень, коли виявлена значна помилка, що впливає на фінансову звітність, або помилка, пов'язана з порушенням юридичної достовірності інформації, або стосується оподаткування.

В випадках, коли аудитор підозрює, що до порушень причетне керівництво або воно їх покриває, особливо важливо проінформувати відповідний рівень ке­рівництва підприємства-клієнта.

Як правило, обов'язок аудитора зберігати конфіденційність забороняє йо­му доповідати про шахрайство або помилки третім особам без дозволу клієнта. Однак, як визначалося вище, за певних обставин (державна безпека, відмиван­ня грошей від наркобізнесу тощо) аудитор повинен проінформувати відповідні контрольні органи, попередньо проконсультувавшись при цьому у юриста.