Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Геополітична концепція «географічної осі історії» Х. Маккіндера.






На популярність геополітики, її активне проникнення в середовище політиків найбільше вплинули ідеї і погляди англійського географа і політика Х. Маккіндера (1861-1947), котрий, аналізуючи глобальні історично-географічні відмінності, обґрунтував низку положень щодо особливої ролі різних регіонів Землі у розвитку людського суспільства і передусім у історично-політичних процесах. Основні засади своєї доктрини Г. Маккіндер виклав у доповіді «Географічна вісь історії» (1904). Ця праця відзначається новизною й оригінальністю постановки багатьох питань. Насамперед саме Х. Маккіндер вперше наголосив на переході людства в нову еру – еру глобальної територіально-політичної цілісності і взаємозалежності. А осмислення нової якості територіально-політичного світоустрою потребує, на його думку, широких синтетичних узагальнень. Звідси – прагнення виділити універсальні регіони світу, що відрізняються своєю особливою долею та значенням в історії людства. Така постановка питання поза конкретно-історичним та етнокультурним контекстом і з урахуванням лише деяких чинників (військово-технічного, транспортного (через зіставлення морського і наземного транспорту) була приречена стати малопродуктивною спробою.

Методологічною підвалиною доктрини Г. Маккіндера, як уже зазначалося, є положення про протистояння т. зв. цивілізацій суходолу та морських цивілізацій. Ця проблема генетично виходила ще від відомого німецького географа К. Ріттера. Але, якщо у К. Ріттера планетарний дуалізм має телеологічний характер, то Х. Маккіндер розглядає це питання з історично-політичних інтересів окремих держав і регіонів. І тут уже можна простежити певні впливи А. Мехена і Ф. Ратцеля.

Згідно з поглядами Х. Маккіндера, особливо велика роль у долі світу належить серцевині суходолу (пізніше названа «хартлендом»), в основі якої знаходяться внутрішні райони Євразії. «Хартленд» оточує внутрішній пояс узбережжя (Німеччина, Австрія, Туреччина, Індія, Китай) та зовнішній півмісяць (Британія, Канада, Сполучені Штати Америки, Південна Африка, Австралія і Японія). Схема поділу має досить приблизний характер (зокрема, поза увагою автора залишилась уся Латинська Америка). X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за X. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини. Дещо пізніше, у 1919 p., X. Маккіндер дійшов висновку, що майбутня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. У 1919 р. в праці Демократичні ідеали та реальність термін географічна вісь історії на Хартленд і розширив його межі. Світовий острів – Європа, Азія, Африка. На поч. 40-х ХХ ст. перемістив Хартленд до Пн. Атлантики і виділив Леналенд у Пн-Сх. Сибіру.

Конкретного розмежування окремих частин світу Х. Маккіндер не здійснював, а під впливом політичних подій, особливо Першої і Другої світових воєн, вносив значні корективи й у саму модель поділу. Штучним є, зокрема, і відокремлення від основного європейського масиву Великобританії, культурні цінності й основні політичні інтереси якої, попри острівне положення, в усі часи були пов’язані насамперед з Європою.

Узагальнюючи окремі історичні приклади, передусім хроніку безупинних вторгнень у Західну Європу кочових народів з континентальної Азії, Х. Маккіндер наголошує на постійному антагонізмі континентальних цивілізацій та цивілізацій, що сформувалися на морській торгівлі, морській могутності. Цей антагонізм, на його думку, має незмінний характер і виявляється незалежно від того, які саме народи і держави сформувалися у цих частинах світу, цим самим засвідчуючи наявність своєрідного фаталізму у міжконтинентальних і внутрішньоконтинентальних взаєминах.

Конкретні висновки Х. Маккіндера щодо геополітичних взаємин ґрунтуються на тому, що ядром розміщення людства є т. зв. Світовий острів, який включає два континенти – Євразію та Африку, оточені Світовим океаном. А центром обертання історії Світового острова є саме хартленд. Звідси, виступаючи з європоцентричних позицій та інтересів морських держав, Х. Маккіндер і визначає основні постулати у геополітиці сили, які згодом набули особливої популярності в середовищі політиків:

- хто керує Східною Європою, той керує хартлендом;

- хто керує хартлендом, той керує Світовим островом;

- хто керує Світовим островом, той керує світом.

X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства. «Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс » (Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв’язання цієї проблеми глобального протистояння було б створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.

З огляду на авторитет Х. Маккіндера в середовищі політиків, його геополітичні положення мали не лише світоглядне значення. В світлі таких принципів зрозумілішими, зокрема, виглядають деякі практичні кроки британської політики, що під впливом ідей Х. Маккіндера, усіляко намагалася не допустити політичного зближення Німеччини та Росії, а на початку XX ст. була спрямована в Афганістан і Середню Азію, контроль за якими давав би змогу послабити позиції «хартленду».

Зазначені засадничі положення доктрини Х. Маккіндера справили і продовжують справляти сильний вплив на світове глобальне політичне мислення і навіть на політичну практику. Геополітичне протиставлення «телурократії» (цивілізацій суходолу) і «таласократії» (цивілізацій, які сформувалися на морській могутності) стало парадигмою багатьох досліджень, незважаючи навіть на те, що у значно модифікованій моделі 1943 року сам Х. Маккіндер, урахувавши географічний розподіл політичних сил у роки Другої світової війни, від ідей такого глобального протистояння відмовився.

З міркувань Х. Маккіндера все ж не зрозуміло, чому в хартленд трансформувалась і європейська Росія, переважно землеробська християнська країна, яка також тривалий час зазнавала тиску кочового світу і раптом несподівано сама стала втіленням континентальної Азії. В культурно-цивілізаційному аспекті розвиток Росії з самого початку був різною мірою пов’язаний з християнською культурою Середземномор’я, а азійські впливи хоча і відобразилися в етногенезі росіян, особливо в асимільованих у минулому тюркомовних групах, все ж вирішального культурного значення не мали. Демогеографічне ядро етнічної території росіян завжди було зміщене в бік Європи. Причому і торгівля, і морські комунікації також відіграли не останню роль в історії Росії. Водночас у широких межах хартленду в різні історичні часи розвивалися й інші держави-суспільства осілих землеробів, що свідчить проти такого однобічного трактування.

Викликає сумніви в аргументації Х. Маккіндера і той факт, що т. зв. хартленд (у максимальному обсязі) – це в етнокультурному відношенні (а значення етнокультурних чинників, починаючи з кінця XVIII ст., ввесь час зростало) вкрай неоднорідний ареал, який, включаючи різнорідні етнічні, релігійно-конфесійні групи, що перебували на різних щаблях історичного розвитку, загалом не може становити етнокультурної цілісності. А тому ніколи і не усвідомлювався мешканцями регіону як окрема ідентичність. Розуміючи це, пізніші прихильники моделі Х. Маккіндера почали ототожнювати хартленд з Росією, власне Російською імперією, яку, незважаючи на історико-культурну неоднорідність, у широких колах тривалий час розглядали як єдину політичну одиницю.

В економіко- і демогеографічному аспекті ядро хартленду становили малозаселені території з низьким рівнем економічної освоєності, що аж ніяк не дає підстав говорити про його великий силовий потенціал і реальну небезпеку на той час (початок XX ст.) для великих західноєвропейських держав. Стратегічну невразливість хартленду з боку західноєвропейських силових центрів можна розглядати лише з позицій початку XX ст., зокрема, під кутом зору військового значення морського флоту. Але морський флот – це лише один із різновидів транспортних комунікацій, а у військовому відношенні – один з видів озброєнь. З розвитком комунікацій значення т. зв. морської сили в певних умовах може істотно зменшуватися, що засвідчила гонка ракетно-ядерних та космічних озброєнь.

Як проникливий географ, Х. Маккіндер вперше зауважив значення розвитку транспорту для зміни глобальних тенденцій, однак звузив цю широку проблему до оцінення перспектив цивілізацій суходолу і моря. Водночас розвиток різних видів комунікацій не стільки створює переваги для різних частин Землі (так, на думку Х. Маккіндера, розвиток залізничного транспорту зміцнив позиції континентальних держав), як посилює взаємопов’язаність, сприяє певній соціально-економічній уніфікації різних регіонів. Причому різні види транспорту, починаючи з XIX ст., ставали все більше і більше пов’язаними, формуючи єдині транспортні системи.

В роки Першої світової війни й національних революцій у Російській імперії Х. Маккіндер, виконуючи різні дипломатичні доручення британського уряду, намагався й практично реалізувати свої геополітичні постулати, зокрема, щодо контролю над Східною Європою, помічаючи реальні загрози для Європи з боку російського більшовицького режиму. З цією метою він намагався створити на кордоні з більшовицькою Росією пояс буферних держав, залежних від Антанти, допускаючи і створення незалежної України, хоча й непослідовно, зважаючи на негативну реакцію «білогвардійських» генералів та нерозуміння цієї проблеми з боку впливових британських політиків.

Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геополітика у цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії в 30-ті роки і розв’язання Другої світової війни.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.