Факторинг; 5 страница

З 01.01.2004 в Україні запроваджено обіг цінних іпотечних паперів: сертифікати Фонду операцій з нерухомістю, іпотечні сертифікати та іпотечні облігації. Проектом Закону „Про іпотечні цінні папери” визначено основні моменти емісії та обігу іпотечних облігацій, визначено їх види, вимоги до покриття по ним, можливих емітентів та їх зобов’язання.

Важливим питанням є розвиток інфраструктури для рефінансування операцій з іпотечного кредитування. Тому надзвичайно цікавою є так звана " малайзійська модель", суть якої полягає у ключовій ролі центрального банку, який за допомогою підконтрольної йому іпотечної установи другого рівня запроваджує рефінансування кредиторів первинного ринку.

В Україні створено Державну іпотечну установу (ДІУ), що буде викуповувати пули стандартних іпотечних кредитів в комерційних банків та на основі платіжних потоків, що генеруватимуть ці кредити, буде випускати іпотечні облігації та продаватиме їх інвесторам. Попередній прогноз обсягу зобов’язань, з якими буде працювати ДІУ, складає 1, 5 млрд. грн.. Нагляд за роботою ДІУ здійснюватимуть представники Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства фінансів, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та Української іпотечної асоціації.

2. ПОСЛУГИ У СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Послуги у сфері інноваційної діяльності (СІД) є процедурою передачі матеріальних та нематеріальних ресурсів (об'єктів інтелектуальної власності) між суб'єктами інноваційної діяльності, що здійснюється за їх згодою, вста­новленими правовідносинами та визначеними умовами для забезпечення впровадження у сферу споживання об'єктів інноваційної діяльності.

Інноваційний продукт — метаі результат інноваційного процесу, що існує у вигляді нової продукції, технологічного процесу, які відповідають інноваційним ознакам і мають свій сектор впровадження, споживання.

Пріоритетний інноваційний проект — інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) — підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційний процес - система організації інноваційної діяльності, що містить логічно пов'язані дії, які включають елементи генерації нових ідей, про­ведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, впровадження у виробництво, поширення, споживання інноваційного продукту і в цілому охоплюють весь комплекс суспільно-виробничих і фінансово-кредитних відносин у циклі " наука-техніка-виробництво-споживання".

Зародження, розвиток і сучасний стан інститутів на ринку послуг у сфері інноваційної діяльності

Принципи і методи надання послуг у сфері інноваційної діяльності

Послуги, що надаються суб’єктам інноваційної діяльності характеризуються за видами предмета передачі на:

- послуги організаційно-управлінської підтримки інноваційних процесів, що пов'язані з передачею нематеріальних ресурсів - продукту інтелектуальної праці, і включають послуги консультативного, інжинірингового, реінжинірингового характеру (консалтинг), інформаційні, а також проектний аналіз, експертизу тощо;

- фінансові послуги, що пов'язані з передачею фінансових ресурсів і які містять пряме фінансування (інвестування) інноваційних процесів (або їх окремих стадій) із використанням різних механізмів фінансування, а саме: на безповоротній основі - субсидії, гранти; на поворотній основі - позика, кредит, лізинг, проведення спільної діяльності, фінансові інвестиції;

- послуги організаційно-фінансової та матеріально-технічної підтримки інноваційних процесів.

Структурну типологію послуг у сфері інноваційної діяльності наведено на рис. 2.

-

Рис.2. Структура послуг у сфері інноваційної діяльності

Інноваційний проект як процес послідовної реалізації запланованого комплексу заходів, підпорядкованих меті просування продукту інтелектуаль­ної праці у сферу споживання, має свій часовий вимір - життєвий цикл проекту (ЖЦП).

Відповідно до стандарту розробки та розгляду інвестиційних проектів Організації промислового розвитку ООН (UNIDO) прийнято виділяти такі основні фази ЖЦП:

- передінвестиційна фаза;

- інвестиційна фаза;

експлуатаційна фаза.

Інноваційний проект обов'язково повинен мати відповідний комплект технічної, організаційно-планової, а також розрахункової та аналітичної фі­нансово-економічної документації опису цих заходів на основі бізнес-плану проекту і документів про правоздатність заявника проекту.

Сама процедура розроблення документації інновацій­ного проекту, його управління і супроводження є окремими видами послуг, надання яких є основним видом діяльності консалтингових та інжинірингових фірм.

Критерії відбору інноваційних проектів:

Науково-технічна ефективність;

Соціальна ефективність;

Економічна ефективність;

Бюджетна ефективність..

Основні методи фінансування інноваційних проектів:

1) Компанія здійснює фінансування інноваційних та інвестиційних проектів за рахунок власних і залучених коштів компанії у вигляді фінансового кредиту, товарного кредиту (торгівля на виплат), фінансового чи оперативного лізингу (оренди), фінансової інвестиції, а також шляхом організації сумісної діяльності з виконавцями інноваційних проектів та іншими учасниками інноваційної діяльності.

2) Фінансовий кредит – кредит (позика), який надається, як правило, для фінансування до 70 відсотків вартості інноваційного або інвестиційного проекту. Фінансовий кредит (позика) надається, як правило, на термін до 3-х, а в окремих випадках – до 5 років. Погашення кредиту здійснюється у порядку, визначеному кредитним договором.

Основними умовами надання кредитів є: поворотність, забезпеченість, строковість, платність та цільове використання.

3) Рішення про фінансування та кредитування інноваційного проекту в розмірі до 10 відсотків статутного капіталу приймає кредитна рада компанії, а понад 10 відсотків – правління компанії за погодженням зі спостережною радою компанії.

4) Компанія використовує схему двоетапного розгляду та відбору проектів, що передбачає:

- попередній розгляд інноваційної пропозиції: комплекту документів,

- розгляд і проектний аналіз бізнес-плану інноваційного проекту.

5) Інноваційна пропозиція подається заявником проекту до регіонального відділення компанії (за місцем реєстрації заявника).

6) Експертиза інноваційних проектів проводиться спеціалістами відділень.

7) За підготовленим заявником бізнес-планом інноваційного проекту провадиться фінансово-економічний аналіз з метою отримання якісної і максимально повної оцінки господарсько-фінансової діяльності заявника проекту, його платоспроможності та кредитоспроможності.

8) Рішення щодо фінансування інноваційного проекту приймає кредитна рада компанії.

Послуги фінансових інститутів у сфері інноваційної діяльності

Також інвестування у венчурну діяльність можуть здійснювати інвестиційні та комерційні банки. Оскільки інвестиційна діяльність є першочерговим завданням інвестиційних банків, їм належить більш вагома роль у венчурному фінансуванні.

В загальному вигляді послуги фінансових інститутів у сфері інноваційної діяльності можна зобразити в наступному вигляді.

1) Організаційно-управлінські послуги пов'язані з передачею суб'єкту сфери інноваційної діяльності (СІД) інтелектуального продукту.

Консалтингові послуги:

а) Проектне управління включає в себе розроблення інноваційного проекту, проектний аналіз і саме управління проектом.

б) Проектний аналіз провадиться з метою оцінювання доцільності надання фінансових послуг для реалізації інноваційного проекту, його життєздатності та ефективності, а також перевірки фінансово-економічних показників, розрахованих у проекті.

Науково-технічна експертиза.

Екологічна експертиза.

Об'єктом цих експертиз у інноваційному проекті є науково-технічна розробка, технологія, що впроваджується у виробництво згідно з проектом.

2) Фінансові послуги, які надаються суб'єктам інноваційного процесу, визначаються стадією цього процесу та статусом і завданнями діяльності інституту, що надає ці послуги.

Для визначення місця послуг розглянемо модель інституційного забезпечення інноваційного процесу, яку наведено на рис. 3

Рис. 3. Загальна модель інституційного забезпечення інноваційного процесу

Фінансування інноваційних процесів на засадах повернення вкладених коштів здійснюються на стадії впровадження у виробництво результатів закінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, науково-технічних розробок.

Механізмом поворотного фінансування і відповідними послугами може бути: позика, кредит, лізинг, сумісна (спільна) діяльність, фінансова інвестиція.

Державні фінансові інститути, що забезпечують реалізацію державної політики підтримки інноваційної діяльності за пріоритетними напрямами науково-технічного розвитку, здійснюють фінансування інноваційних проектів на пільгових умовах повернення наданого фінансування.

Проблеми та перспективи розвитку послуг у сфері інноваційної діяльності в Україні

Сьогодні в Україні в наукових та бізнес колах все частіше наголошується на необхідності активного використання механізму венчурного фінансування як провідного джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності.. Загальна сума залученого ВЕНЧУРНИМИ фондами УКРАЇНИ капіталу знаходиться в межах 200-300 млн. дол., але фактично ними інвестовано не більше 100 млн., що фактично складає не більше 2 доларів в розрахунку на людину. Для порівняння: щорічні надходження у венчурні фонди Західної Європи в останні роки були на рівні 50-60 доларів на людину. За даними статистики Російської Асоціації Венчурного Інвестування на даний час у венчурних фондах Росії зібрано 2, 5-3 млрд. євро, наприкінці 1998 р. ними було інвестовано 375 млн. євро в 125 компаній.

Слід визнати, що розвиток індустрії венчурного капіталу є довгостроковим завданням, виконання якого неможливе без відповідної політики з боку держави. Плани національного розвитку та промислова політика держави повинні розглядати венчурний капітал як частину їх стратегії розвитку, оскільки саме венчурний капітал є одним із найкращих інструментів підвищення конкурентноздатності української економіки.

Список використаних та рекомендованих для опрацювання інформаційних джерел

1. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11 липня 2001 р. № 2623-III // Комп`ютерно-правова система ”Ліга Закон”.7: www.liga.kiev.ua.

2. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року № 40-IV// Комп`ютерно-правова система ”Ліга Закон”.7: www.liga.kiev.ua.

3. Про державне прогнозування та розроблення программ економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 року № 1602-III // Комп`ютерно-правова система ”Ліга Закон”.7: www.liga.kiev.ua.

4. Мітюков І.О., Александров В.Т., Ворона О.І., Недбаєва С.М. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник.- Київ: Укрбланковидав, 2001, Т. 2. – С.18 – 126.

5. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.

6. Ходаківська В.П., Данілов О.Д.. Ринок фінансових послуг.- Ірпінь.: АДПСУ.- 2001.- 512 с.

7. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. – Київ.: ЦУЛ, 2002.-612с.

8. Гончарова Н.П. Инновационная экономика: проблемы и приоритеты // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №8. – С. 130-139.

9. Кульпінський С. Шляхи подальшого розвитку фінансових інновацій в Україні // Банківська справа. – 2003. – №1. – С. 27-36.

10. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. – 2004. – №7. – С. 96-103.

11. Опанасюк В. Венчурний капітал в Україні // Економіст. – 2004. – №1. – С. 56-58.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 5

ЛЕКЦІЯ 5. СФЕРА ПОСЛУГ ПРОФЕСІЙНИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ В КОНТЕКСТІ ВХОДЖЕННЯ В МІЖНАРОДНУ СИСТЕМУ ФОНДОВИХ РИНКІВ

1. Структура та професійні учасники ринку цінних паперів

1.1. Базові терміни та поняття

1.2. Законодавче та нормативно-правове регулювання діяльності професійних учасників ринку цінних паперів

1.3. Принципи і методи надання послуг професійними учасниками ринку цінних паперів

1.4. Характеристика послуг професійних учасників ринку цінних паперів

1.5. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України

2. Послуги у сфері депозитарної діяльності

2.1. Базові терміни і поняття

2.2. Зародження, розвиток і сучасний стан реєстраторів та зберігачів цінних паперів

2.3. Основні законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють депозитарну діяльність в Україні

2.4. Принципи надання послуг зберігачами та реєстраторами цінних паперів

2.5. Послуги депозитаріїв на ринку цінних паперів

2.6. Проблеми та перспективи розвитку послуг у сфері депозитарної діяльності

Структура та професійні учасники ринку цінних паперів

Базові терміни та поняття

Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

Торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (ділерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Депозитарна діяльність — діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами.

Розрахунково-клірингова діяльність — діяльність з визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними.

Діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

Діяльність з управління активами — діяльність, що здійснюється за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на праві власності.

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів та власників.

Діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством та за умови вступу до щонайменше однієї саморегулівної організації.

Державне регулювання ринку цінних паперів — здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Інвестор на ринку цінних паперів — фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Обіг цінних паперів — укладання та виконання угод щодо цінних паперів, не пов’язані з їх випуском.

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

Саморегулівна організація — добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Принципи і методи надання послуг професійними учасниками ринку цінних паперів

З ринком цінних паперів пов’язана діяльність інвестиційних компаній,

інвестиційних фондів, торгівців цінними паперами, зберігачів, реєстраторів, довірчих товариств, фондових бірж і, звичайно, емітентів цінних паперів.

Основні принципи роботи з цінними паперами були сформульовані в Законі «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Відповідно до цього Закону інвестор на ринку цінних паперів – фізична чи юридична особа, що придбаває цінні папери від свого імені й за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів чи придбання відповідних прав, наданих власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством. Тобто, метою будь-якого інвестування на ринку цінних паперів є одержання доходу від операцій з цінними паперами у вигляді:

1) прямого доходу в грошовому вираженні;

2) збільшення вартості цінних паперів і збільшення прямого доходу від їх відчуження;

3) опосередкованого одержання доходу шляхом реалізації прав щодо цінних паперів;

4) інших видів доходів від операцій з цінними паперами.

ЧЕрез первинний ринок здійснюється фінансування виробничого процесу: підприємства отримують необхідні їм грошові ресурси.

Вторинний ринок виконує велику кількість функцій: від функції перерозподілу контролю за компаніями шляхом придбання великих пакетів акцій до функції індикатора стану справ окремого емітента, окремих галузей та економіки в цілому.

З точки зору організації, вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Термін «вуличний ринок» (торгівля з прилавку) зберігається з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи в кафе. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим, на відміну від біржового – централізованого.

Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу.

Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів України здійснюють фондові біржі та торговельно-інформаційні системи.

У 2003 році в Україні ліцензії на здійснення цього виду діяльності мали вісім фондових бірж:

– Донецька фондова біржа;

– Київська міжнародна фондова біржа;

– Кримська фондова біржа;

– Придніпровська фондова біржа;

– Українська міжбанківська валютна біржа;

– Українська фондова біржа;

– Луганська фондова біржа;

та дві торговельно-інформаційні системи:

– Дочірнє підприємство Асоціації «Перша фондова торговельна система» - «Технічний центр «ПФТС»;

– Дочірнє підприємство Асоціації «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» - «Південь - Сервер».

Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституціональними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом.Існують автоматизовані системи позабіржової торгівлі. Наприклад, у США, де позабіржовий обіг цінних паперів значно перевищує біржовий, функціонує комп’ютеризована система NASDAQ, яка інформує брокерів та дилерів про котирування цін на цінні папери, що продаються поза біржею.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії відіграють провідну роль у розвитку ринку капіталу і з часом утворюють пули капіталу для інвестицій у боргові або пайові інструменти, підживлюючи економічне зростання та створення нових робочих місць. Пулом називають тимчасове об’єднання осіб з метою спільного проведення маніпулювання з цінними паперами.

Загальні функції та послуги інвестиційних фондів та компаній:

— можливість залучення до інвестиційних процесів недостатньо кваліфікованих інвесторів шляхом диверсифікації ризиків і забезпечення професійного управління активами;

— оперативне отримування докладної інформації про емітентів за порівняно невисоких витрат на її отримання, що робить ринки ефективнішими;

— участь у процесах корпоративного управління шляхом контролю, а в окремих випадках заміни керівництва акціонерного товариства та проведення політики, спрямованої на корпоративну реструктуризацію;

— формування пакетів акцій конкретного емітента для точно визначених покупців (робота «під замовника»);

— формування диверсифікованого портфеля цінних паперів;

— формування портфеля цінних паперів для його управління та одночасний пошук покупця на пакет акцій конкретного підприємства;

— формування активів ІФ за рахунок акцій конкретних емітентів з метою встановлення контролю над ними і перетворення в перспективі на холдингову компанію.

Характеристика послуг професійних учасників ринку цінних паперів

Сучасну ринкову економіку неможливо уявити без нормально функціонуючого фондового ринку.

Взаємні фонди інвестиційних компаній та інвестиційні фонди дають змогу і великим і дрібним інвесторам, тобто громадянам, вкласти свої кошти у цінні папери. Ринок цінних паперів приваблює їх, по-перше, можливістю зберегти свої гроші від інфляції, по-друге, отримати певні прибутки, які можуть перевищувати прибутки від інших напрямів інвестицій. Поява інвестиційних фондів та компаній в Україні, зумовлена передусім не еволюцією ринку цінних паперів, як на заході, а процесами приватизації, що, певна річ, впливає і на характер їхньої діяльності, і на перспективи їхнього подальшого існування. Акумулюючи значні кошти, вони приносять прибутки набагато вищі, ніж сума прибутків кожного з учасників, якби кожен з них діяв окремо. Щодо фізичних осіб, то вони мають можливість отримати такі самі вигоди від вкладень у цінні папери, як портфельні інвестори. Громадяни передають свої кошти шляхом купівлі інвестиційних паїв (сертифікатів).

Спектр послуг торгівців цінними паперами передусім включає послуги з випуску цінних паперів, при цьому емітент доручає торгівцю цінними паперами здійснити всі необхідні операції з випуску та продажу цінних паперів підприємства. Діяльність торгівця цінними паперами з випуску цінних паперів викликає інтерес для підприємця-емітента, оскільки, виплативши торгівцю цінними паперами комісійну винагороду, емітенту немає потреби займатися роботою, пов’язаною з розповсюдженням цінних паперів. Торгівець цінними паперами, який проводить розміщення цінних паперів, може викупити весь випуск (або його частину) за власні кошти, а потім розповсюдити їх серед широкого кола інвесторів, отримавши прибуток за рахунок різниці між цінами придбання в емітента і продажу їх інвесторам. При цьому емітенту гарантується, що передплатою буде покрито необхідний процент емісії.