Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Формування геопросторової політичної організації світу






Геопросторову політичну організацію світу можна уявити собі як сукупність взаємопов’язаних просторових структур світової геополітичної системи (її підсистем – геополітичних систем різних ієрархічних рівнів, їх компонентів), що функціонують у світовому геопросторі. А політичну карту світу можна трактувати як відо­браження (модель) геопросторової політичної організації суспільства в глобальному масштабі.

Доволі вдалим, на нашу думку, є визначення М.С. Дністрянським політичної карти світу як моделі територіально-політичної організації світу, структурними елементами якої є держави, міжнародні організації, залежні країни, національно-визвольні рухи тощо. Акцентується увага на тому, що політична карта відображай не лише склад і взаємне розміщення політичних об’єктів, а й суттєві просторові пропорції та відношення між ними.

З позицій взаємозалежності політичної діяльності суспільства і геопростору політичну карту світу розглядають як глобальну геополітичну систему, у складі якої співіснують регіональні геополітичні системи, а її елементарними складовими є геополітичні системи рівня окремих країн (М.В. Каледін).

Об’єктами політичної карти світу зі звичайного погляду на неї є держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, адміністративно-територіальний устрій тощо. Наукове розуміння політичної карти світу включає: процеси виникнення і розвитку політичних утворень, особливо держав, процеси еволюції форм державної влади та устрою країн, просторові взаємовідносини між ними, ство­рення міждержавних об’єднань, виникнення воєнно-політичних конфліктів і їх поширення у світі та його регіонах тощо.

Політична карта світу є традиційним предметом вивчення по­літичної географії. Аналіз політичної карти світу в цілому, його окремих регіонів, держав є однією з провідних ланок вивчення політико-географічного положення держави чи регіону. Такий аналіз може бути як якісним, так і кількісним, з використанням відповідних методик.

Періодизація розвитку геопросторової політичної організації світу

Існують різні підходи до періодизації формування геопросторової політичної організації світу, що пояснюється різноманіттям точок зору на періодизацію історії людства. Найпоширенішими є історично-формаційний, географічний та економічний підходи до періодизації розвитку людського суспільства.

Згідно з історично-формаційною (історичною) періодизацією виділяються чотири основні історичні епохи: давня, середньовіч­на, нова та новітня. Новітня епоха може вважатися складовою нової (у такому випадку залишається лише три епохи). Давня (або стародавня) епоха охоплює первісну історію людства, утворення і розвиток держав так званого рабовласницького типу. Її закін­ченням і, відповідно, початком середньовічної епохи, традиційно вважається друга половина V ст. н.е. – загибель Західної Римської імперії (якщо конкретніше – 476 p.). Середньовічна епоха характеризується пануванням феодальних суспільних відносин (її виділення ґрунтується переважно на європейському матеріалі). Питання щодо закінчення Середньовіччя і, відповідно, початку Нового часу є досить дискусійним: чи Великі географічні відкриття на рубежі XV і XVI ст. (що, до речі, історично дуже близько до по­чатку епохи Високого Відродження, а також Реформації в Європі), чи Англійська буржуазна революція (у 40-х pp. XVII ст.).

Відомим прикладом географічного підходу є концепція Л.І. Мечнікова, запропонована наприкінці XIX ст. Для періодизації розвитку суспільства вченим було обрано масштаби освоєння людиною географічного середовища і використання водного простору задля забезпечення потреб розвитку людської цивілізації. Виходячи із сутності своєї концепції, Л.І. Мечніков виділив три неповних періоди, розділивши кожний з них на дві епохи: річковий період, протягом якого виділяються: епоха ізольованих народів, приблизно до XVII ст. до н.е.; епоха початко­вих міжнародних відносин і зближення давніх народів, приблизно до VIII ст. до н.е.; середземноморський період, що складається з таких епох; власне Середземного моря як головного осередку цивілізації – за часом близько до античної епохи; морської, підчас якої відбули лося подальше освоєння внутрішніх морів чи, навіть, окраїнних за часом близько до Середньовіччя; океанічний період. Перша з його епох – атлантична, від Великих географічних відкриттів до приблизно другої половини XIX ст. Друга епоха – світова, що характеризується утворенням світової цивілізаційної системи завдяки океанічним комунікаціям.

Наприкінці XX ст. набула значної популярності економічна періодизація світового історичного процесу. Найвідомішою є кон­цепція, запропонована американським футурологом Е. Тоффлером, який виділив три основні стадії розвитку людського суспільства – доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну. Доіндустріальна стадія розвитку людства тривала аж до початку промислового перевороту. На перших її етапах економіка мала привласнювальний характер, а згодом, після виникнення землеробства і скотар­ства – сільського господарства, стала аграрною. Приблизно з 70-х pp. XVIII ст. в Західній Європі розпочалася промислова революція (переворот), яка знаменувала собою виникнення індустріального суспільства. Індустріальна економіка розвивалася завдяки вкладанню капіталу – головного важеля господарського механізму – спочатку переважно до легкої, а згодом – до важкої промисловості, Починаючи з другої половини XX ст., у процесі науково-технічної революції в провідних країнах розпочалося формування постіндустріальної економіки, в якій головним об’єктом вкладання капіталу стає сфера послуг, а інформація набуває значення провідного ресурсу економічного розвитку.

Порівняно з історією існування людини розвиток політично організованих суспільств має значно меншу тривалість. Формування політичної карти світу відображало складний та сповнений суперечностей процес розвитку людського суспільства. У процесі
розвитку продуктивних сил виникали первинні форми соціальної організації людських спільнот, на основі яких сформувалися первинні політичні утворення. Процес формування політичної карти світу розпочався разом з виникненням перших державних утворень (IV тисячоліття до н. е.). З розвитком продуктивних сил суспільства, його політичних форм розширювалася ойкумена – відома й освоєна частина Землі. Великі географічних відкриття, виникнення капіталістичної економіки призвели до надзвичайного прискорення розвитку політичної карти світу через стрімку екс­пансію європейських держав. Формування політичної карти, що охоплювала дійсно весь світ, відбулося наприкінці XIX ст. Світовий політичний порядок і його відображення – політична карта світу протягом XX ст. зазнали кардинальних змін. І нині продовжується трансформація геопросторової політичної організації світу – за­вчають змін політичні режими, форми правління та державного устрою в країнах світу, йде, хоча і повільно, процес виникнення нових держав, формуються різноманітні міждержавні об’єднання тощо.

Слід відзначити, що в літературі поширені переважно євроцентричні підходи до розуміння історії взагалі й формування політич­ної карти зокрема. Залежно від прихильності того чи іншого автора до певної концепції ним пропонується і відповідна періодизація розвитку політичної карти світу.

Прикладом використання формаційного підходу як основи пе­ріодизації розвитку політичної карти світу є погляди російського вченого М.В. Каледіна, який виділяє три її історичні типи: політичні карти світу докапіталістичного типу – від ви­никнення найдавніших державних утворень до Великих географічних відкриттів на рубежі XV – XVI ст.; політичні карти світу капіталістичного типу – від епохи Великих географічних відкриттів до початку XX ст. (чи до Першої світової війни); політичні карти світу сучасного (перехідного) типу – від Першої світової війни і дотепер.

Взаємодія між собою різноманітних політичних утворень ство­рила певний порядок політичного життя в окремих регіонах сві­ту. Виникнення держав, їх розвиток, установлення кордонів, вза­ємодія з іншими державами спричинили формування локальних політичних карт, які у сукупності можна назвати (певною мірою умовно) політичною картою світу. Просторова взаємодія держав гніту – розширення одних, зменшення території чи навіть зникнення інших, колонізація, формування великих імперій – усі ці процеси відображали розвиток політичної карти світу.

Найприйнятнішим, на нашу думку, є досить поширений у на­уковій літературі підхід до періодизації розвитку геопросторової по­літичної організації світу, згідно з яким виділяються такі періоди: Давній – від IV-III тисячоліття до н.е. до другої половини V ст.н.е.; Середньовічний – друга половина V – кінець XV ст.; Новий – кінець XV ст. – завершення Першої світової війни; Новітній – після Першої світової війни – до наших днів; поділяється на три етапи: 1918-1945 pp.; після Другої світової війни – до початку 1990-х pp.; з початку 1990-х pp. і дотепер.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.