Поняття геополітики та геостратегії

Змістовий модуль 1. Концептуальні засади геополітики. Класична та сучасна геополітична думка.

Тема 1. Геополітика як один з теоретичних напрямів сучасної науки про міжнародні відносини

1. Поняття геополітики та геостратегії.

2. Джерела геополітики

3. Функції, методи та актуальні завдання геополітичної науки.

4. Основні категорії геополітики, закони геополітики, геополітичні епохи

Поняття геополітики та геостратегії

Великий вплив на формування сучасної політичної карти світу мають геополітичні чинники, тобто чинники, пов’язані з дією географічного довкілля. Геополітика – це наука, яка вивчає вплив географічних чинників переважно на зовнішню, а також на внутрішню політику держав. Найбільший внесок у її розвиток зробили німецькі географи. Деякі з учених розглядали держави як живі організми, які борються між собою за місце під сонцем.

Геополітика (від грец. geо – земля і politika – мистецтво управління державою) – соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму внутрішніх і зовнішньополітичних дій. Поняття географічного чинника в концепціях геополітики складається переважно з таких характеристик, зміст яких має досить широке трактування: природні умови (ландшафт, рельєф, грунт, клімат, характер їжі), просторове, історичне та географічне місце розташування, розмір території та її символічна форма, наявність (або брак) корисних копалин, етнічний склад населення.

В науковому геополітичному аналізі важливо відділити об’єктивні геополітичні інтереси, реалізація яких не несе загрози іншим суб’єктам і є передумовою поступального розвитку, від ідеологічно-деструктивних і агресивних геопросторових претензій, які мають потенціал конфліктності. Наприклад, для держав об’єктивні геополітичні інтереси – це сукупність життєво важливих потреб, що пов’язані зі збереженням їхнього суверенітету, територіальної цілісності, зростанням потенційних можливостей і визначаються всім комплексом географічних чинників (розміщенням на карті світу, природними умовами і ресурсами, відношеннями сусідства і віддаленості та ін.). Водночас прагнення держав до гегемонії, захоплення територій інших держав чи обмеження географічних передумов їхньої життєдіяльності не може не суперечити їхнім інтересам, провокуючи конфліктні ситуації. Тому формування та реалізація геостратегії узгодження інтересів різних суб’єктів геополітики – найбільш актуальне завдання і наукової аналітики, і практичної геополітики.

Традиційно геополітику розглядають як науку про вплив географічного простору держав на їхні політичні цілі й інтереси. У сучасних дослідженнях геополітика трактується значно ширше – як наука про зв’язок і взаємодію географічного простору і політики. Відповідно вона повинна вивчати, з одного боку, властивості простору, що позначаються на тих чи інших політичних акціях, на їх характері й резонансі, з другого – дію політики на простір, його перетворення відповідно до волі та цілей людей і їх спільнот. Саме це розуміння геополітики є найпродуктивнішим.

Методологічну основу геополітики утворює географічний детермінізм, найвагоміші ідеї якого були висловлені Платоном та Арістотелем. В XVIII ст. географічний детермінізм дістав обгрунтування як філософсько-політологічний напрям у працях Ш. Монтеск’є. З серед. XIX ст. географічний детермінізм слугує обґрунтуванню вічності соціальної нерівності та виправданню колоніальної експансії. Напередодні першої світової війни геополітика виникає як самостійна політологічна концепція; німецький географ Фрідріх Ратцель розглядає держави як організми, що борються за «життєвий простір». Поняття геополітики вперше вводить шведський державник Рудольф Челлен. У 1923-1927 pp. група вчених, яка гуртувалася навколо німецького журналу «Геополітика», проголошує геополітику особливою наукою, відмінною від політичної географії. Керівники цієї групи Карл Хаусхофер і Георг Обст поставили геополітику на службу нацистській ідеології. Після другої світової війни геополітика продовжує розроблятися в США, Канаді, ФРН (Карл Шмітт, Г. Грімм, Альфред Хеттнер, Антоній Грабовський та ін.).

Об’єктом геополітики слід вважати міжнародні відносини та зовнішньополітичну діяльність держав, а предметом – геополітичні чинники, що їх визначають. Останні є синтез географічних, економічних та інших особливостей розташування та політичної діяльності держави у певному регіоні, інших країн, що утворюють близьке та більш віддалене її геополітичне оточення.

Геополітика – наука, яка розглядає вплив географічних чинників на внутрішню й особливо зовнішню політику держав і націй. Однак таке тлумачення вже не є актуальним. На сьогодні є цілий ряд наукових шкіл, які по своєму трактують цей термін.

Геополітика це мистецтво і практика використання політичної влади над певною територією. Традиційно, цей термін застосовувався в основному в плані впливу географії на політику, але його використання розвинулася за останні сто років достатньо, щоб охопити більш широкий зміст. У наукових колах, вивчення геополітики припускає аналіз географії, історії та соціальних наук з урахуванням просторової політики і моделей на різних рівнях (від рівня держави на міжнародному).

Геополітика – це цілеспрямована діяльність суб’єкта міжнародних відносин у контексті всього спектра зовнішніх і внутрішніх факторів, що дають змогу цьому суб’єкту здійснювати контроль над простором із метою реалізації своїх життєво важливих інтересів.

Геополітика – це одна з галузей зовнішньої політики. Вона поділяється на ряд окремих підгалузей. Політика балансу сил – запобігання домінування в міжнародній системі одного, або групи держав. Отто фон Бісмарк з цього приводу висловився надзвичайно вдало: «Вся політика може бути зведена до формули – постарайся бути серед трьох у світі, де править крихкий баланс п’яти держав. Це єдиний справжній захист проти формування ворожих коаліцій».

Геостратегія (географічна стратегія) – політична наука, що визначає засоби і методи для досягнення геополітичної мети держави або групи держав-союзників, – збереженні і збільшенні потужності держави або союзу держав, а в несприятливих умовах кризи – мінімізації збитку і відновленні первинного стану.

Природа й природні ресурси, а до них належить і площа території, є важливою умовою розвитку будь-якої держави. Кожна країна повинна мати достатній простір для задоволення своїх внутрішніх потреб. З іншого боку, вплив території – це вплив її природних, соціально-економічних умов і географічного середовища в цілому. Клімат, їжа і навіть географічний краєвид, впливають на природу й психіку людини. Формується певний менталітет (характер, образ мислення) народу. Він обов’язково позначається на внутрішній і зовнішній політиці тієї країни, в якій цей народ переважає.

Велике значення має географічне положення країни, тобто розміщення її відносно інших об’єктів і територій на поверхні Землі. Зовсім об’єктивно різні результати розвитку нації і країни дає їх розташування в зоні тундри і в субтропічній зоні, у гірській місцевості й на морському узбережжі. Якщо країна межує з нестабільними, кризовими державами, це негативно позначається на її соціально-економічному розвитку, внутрішній і зовнішній політиці. На територію цієї країни проникають біженці, злочинці, озброєні формування тощо. Порушуються стабільність і розміреність внутрішнього життя.

Життя будь-якої людини, усвідомлює вона це чи ні, має певну мету. Деякі люди покладають на себе певну місію. Так само і з країнами. Метадержави на міжнародній арені є її геостратегією. Поняття геостратегії тісно пов’язане з поняттям «геополітика». Воно визначається цілком об’єктивною потребою будь-якої держави у виживанні, збереженні і розвитку (експансії) в умовах потенційно ворожого оточення з боку інших держав, які теж всіляко намагаються відстояти своє «місце під сонцем».

Розуміння детермінованості різних аспектів буття людини особливостями географічного довкілля має об’єктивний характер, адже людське суспільство безпосередньо включене в географічне середовище, є його складовою. Тому ці питання тією чи іншою мірою відображені на усіх рівнях людської свідомості. Але процес наукового пізнання характеру суспільного розвитку, з огляду на геопросторові чинники, пройшовши довгий шлях, залишається не менш актуальним і в сучасних умовах. Особливо це стосується політичної сфери суспільства, виникнення й функціонування якої також відбувалось і відбувається в геопросторових умовах і під дією географічного середовища. Зокрема, такі елементи природи, як гірські хребти, ріки, смуги лісів, узбережжя морів прямо чи опосередковано вплинули на формування і встановлення ліній державних кордонів, конфігурацію державних територій, розміщення політичних центрів, виступаючи одним з чинників територіально-політичної структуризації. А географічне положення та природоресурсний потенціал завжди істотно впливали і впливають на політичну значущість держав у міжнародних взаєминах, тому логічний характер мала поява двох груп ідей: 1) щодо впливу природних та суспільно-географічних передумов, географічного положення на структуру просторової сфери держави, пояснення політичних відмінностей держав особливостями географічного середовища і 2) щодо використання географічних умов і географічного положення у державно-політичній практиці. Розвиток і систематизація першої групи ідей вели до формування політико-географічних знань, а другої – геополітичних.

Одним з перших використав географічні умови у воєнно-політичній практиці американський військовий та історик Альфред Мехен (1840-1914), оцінюючи роль таких географічних чинників, як положення, природні умови і ресурси, протяжність і конфігурація державної території та ін. у формуванні «морської сили», під якою він розумів поєднання військово-морського потенціалу, морського транспорту та торгівлі. Саме «морські сили», на думку А. Мехена, становили (на той час) основу сукупного силового потенціалу держави. Водночас першу спробу узагальнити і впорядкувати знання щодо значення геопросторових чинників у міждержавних і внутрішньодержавних взаєминах зробив, використовуючи політико-географічні підходи німецького вченого Ф. Ратцеля (1844-1904), шведський історик і соціолог Рудольф Челлен (1864-1922), якому і належить сам термін «геополітика», вперше використаний у 1899 році в праці «Держава як форма життя». Під геополітикою Р. Челлен розумів «...вчення про державу як географічний організм чи явище в просторі: вона, отже, є вченням про державу як країну, територію чи область». Геополітика, на думку Р. Челлена, є цілісною системою знань, яка включає висновки щодо зовнішнього географічного оточення держави, оцінення політичного значення розмірів, конфігурації та морфології державної території, а також результати вивчення природних умов і ресурсів з позицій політики держави. У такому досить широкому контексті Р. Челлен розглядав геополітику як складову загальної науки про державу. Попри те, що підходи Р. Челлена до розуміння геополітики мали ознаки комплексної аналітики, все ж на поч. XX ст. наукове осмислення геополітичної проблематики аж ніяк не домінувало в геополітичній інформації. Її основу становили геополітичні доктрини – особливі, часто сильно заідеологізовані й однобічні моделі розуміння структури територіально-політичного світоустрою та варіанти напрямів державно-політичної діяльності, що по-різному спиралися на геопросторові особливості. Умовно їх можна поділити на глобальні, які стосуються моделювання розподілу політичних сил та центрів у межах усього світу чи великих культурно-цивілізаційних регіонів, та національно-державні, які виходять з географічних передумов та інтересів окремих держав і націй. Творцями геополітичних доктрин могли виступати як фахівці-географи, так і широкі кола інтелектуалів різного профілю та політиків. Оскільки кінець XIX – перша половина XX ст. – це епоха гострого силового протистояння, то і тогочасні геополітичні доктрини переважно ставали технологіями розширення сфер просторового впливу одних держав та послаблення потенціалу їхніх конкурентів. Тобто принципи більшості геополітичних підходів того часу визначалися не стільки розумінням об’єктивних геополітичних співвідношень чи прагненнями безконфліктного вирішення територіально-політичних суперечностей, як значною мірою ідеологічними установками автора та тих політичних сил, інтереси яких він відстоював. У методологічному аспекті геополітичні доктрини відзначалися абсолютизацією одного чи кількох географічних чинників і недооціненням інших. Це стосується і праць таких відомих авторів, як Г. Маккіндер, К. Гаусгофер, П. Савицький, Н. Спайкмен та ін., що висунули низку популярних, але загалом науково необгрунтованих ідей (про нібито неминучість формування континентальних держав, провідне, майже містичне, значення окремих частин Землі, т. зв. Хартленда чи Рімленда, протистояння цивілізацій Моря і Суходолу). З огляду на різні причини, насамперед через, з одного боку, правдоподібність деяких посилань, виявлених зв’язків та тенденцій, та, з другого – зручність і вигідність таких геополітичних ідей у виправданні агресивних дій на міжнародній арені, вони не лише набули дуже популярного характеру, але їх враховували в реальній політиці. На суб’єктивність та невідповідність геополітичних доктрин науковим критеріям відразу звернули увагу науковці політико-географи.

Сучасна геополітична аналітика вже відходить від зосередження уваги лише на ролі окремих характеристик природного середовища (наприклад, клімату) чи окремих суспільно-географічних чинників (наприклад, транспорту) у політичних взаєминах, а ґрунтується на виявленні особливостей становлення політичної сфери з урахуванням усієї сукупності геопросторових чинників (природно-ресурсних, екологічних, економіко-географічних, етногеографічних, релігійно-географічних та ін.). Тобто геопростір розглядають як нерозривну сукупність усіх природних і суспільних географічних об’єктів в контексті їхнього місцеположення, властивостей та відношень (віддаленості, сусідства). На сьогодні очевидною стає вирішальна роль у суспільних процесах не природно-географічних, а суспільно-географічних складових геопростору, зокрема, культурно- та економіко-географічних. Зростає роль й еколого-географічних викликів, що також знаходить адекватне відображення у геополітичних підходах. А попри некритичне застосування давніх геополітичних доктрин у прогнозуванні геополітичного майбутнього, яке ще часто трапляється в геополітичній літературі, все ж висуваються виважені геополітичні моделі, які вже обґрунтовані з урахуванням інтересів різних суб’єктів та людства загалом.

Оскільки в сучасних політичних взаєминах на усіх рівнях зросла інтенсивність контактів між широким колом суб’єктів, з’явилися багаторівневі смуги геополітичних взаємин в економіко-географічній, геокультурній сферах тощо, то з особливою гостротою актуалізувалося питання: який характер матимуть процеси взаємодії? Насамперед важливо, чи матимуть ці процеси конфліктогенний чи безпечний характер, в якому напрямі вони будуть розвиватися. Саме з огляду на актуальність усіх питань взаємодії суб’єктів політики і з урахуванням просторових чинників визначає сучасну геополітику український географ Валентин Стафійчук: «Геополітика – це наука про багатогранну політику держав та інших суб’єктів, спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної, економічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії».

Наслідки геополітичних взаємин є різноманітними, проявляючись, наприклад, у формуванні нових суб’єктів (міжнародно-визнаних чи самопроголошених держав, політичних автономій та ін.), глобальних, міжрегіональних та регіональних центрів впливу, буферних зон, смуг різного характеру контактів (конфліктних, інтеграційних, потенційно-загрозливих та ін.). Несприятливим наслідком взаємодії суб’єктів геополітики, їхнього протистояння є поява геополітичних конфліктів, які можуть супроводжуватися воєнними чи іншими насильницькими діями, масовими безпорядками, а їхнім предметом є проблеми приналежності, статусу і політичної структури територій. Геополітичні конфлікти проявляються в різних формах, відрізняючись масштабністю, часом появи, тривалістю, характером протікання та ін. Просторове відображення геополітичних суб’єктів, центрів впливу та смуг геополітичної взаємодії, у т. ч. й геополітичних конфліктів, формує складну геополітичну впорядкованість людського суспільства, яку простіше можна означити як геополітичну карту світу. Саме в дослідженні структури сучасної геополітичної карти світу, її основних параметрів і відношень, а також вектора і тенденцій взаємин і проявляється пізнавальна функція геополітики, що потребує формування ефективних методик зіставлення ситуацій як на глобальному рівні, так і на рівні окремих держав та міжнародних регіонів. Своєю чергою, пізнання геополітичної структури світу та окремих держав є передумовою необхідної наукової критики реальних геополітичних підходів та формування оптимальних перспективних моделей геополітичного світоустрою на основі детально обґрунтованих критеріїв.

Отже, основу сучасної геополітичної інформації становлять: 1) об’єктивні знання про геополітичну світобудову та її динаміку; 2) критичний аналіз історичних й сучасних геополітичних доктрин та практичної геополітики держав і територіально-політичних об’єднань; 3) перспективні моделі геополітичного світоустрою та територіально-політичного організування держав. Попри широкий спектр публікацій у галузі геополітики, на сьогодні ще немає підстав для висновків про сформованість цілісної системи геополітичних знань. Вирішити це завдання, повніше окреслити контури геополітики, можна лише тоді, коли розглядати геополітику в політико-географічному й філософському контекстах, а також крізь призму політичної діяльності та сучасних міжнародних відносин.

Геополітика сьогодні може мати різні форми вираження: практика політичної діяльності і геополітична філософія та геополітичне мислення, і методологічний підхід у політологічному аналізі. Така багатозначність геополітики є логічною, об’єктивно випливаючи з самого її поняття. Водночас продовжується і процес формування геополітики як академічної дисципліни, наукової аналітики, який передбачає впорядкування понятійно-термінологічного апарату, обґрунтування концептуальних положень, методологічних підходів та методик аналізу. Але, враховуючи реальний сьогоднішній стан науково-методологічних основ геополітики, говорити про неї як про сформовану наукову дисципліну ще передчасно.