Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Факторинг; 1 страница
|
|
Переказ грошей;
9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
10) торгівля цінними паперами;
факторинг;
12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті Закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Основними функціями ринку фінансових послуг є:
· мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
· реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);
· перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств з метою їх ефективнішого використання;
· фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;
· вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;
· формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
· страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;
· операції, пов`язані з експортом-імпортом фінансових активів, та інші фінансові операції, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю та членством країни у міжнародних фінансово-кредитних організаціях;
· обслуговування бюджетного процесу та кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
· розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообороту тощо.
1.2 Структура ринку фінансових послуг
Розрізняють наступні ринки, що є структурними елементами ринку фінансових послуг залежно від фінансових установ та інститутів, що надають ті чи інші послуги:
1. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ В Т.Ч. РИНОК ПОСЛУГ ІНОЗЕМНИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ.
Іноземні фінансові установи (УФІ) надають інвестиційні (використовуються для поповнення власних кошт підприємств за рахунок залучення нових власників чи співвласників) та кредитні (використовуються для покриття тимчасової нестачі фінансових ресурсів) переважно великим компаніям та фірмам, банкам. Малі та середні підприємства можуть отримати ці послуги через українських фінансових посередників або дочірніх компаній УФІ.
2. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ В Т.Ч.:
2.1. Ринок банківських послуг. Головною фінансовою установою є банки, що здійснюють відкриття та ведення рахунків різних видів, розрахунково-касове обслуговування, надання кредитів, залучення коштів на депозитні рахунки, надання індивідуальних сейфів депозитного сховища, здійснюють операції купівлі-продажу валютних цінностей, цінних паперів, банківських металів тощо.
2.2.Послуги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб забезпечує функціонування системи страхування вкладів в комерційних банках, що є учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду, та забезпечує відшкодування вкладів фізичних осіб, що стали недоступними, включаючи відсотки, тим самим забезпечуючи довіру населення до банківських установ.
2.3.Ринок послуг кредитних спілок. Кредитні спілки здійснюють кредитування (надають в основному споживчі кредити) та надання фінансових послуг своїм членам – фізичним особам шляхом об’єднання грошових внесків. При наявності відповідної ліцензії Національної асоціації кредитних спілок України можуть залучати внески фізичних осіб на депозитні рахунки з нарахуванням по них відсотків.
2.4. Ринок послуг ломбардів. Ломбарди надають широкий спектр послуг: надають кредити під заставу предметів домашнього вжитку, рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів (у брухті) та каміння й виробів з них; здійснюють реалізацію не викуплених виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, цінних паперів, рухомого та нерухомого майна; забезпечують збереження закладеного майна тощо. Клієнтами ломбардів є переважно фізичні особи.
2.5. Ринок послуг кредитно-гарантійних установ. Кредитно-гарантійні установи покликані забезпечити розвиток та ефективне функціонування малого та середнього бізнесу. Для цього вони здійснюють гарантування повернення кредитів (інвестицій), що надаються кредиторами суб’єктам малого та середнього бізнесу; надають консультації малим та середнім підприємствам, сприяють розробці бізнес-планів та техніко-економічних обґрунтувань проектів; надають послуги фінансового лізингу; беруть участь у розробці та реалізації державних програм підтримки малого та середнього підприємництва тощо.
3. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА РИНКУ КАПІТАЛІВ
3.1.Ринок послуг страхових компаній. Страхові компанії забезпечують інвесторам захист від різноманітних ризиків, визначених законодавством та договором; вони здійснюють відшкодування отриманих страхувальниками збитків у разі настання певних страхових випадків у розмірі, визначеному в договорі, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових платежів.
3.2. Ринок послуг недержавних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди залучають кошти робітників, службовців, підприємств для забезпечення додатковими пенсійними виплатами в майбутньому своїх учасників – фізичних осіб. Фонди відкривають та ведуть іменні пенсійні рахунки по кожному з учасників, інвестують залучені кошти в цінні папери та здійснюють різноманітні виплати накопичених сум.
3.3. Ринок послуг лізингових компаній. Лізингові компанії надають суб’єктам господарювання нерухоме та рухоме майно в довгострокову оренду з правом майбутнього викупу предмета лізингу на умовах, вигідніших ніж за контрактами купівлі-продажу чи банківського кредитування. Для цього вони залучають великі кошти банківських установ, страхових компаній, інших товариств, іноземних партнерів.
3.4. Послуги у сфері інноваційної діяльності. Інновація – це кінцевий результат інноваційного процесу, що має соціально-економічну або комерційну ефективність і дістає своє втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту. Інноваційні та венчурні фонди, технопарки, інноваційні центри та інноваційні бізнес-інкубатори здійснюють фінансування інвестицій та інновацій для забезпечення технічного переоснащення діючих суб’єктів господарювання, створення нових технологій та робочих місць з метою виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг на вищому конкурентноспроможному рівні.
3.5. Ринок іпотечного кредитування.
4. СФЕРА ПОСЛУГ ПРОФЕСІЙНИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
4.1.Ринок послуг інвестиційних фондів та компаній, торгівців цінними паперами. Інвестиційні фонди та компанії здійснюють залучення коштів від дрібних інвесторів шляхом емісії інвестиційних паїв (сертифікатів) з наступним вкладанням їх в цінні папери різних емітентів. Вони допомагають дрібним інвесторам отримати такі ж вигоди, що отримують великі портфельні інвестори.
4.2.Послуги зберігачів. Зберігачі здійснюють обслуговування обігу та зберігання цінних паперів через відкриття та ведення рахунків у цінних паперах власників, які після цього набувають статусу депонентів.
4.3. Послуги реєстраторів.
4.4. Послуги фондових бірж.
5. РИНОК ДОПОМІЖНИХ ТА СУПУТНІХ ПОСЛУГ В СТРУКТУРІ РФП.
Допоміжні та супутні послуги надають переважно аудиторські та консалтингові компанії, фірми з оцінки майна та антикризового управління. Вони здійснюють оцінку майна суб’єктів господарювання; забезпечують аналіз фінансово-господарського стану підприємств, надають консалтингові послуги з антикризового управління, здійснюють консультаційну підтримку управління проектами, а також надають комплексні консалтингові послуги.
1.3 Субєкти ринку фінансових послуг та їх класифікація
На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).
Існує декілька принципових підходів до класифікації учасників ринків фінансових послуг. Детальніше класифікація суб’єктів ринку фінансових послуг за різними класифікаційними ознаками показана на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Класифікація суб’єктів ринку фінансових послуг
Продавці і покупці фінансових активів (послуг)складають групу прямих учасників ринку фінансових послуг, які здійснюють на ньому основні функції у проведенні фінансових операцій, пов’язаних з наданням фінансових послуг.
На ринку банківських послуг основними видами прямих учасників фінансових операцій є:
– кредитори – характеризують суб’єктів фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток. Основною їх функцією є продаж грошових активів для задоволення потреб позичальників у фінансових ресурсах;
– позичальники – характеризують суб’єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка;
– продавці дорогоцінних металів та каміння, у якості яких можуть виступати: держава; комерційні банки; юридичні та фізичні особи. Склад продавців цього ринку вимагає в нашій країні відповідного нормативно-правового регулювання, пов’язаного з функціонуванням цього ринку;
– покупцями дорогоцінних металів і каміння є ті ж суб’єкти, що і продавці (при відповідному нормативно-правовому регулюванні їх складу).
На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:
– емітенти – характеризують суб’єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за емісії цінних паперів. Вони виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску;
– інвестори – характеризують суб’єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу, який формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів.
На валютному ринку основними видами учасників валютних операцій є:
– продавці валюти – ними виступають: держава; комерційні банки, що мають відповідну ліцензію; підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність; фізичні особи;
– покупці валюти – ними є ті ж суб’єкти, що й її продавці;
На страховому ринку (ануїтетів) основними видами прямих учасників фінансових операцій виступають:
– страховики – характеризують суб’єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг. Основною їх функцією є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов’язанням відшкодувати суб’єкту страхування збитки при настанні страхового випадку;
– страхувальники – характеризують суб’єктів фінансового ринку (юридичних та фізичних осіб), які купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації своїх фінансових втрат при настанні страхової події.
На іпотечному ринку основні суб’єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.
- Продавцями на первинному ринку нерухомості виступають поодинокі будівельні фірми та муніципальна влада. На вторинному продавцями є рієлторські фірми, приватні особи, що прагнуть покращити своє житлове або матеріальне становище, особи, що емігрують тощо. На вторинному ринку житла виділяється орендний сектор. Надання житла в оренду практикується як приватними власниками, так і муніципальною владою.
- Покупцями житла виступають рієлторські фірми, юридичні та фізичні особи.
2. Інструменти ринку фінансових послуг
Здійснюючи операції на ринку фінансових послуг, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення.
Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах ринку фінансових послуг, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.
Класифікація інструментів ринку фінансових послуг
| За термінами обігу | Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Покликані обслуговувати операції на ринку грошей. |
| Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року, а також «безтермінові фінансові інструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено, наприклад, акції). Обслуговують операції на ринку капіталу. | |
| За характером фінансових зобов’язань | Інструменти без наступних фінансових зобов’язань – є предметом самої фінансові операції і при їх передачі покупцю не несуть додаткових фінансових зобов’язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо). |
| Боргові фінансові інструменти – характеризують кредитні відносини між покупцем і продавцем, зобов’язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). До них відносять є облігації, векселя, чеки тощо. | |
| Дольові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотку і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо) | |
| Залежно від пріоритетної значимості | Первинні фінансові інструменти (як правило, цінні папери) – характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселя і т.п.). |
| Вторинні фінансові інструменти або деривативи характеризують цінні папери, що підтверджують право або зобов’язання власника на купівлю-продаж первинних цінних паперів, що обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»). Деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п., основними їх видами є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти. | |
| За гарантованістю рівня дохідності | Фінансові інструменти з фіксованим доходом – характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон’юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал). |
| Фінансові інструменти з невизначеним доходом – характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, «прив’язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної «твердої» іноземної валюти і т.п.). | |
| За рівнем ризику | Безризикові фінансові інструменти – служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами, адже потенційний фінансовий ризик несе в собі будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів.. До них відносять державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, «тверду» іноземну валюту, цінні метали та каміння, придбані на короткий період. |
| Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику – це, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов’язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника. | |
| Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику – характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому. | |
| Фінансові інструменти з високим рівнем ризику – цефінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий. | |
| Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні ») – характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Це акції «венчурних» (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф’ючерсні контракти тощо. |
Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.
За окремими сегментами ринку фінансових послуг розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують.
Інструменти ринку банківських послуг та послуг кредитної кооперації. До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку (документи у вигляді грошових знаків, що відрізняють від грошової одиниці України та випущені з метою здійснення платежів у господарському обороті). Також до них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.
До інструментів іпотечного ринку відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості і т.д.
3. Діяльність фінансових посередників на ринку фінансових послуг
Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи, вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.
Фінансові посередники допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); а також можуть надати їм більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.
Банківська система мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.
4. Державне регулювання ринку фінансових послуг
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
- створення сприятливих умов для розвитку та. функціонування ринків фінансових послуг;
- створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників та споживачів фінансових послуг;
- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу тощо.
Суб’єкти державного регулювання ринку фінансових послуг:
- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;
- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Основними завданнями Уповноваженого органу є:
1) розробка стратегії і реалізації розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;
2) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері;
3) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
4) узагальнення практики застосування законодавства з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
5) розроблення і затвердження нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.
Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами.
Уповноважений орган може використовувати такі заходи впливу:
§ зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
§ вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
§ накладати штрафи;
§ тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових, послуг;
§ відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;
§ затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;
§ порушувати питання про ліквідацію установи.
Регулювання банківської діяльності. Регулювання банківської діяльності здійснює Національний банк України.
Детальніше форми банківського державного регулювання зображені на рис. 1.3.
Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними. Видача позик комерційним банкам (рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим – і їх активних (кредитних) операцій.
Важливий метод у цій групі – процентна політика НБУ. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка збільшується, це викликає збільшення вартості кредиту, відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів, призупиняється збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи таким чином інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується, кредит стає більш дешевим, збільшується об’єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.
Проведення операцій на відкритому ринку. Ринок державних цінних паперів відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, частина грошей вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему. У випадку економічного застою держава викуповує державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти, що забезпечує збільшення інвестиційних ресурсів.
Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків. Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування, об’єм грошової маси зменшується, її інфляційний тиск знижується. При знижені об’ємів виробництва в економіці НБУ зменшує норми резервування, тоді грошові засоби вивільняються, що призводить до збільшення виробництва і зайнятості.
Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпечення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіку України.
Система регулювання повинна виконувати наступні функції: визначення ключових напрямів фондового ринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайству з фінансовими ресурсами, в тому числі з довірчих операцій.
З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний державний орган – Комісія з цінних паперів та фондової біржі чи ринку.
В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.
Державна політика на валютному ринку. Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.
Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок; полягає у купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий.
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація – зниження та підвищення падаючого валютного курсу. Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.
У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність до дійсного.
Список використаних та рекомендованих для опрацювання інформаційних джерел
1. Закон України „Про банки та банківську діяльність" від 20.09.2001 №2740-ІІІ зі змінами та доповненнями
2. Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 №448/96-ВР зі змінами та доповненнями
3. Закон України „Про заставу" від 02.10.1992 № 2654-ХІІ
4. Закон України „Про іпотеку" від 05.06.2003 №898-VI зі змінами та доповненнями
5. Закон України " Про Національний банк України" від 20.05.1999 №679-ХІV
6. Закон України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.97 №710/97-ВР зі змінами та доповненнями
7. Закон України „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 № 1381-IV
8. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-ІІІ
|
|