Гнуття труб

Холодне гнуття кривих вставок (без попереднього підігріву) виконують на трубозгинальних станках, які розміщують на трубозварювальних базах, або на трасі у безпосередній близькості до місць монтажу криволінійних ділянок.

Площадку для виконання трубозгинальних робіт вибирають з врахуванням наявності, або облаштування, зручних під’їздів для підвезення труб і вивезення готових колін. На площадці облаштовують стелажі труб, які розміщують зі сторони згинаючого ложемента, та стелажі кривих колін зі сторони опорного ложемента трубозгинального станка. Розміри та планування площадки повинні забезпечувати вільне маневрування крана-трубоукладача, що обслуговує трубозгинальний станок. Для стійкої роботи станок повинен бути встановлений на ретельно підготовлену, з підсипкою сухим піском, площадку.

При спорудженні трубопроводів великого діаметру використовують трубозгинальні станки марок ГТ - 1021, ГТ - 1221, ГТ – 1421 (табл. 6.2). Загальний вигляд трубозгинальних станків ГТ –1221 і ГТ – 1421 наведено на рис. 6.2

а)

б)

а – ГТ – 1221; б – ГТ – 1421

Рисунок 6. 2 – Трубозгинальні станки

Таблиця 6.2 – Технічна характеристика трубозгинальних

станків

Закінчення таблиці 6.2

Усі станки ГТ обладнані однаковим робочим органом, що складається із формуючого лекала, згинального і робочого ложементів..

Формуюче лекало має робочу поверхню по формі кола з радіусом кривизни, трохи більшим зовнішнього радіуса труби, і посадкові поверхні для спряження з рамою трубозгинального станка. При згині труба у поперечному перерізі охоплюється формуючим лекалом зверху на половину її параметра.

Згинальний момент, радіус поперечної кривизни робочої поверхні якого більший від радіусу зовнішньої поверхні труби, що гнеться, охоплює трубу до половини поперечного перерізу знизу (рис. 6.3).

1 ­– труба, яку згинають; 2 – упорний ложемент;

3 – згинаючий ложемент; 4 – формуюче лекало

Рисунок 6.3 – Схема холодного гнуття труби станком ГТ

Упорний ложемент служить для утримання переднього кінця труби і сприйняття реактивного зусилля, що передається на нього зі сторони труби. На упорному ложементі трубозгинальних стиків, для обмеження сплющування труби при згині (особливо на перших згинах), і утримання її від прокручування на останніх гинах, встановлюють спеціальні захвати, що складаються з двох важелів з внутнішньою поверхнею, виконаною за формою кола труби. Важелі захвату, після встановлення труби на станок, стягують за допомогою гідравлічного пристрою.

Піднімання і фіксація опорного ложемента у потрібному положенні у процесі гнуття здійснюються гідравлічними або клиновими механічними підйомниками.

Трубозгинальні станки вказаних марок працюють за принципом обкатування труби навколо формуючого лекала. Схема гину труби за допомогою робочих органів станка ГТ показана на рис. 6.3.

При гнутті труб з поздовжнім зварним швом, необхідно слідкувати за тим, щоб зварний шов не попадав під формуюче лекало (особливо верхнього запою), а також у зону контакту із згинальним ложементом. При згинанні двох труб або трьох трубних секцій, поздовжній зварний шов, рекомендується розміщувати між формуючим лекалом і згинальним ложементом.

За кожний хід станка труба в одному перерізі згинається на 1-3º, після чого вона переміщується вздовж осі на 0, 8 – 1, 2 м і виконується наступний гин. Проте станки не можуть забезпечувати згин труби по всій довжині, і на її кінцях обов’язково залишаються прямі ділянки довжиною 1 – 1, 5 м. Фактично крива, набрана з труб холодного гнуття, є ламаною, що складається з почергових ділянок прямої гнутої труби.

Перевірку кута згину труб здійснюють вибірково, як правило, на перших трубах визначеної партії: для встановлення взаємозв’язку між значеннями залишкових кутів згину та висотами піднімання домкратів при гині, а також корегування процесу гнуття наступних труб та секцій.

У процесі гнуття за допомогою трубозгинальних станків труби не повинні піддаватися викривленню у поперечному перерізі. По закінченню згинання, труба повинна мати плавну поверхню з глибиною гофрів, що не перевищують товщину стінки труби (але не більше 10 мм). Гофри на кривих, що призначені для надземних трубопроводів, недопустимі. Овальність колін після гнуття по всій довжині, яка визначається як різниця максимального і мінімального діаметрів перерізу, не повинна перевищувати 25 % діаметра труби.

Кут згину труби контролюють перед зняттям її з трубозгинального станка за допомогою кутоміра. Відхилення гнутих труб від встановлених розмірів допускаються по величині кута гину ± 30^/, радіусу кривих ± 1 м і довжині кривої вставки ± 0, 2 м.

6.3 Виготовлення зварних колін

В окремих випадках, за умовами спорудження трубопроводів, особливо великих діаметрів, використовувати гнуті криві вставки, виготовлені на централізованих трубозварювальних базах, неможливо або недоцільно. Тоді застосовують зварні секційні коліна (відводи) – трубні елементи з ламаною віссю, змонтовані під кутом 1, 5° або 3° із окремих косо зрізаних сегментів, довжиною не менше 600 мм.

Криві вставки трубопроводів із стандартних сегментів виготовляють, виходячи із умови вільного проходження очисних пристроїв на вертикальних та горизонтальних криволінійних ділянках траси, з радіусом не менше 60 м. Такі криві можна монтувати з набиранням любих кутів повороту від 3 º до 90º з інтервалом через 3º.

У відповідності з типовими робочими кресленнями, любий з кутів повороту, наприклад, для трубопроводів 1020 і 1220 мм, може бути вибраний із трьох типів деталей, наведених у табл. 6.3 і на рис.6.4.

Таблиця 6.3 – Набір кутів кривих із сегментів

а – деталь І, а =6°; б – деталь ІІ, а =3°; в – деталь ІІІ, а =6°

Рисунок 6. 4 – Деталі зварних секційних кривих

Основною умовою при монтажі кривих вставок із зварних сегментів на трасі повинно бути забезпечення прямих стиків зварних елементів. Кромки труб для косих стиків обробляють під кутом 30º. При їх збиранні утворюються перерізи зварних швів, показані на рис. 6.5 (вузли А і В). Зварювання косих стиків елементі сегментів, виготовлених за спеціальним шаблоном, необхідно виконувати тільки на трубозварювальних базах. Після збирання заготовок утворюється криволінійна вставка з кутом повороту 6º або 3º.

Косі стики заготовок із таких труб і прямі стики сегментів при їх монтажі зварюють за технологією, розробленою ВНІІСТ: перший шар – електродами УОНИ – 13/55 або «Гарант» діаметром 3-3, 25 мм, другий та наступні шари електродами УОНИ – 13/55 або «Гарант» діаметром 4 мм, або автоматичною зваркою під флюсом АН-34ВА з дротом СВ-08ГА. Внутрішнє зварювання швів необхідно виконувати також електродами УОНИ – 13/55 або «Гарант» після ретельного зачищення кореня шва. Всі зварні шви на ділянці переходу піддають 100 % – ному контролю просвічуванням.

Якщо за умовами спорудження криволінійної ділянки на трасі не можна використовувати зварні коліна заводського виготовлення, то на ділянках трубопроводів ІІІ і ІV категорій, для виконання повороту з кутом не більше 3º, допускається використовувати зварювання з застосуванням косих стиків з відповідною підготовкою кромок труб.

На всіх криволінійних ділянках, що споруджуються з попередньо підготовлених сегментів, ширина траншеї по дну повинна бути у два рази більшою, ніж на прямолінійних ділянках траси.

6.4 Технологія монтажу криволінійних ділянок із гнутих вставок

В залежності від величини згину криволінійної ділянки, вставки на кутах поворотів монтують у різному поєднанні з гнутих одиночних труб, або трубних елементів з необрізаними прямими кінцями. При цьому може мате місце та чи інша схема монтажу кривих вставок. Найбільш поширені монтажі схеми кривих вставок наведені в рис. 6.5.

Сумарний кут повороту криволінійної ділянки а за цими схемами може складатися з однієї гнутої вставки з кутом а₁, або складатися з двох-трьох гнутих вставок з кутом відповідно а₁+ а₂ чи а₁+ а₁+ а₂ (а₁ і а₂ – відповідають визначеному куту гина труби). На рис. 6.5 гнуті ділянки повороту показані штриховою, а прямі – без штрихування.

а – із однієї гнутої труби (а₁); б – із інших гнутих труб

(а₁+ а₂); в – із трьох гнутих труб (а₁+ а₂+ а₃)

Рисунок 6. 5 – Монтажні схеми кривих вставок

При монтажі кривої з декількох гнутих вставок, що мають різний кут гину, вставку з максимальним кутом розміщують, як правило, першою від початку кривої (по ходу продукту).

Монтаж і зварювання криволінійних ділянок із кривих вставок і прямих відрізків виконують на бровці траншеї, безпосередньо у місця прокладання кривої на такій віддалі від вісі майбутньої траншеї, при якій забезпечується вільний прохід техніки по смузі відводу при монтажі кривої.

Монтаж криволінійної ділянки необхідно виконувати з таким розрахунком, щоб при з’єднанні її з прямолінійною ділянкою трубопроводу, здійснювалося не більше одного замикання.

При спорудженні підземних криволінійних ділянок велике значення має правильне розбиття вісі повороту на місцевості. ЇЇ виконують безпосередньо перед розбивкою траншеї з врахуванням нормалей, виготовлених для даної ділянки гнутих вставок. При цьому на місцевості позначають наступні елементи і точки криволінійної ділянки: кут повороту траси; радіус кривизни гнутих вставок; дотичні лінії від початку та кінця кривої; відрізок бісектриси від вершини кута; що утворюється дотичними до вісі кривої (рис. 6.6).

А₁ – початок, А₂ – кінець гнутої частини криволінійної ділянки; R ­– радіус гнутих вставок; а – кут повороту траси;

А₁0 – дотична до початку кривої (по ходу продукту);

а, b, c – точки, отримані із перетину ординат, поставлених перпендикулярно дотичним з віссю криволінійної ділянки; DK₁, DB, DK₂ – пікети-дублери початку і кінця ординат; h₁, h₂,, h₃,, … h_n – довжина дотичної до осі криволінійної гнутої вставки

Рисунок 6. 6 – Схема розбивки горизонтальної криволінійної ділянки із гнутих вставок на місцевості

Для більш точного розбиття на місцевості криволінійної ділянки, необхідно додатково виносити точки а, в, с, які отримують на перетині координат, відновлених перпендикулярно дотичним, з віссю кривої. При винесені цих точок, відлік ординат по кожній дотичні ведуть від вершини кута (точка 0) з інтервалом через 4 м, відповідно, до початку і кінця криволінійної ділянки.

Розбивку криволінійної ділянки у вертикальній площині здійснюють в основному шляхом винесення проектних відміток дна розробленої траншеї для укладання гнутої вставки.

Сумарні максимальні напруження у найбільш зігнутій зоні криволінійної ділянки трубопроводу повинні задовольняти умові:

, (6.1)

де − напруження у трубі від згину трубопроводу при укладанні у траншею; − напруження від внутрішнього тиску перекачуваного продукту; − поздовжні напруження від перепаду температур по довжині трубопроводу; к − коефіцієнт однорідності (для низьколегованих сталей ); п − коефіцієнт перевантаження для внутрішнього тиску у трубопроводі; − нормативний опір, рівний мінімальному значенню межі плинності на розтягнення матеріалу труб.

Фактичні напруження від згину для криволінійних ділянок не повинні перевищувати 50 % максимальних значень напружень.

Мінімальний радіус згину вісі трубопроводу у горизонтальній та вертикальній площинах, з умови міцності, можна визначати за формулою:

, (6.2)

де Е − модуль пружності матеріалу труб; D_зов − зовнішній діаметр трубопроводу.

Граничний мінімальний радіус повороту вісі трубопроводу, при укладанні його методом пружного згину у горизонтальній площині, обмежується умовою:

. (6.3)

Перевірка на вписування трубопроводу у траншею, враховуючи невідповідність пружної осі трубопроводу у_тр та круглої форми вісі траншеї у, виконується за формулою:

, (6.4)

де − довжина криволінійної ділянки; В − ширина траншеї по дну; D_із − діаметр заізольованого трубопроводу; − зусилля, що потрібне для згинання трубопроводу,

. (6.5)

Граничний кут повороту трубопроводу можна визначити за графіком залежності від х (рис. 6.6).

Радіуси пружного згину трубопроводу у вертикальній площині, із умови прилягання до дна траншеї, визначаються за формулами:

1 – границі допустимих радіусів

Рисунок 6.6 – Визначення радіусів пружного згину у вертикальній і горизонтальній поверхні

для «вгнутого» рельєфу місцевості:

(6.6)

для «випуклого» рельєфу місцевості:

(6.7)

де ЕІ − жорсткість труби на згин; − вага 1 м. п. труби; − кут повороту трубопроводу у вертикальній площині.

Контрольні запитання до розділу

1. З яких причин виникають повороти магістральних трубопроводів у вертикальній і горизонтальній площинах.
2. Яку мету переслідує спорудження криволінійних ділянок?
3. За якою формулою кривої можуть бути виконані криволінійні ділянки
4. На які типи умовно поділяють криволінійні ділянки
5. З яких міркувань назначають умовні радіуси криволінійних ділянок у горизонтальній і вертикальній площинах.
6. За якою технологічною схемою споруджують криволінійні ділянки у горизонтальній площині.
7. Технологія гнуття кривих вставок на трубозгинальних станках
8. Виготовлення круто загнутих відводів на заводах методом протягування.
9. Технологія розбивання кривих на місцевості
10. За якими формулами розраховують допустимі радіуси повороту дна траншеї у вертикальній площині.

7 ТЕХНОЛОГІЯ СПОРУДЖЕННЯ ПЕРЕХОДІВ ЧЕРЕЗ ПРИРОДНІ ТА ШТУЧНІ ПЕРЕШКОДИ

Магістральні трубопроводи перетинають, як правило, велику кількість перешкод двох видів: природні та штучні.

Під природними розуміють перешкоди, сформованій на земній поверхні буз участі людини, а під штучними перешкоди, що появилися внаслідок діяльності людини.

До природних перешкод відносяться: ріки, озера, болота, ділянки вічномерзлих грантів і т.п.; до штучних − населені пункти, залізні та автомобільні дороги, трубопроводи, кабелі зв’язку, канали, штучні водосховища і т. п.

Природні та штучні перешкоди можна поділити на два основні типи – лінійно-протяжні (ріки, дороги, трубопроводи, канали і т.п.) і переходи, що займають обмежену замкнену площу земної поверхні.

Лінійно-протяжні переходи, коли вони йдуть поперек до напрямку траси трубопроводу, необхідно перетинати, а обмежені перешкоди можна і обійти.

При виборі способу подолання перешкоди, як правило необхідно розв’язувати не тільки конструкторські і технологічні, але і економічні питання. Так, коли необхідно перетнути трубопроводом річку, можна застосувати підземну схему (під дном річки) і надземну (балковий перехід, вантовий перехід і т. п.). Яку з цих схем використати дає можливість визначити економічне порівняння різних варіантів. Складніше вирішувати питання, що стосуються перетину населених пунктів. Перш ніж прийняти рішення, необхідно визначити збитки, пов’язані із подовженням траси трубопроводу при обході населеного пункту, та збитки від знесення будівель при перетині населеного пункту. При цьому неможна керуватися тільки економічними міркуваннями, оскільки виникають проблеми, пов’язані з переселенням людей, визначення нових місць для житла і т. п.

7.1 Спорудження підводних переходів

До підводних переходів відносяться ділянки магістральних трубопроводів, що перетинають природні та штучні водойми (ріки, озера, водосховища). Границя підводного переходу, згідно СНИП 2.05.06-85, визначається рівнем води у водоймі 10 % - вої забезпеченості, тобто рівнем води у водоймі, до якого вода може підніматися на протязі 100 років 10 разів.

7.1.1 Класифікація підводних переходів

Умови роботи і експлуатації підводних переходів у значній мірі залежать від того, наскільки повно враховані, при проектуванні та спорудженні, умови переформування русла рік. П.П Бородавкіним і О.Б. Шадріним запропонована класифікація, що враховує тип руслового процесу, ширину ріки, вид ґрунту, що складає русло, швидкість течії та інші показники.

Згідно цієї класифікації, підводні переходи поділяються на чотири типи:

Ділянки 1-го типу − ділянки, на яких глибинні передеформування русла незначні. При повному прояву деформації русла, трубопроводи, у більшості випадків на таких ділянках, не розмиваються.

До цієї категорії ділянок підводних переходів відносяться малі річки (шириною до 50 м) стрічково-грядового, осередкового і побічного типу, а також середні і великі річки зі стійкими берегами і руслами (у скальних ґрунтах). Небезпека розливу трубопроводу зазвичай виключена, якщо глибина залягання перевищує 1 м, а врізання в беріг 3-5 м.

Ділянки 2-го типу − ділянки, на яких найбільші деформації русла до 2 м, планові – до 10 м. До цієї категорії відносяться ділянки переходів через середні і крупні річки стрічково-грядового і побічного типів.

Ділянки 3-го типу – ділянки, максимальні глибинні пере- деформування русла до 2 м, планові – до 100 м. До цієї категорії відносяться ділянки підводних переходів через малі, середні і крупні ріки з русловим процесом обмеженого, незавершеного і вільного типу мендрування і поймової багаторукавності в залежності від планового переформування.

Можливі розмиви таких переходів є небезпечними в силу значних труднощів точного визначення максимального пере- деформування. На таких ділянках є небезпека пошкодження трубопроводу від гідродинамічного впливу потоку, льодоходу, а також якорями і волокушами суден.

Ділянки 4-го типу − ділянки рік з особливими формами руслового процесу: гірські річки, селеві потоки, річки з яскраво вираженим нестійким руслом (максимальні і глибинні, більше 2, 0 м передиформування, можуть, відбуватися на протязі декількох днів, тижнів або місяців).

В кожному конкретному випадку приймаються відповідні рішення щодо глибини закладання та врізання трубопроводу в беріг, які враховують специфічні умови водної перешкоди, а також доцільності спорудження підводних переходів.

На ділянках 1-го типу експлуатація підводних переходів, як правило, проходить без будь яких ускладнень; на ділянках 2-го типу і, особливо 3-го типів, (при неправильному визначенні глибини закладання) розмиви трубопроводу трапляються дуже часто. Ці розмиви у багатьох випадках супроводжуються руйнуванням труб.

На ділянках 4-го типу споруджувати підводні переходи не рекомендується.

7.1.2 Конструктивні схеми підготовчих переходів

Підводний перехід, як правило, представляє, у плані двох або трьохтрубну («ниткову») систему. Число труб може бути і більшим.

При середньому рівні води 75 м і більше, перетин водної перешкоди у відповідності до СНиП 2.05.06 -86, рекомендується з обов’язковим укладанням резервної нитки трубопроводу.

Як виняток, при ширині ріки більше 75 м допускається, при відповідному обґрунтуванні, укладання однониткового переходу. Схематично підводний перехід має вид, наведений на рис. 7.1.

Рисунок 7.1 – Схема підводного переходу

На границі переходу встановлюють пристрої, що відключають трубопровід 1 (засувки на нафтопроводах, крани на газопроводах).

Резервну нитку 3 підключають до основної 2 і включають у роботу при виникненні аварійної ситуації на основній нитці, або при її капітальному ремонті.

Підводний трубопровід заглиблюють у ґрунт нижче можливої границі розмиву дна ріки і її берегів. У цьому випадку, не проводять закріплення дна, а береги річки, як правило, закріплюють.

Якщо трубопровід не може бути укладений нижче границі розмиву, то ділянки, на яких можливий розмив, закріплюють в обов’язковому порядку. У межах довжини підводного переходу бажано укладати трубопроводи без кривих вставок попереднього гнуття, оскільки це ускладнює спорудження та статичну роботу матеріалу труб. Такі вставки вводять у трубопровід, зазвичай, при наявності високих і крутих берегів (рис. 7.2).

Рисунок 7.2 – Схема підводного переходу з двома кривими вставками

Підводний трубопровід у поперечному перерізі може оформлятися різними способами, в залежності від призначення. Нафто – і нафтопродуктопроводи тільки ізолюють і футерують (рис.7.3, а), а інколи застосовують двотрубну конструкцію (рис.7.3, б). Газопроводи можуть споруджуватися у вигляді однотрубної (рис. 7.3, б, в) та двотрубної (рис. 7.3, г) конструкції.

За схемою (рис. 7.3, а) трубу 1 покривають ізоляцією 2, футеровкою 3, а потім навішують пригрузи 4 і скріплюють її болтами. Баластування може виконуватися також бетоном 6 (рис. 7.3, в).

Двотрубна система (рис. 7.3, г) із заповненням міжтрубного простору, являє собою дві труби 1 і 7, розташовані одна всередині другої. Простір між ними заповнюється цементо-піщаним розчином 6, або іншим важким заповнювачем, що вільно проникає у між трубний простір. Зовнішню трубу 7 покривають ізоляцією 8. Для протягування внутрішньої труби її споряджають катками 9.

Згідно СНіП 2.05.06 – 85 віддаль між підводними газопроводами повинна бути не менша 30 м, при діаметрі труб до 1000 мм, і 50 м – при діаметрі більше 1000 мм.

Рисунок 7.3 – Конструкція трубопроводу

7.1.3Підготовчі роботи

При спорудженні підводних переходів до підготовчих відносяться, геодезичні і гідрометричні роботи, пов’язані з промірами глибин у створі переходів та визначення швидкості потоку, планового положення траншей, підготовка спускових доріжок, футерування і баластування трубопроводу і ряд інших, специфічних для підводних трубопроводів робіт.

7.1.3.1 Геодезичні і гідрометричні роботи

Спорудження підводних переходів магістральних трубопроводів вимагає відповідного геодезичного і гідрометричного обслуговування.

Найбільш важливими є роботи зі складання фактичного профілю і планового положення траншеї. Проміри глибин для складання поздовжнього профілю достатньо робити три рази:

а) перед розробкою траншеї для визначення відповідності фактичного профілю дна ріки проектному;

б) перед укладанням трубопроводу у підготовлену траншею;

в) після укладання трубопроводу, для визначення його фактичного положення.

Масштаби для складання профілю приймають у відповідності з масштабом зйомки, який встановлюється за даними табл. 7.1.

Таблиця 7.1 – Відстані між точками промірів

При виконанні промірів необхідно встановити висотне положення виміряної точки, її положення і відмітку рівня води в момент промірів. Фіксація промірних точок здійснюється одним з наступних способів:

– засічкою промірних точок одним інструментом (теодолітом). Цей спосіб застосовується при ширині водойми до 200 м при роботі з одного берега і до 400 м при роботі з обох берегів;

– засічкою двома інструментами. Це найбільш точний спосіб, і може бути використаний при любій ширині ріки;

– дальноміром, встановленим у створі;

– з льоду (при роботі зимою);

– за допомогою ехолота.

Правильне визначення відмітки рівня води дуже важливе, оскільки виміряні глибини, без віднесення їх до відомої відмітки рівня, не мають ніякої цінності.

Рівень води визначається за показами водомірних постів, що мають прив’язку до абсолютних відміток, якими обов’язково повинно бути обладнано місце відповідного переходу ще до початку основних робіт.

Спостереження на водомірних постах проводять 2 рази на день, а їх результати заносять в журнал. При виконанні промірів, крім того, записують рівень води до початку промірів і після їх закінчення. Якщо горизонт води в річці часто коливається (гірські річки), спостереження за рівнем води проводять частіше.

Вісь переходу до початку робіт закріплюють на берегах реперами (металевими чи дерев’яними) і обладнують створними знаками.

Віддалі між створними знаками назначають, виходячи з гранично допустимого зносу промірної лодки чи катера зі створу.

У табл.7.2 наведені віддалі між створними знаками в залежності від граничнодопустимого зносу промірного судна при різній ширині ріки.

Таблиця 7.2 – Відстані між створними знаками

7.1.3.2 Облаштування спускових доріжок

Трубопроводи, підготовленні до укладання на воду, розміщують, зазвичай, на березі на спеціальних спускових доріжках, які призначені для спускання трубопроводу з берега у підводну траншею або на поверхню води.

Використовують, в основному, наступні спускові доріжки:

1) Ґрунтові доріжки, що являють собою сплановану смугу ґрунту на одному з берегів водойми у створі переходу. Доріжку роблять прямолінійною у плані.

Профіль доріжки планують так, щоб він мав ухил в сторону водойми, або був, на крайній випадок, прямолінійний. Навіть невеликий зворотній ухил створює велике додаткове зусилля протягування. По ґрунтових доріжках можна протягувати тільки футеровані трубопроводи. Треба мати на увазі, що при піщаних ґрунтах, протягування здійснюється легше по сухій основі, а при глинистих – по сильно зволоженій.

2) Рельсові доріжки представляють собою вузьколійну доріжку, зазвичай прямолінійну у плані чи горизонтальну, або з незначним ухилом у сторону водойми по профілю.

Перед збиранням рельсової доріжки планують смугу гранту у створі переходу бульдозером.

Одним з основних елементів спуску є виведення вагонеток із під трубопроводу. Рекомендується наступний спосіб. В кінці переходу облаштовують приямок глибиною 2, 0: 2, 5 м, у якій звалюють вагонетки. На другому кінці приямка трубопровід уже опирається на ґрунт (рис. 7.4).

Рисунок 7.4 – Схема рельсової спускової доріжки

Із приямка вагонетку зразу ж витягують автокраном. Для швидкого виконання цієї операції на наступну вагонетку на спеціальну скобу натягують трос довжиною 4-5 м. З огонами на кінцях. Як тільки наступна вагонетка підходить до приямка, другий огон накидають на гак крана, і вагонетка, що звалилася у приямок, зразу ж витягується з нього. За допомогою другого троса до цього часу повинна бути підготовлена до витягування наступна вагонетка. По такій схемі можна витягувати з-під трубопроводу вагонетки без будь яких ускладнень. Схема рельсової спускової доріжки показана на рис. 7.4.

3) Водяна спускова доріжка являє собою траншею, розроблену на березі водойми у створі переходу, довжину і ширину якої назначають з таким розрахунком, щоб у неї можна було розмістити весь підготовлений до укладання трубопровід. Найкращі умови для облаштування такої доріжки – низький і рівний беріг. Чим менша висота берега над рівнем водойми, тим меншу глибину траншеї розробляють.

У практиці є випадки укладання трубопроводу по водяній доріжці, коли висота берега на 2-3 м вища за горизонт води у річці.

В цьому випадку берегову траншею розробляють на глибину 2-3 м, а у уріза води залишають ґрунтову перемичку. Траншею заповнюють водою і в неї опускають трубопровід, а біля перемички наперед створюють резерв гранту. Як тільки при протягуванні трубопровід прорізає перемичку, бульдозер, щоб зменшити втрати води із берегової траншеї, періодично засипає утворену у перемичці прорізь із резерву гранта. Одночасно насосом або мотоломною у траншею закачують воду з водойми.

4) Роликові або рольгангові доріжки являють собою ряд опор з роликами, віддаль між якими визначають в залежності від діаметра трубопроводу. Використання роликових доріжок з металевими роликами не допустимо, оскільки при цьому можливе пошкодження ізоляції.