Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 2. Підприємництво як засіб здійснення господарської діяльності
|
|
ББК 67.404я7
В – 31
УДК 346.1 (0, 75)
Рецензент: І.Г. Васильєва
доцент, канд.філос.наук, проректор з науково-педагогічної роботи УІПА
В-31 Вергун В.Г. Господарське законодавство: текст лекцій /Вергун В.Г., Перевалова Л.В., Андрійченко Ж.О. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2010 – с. -. Укр.мовою.
ISBN
Структура і зміст даного посібника відповідають загальним положенням нормативної програми, рекомендованої Міністерством науки і освіти України. Текст лекцій містить 15 тем, кожна з яких складається з теоретичного матеріалу і контрольних питань для самоконтролю та загального списку літератури.
Призначено для студентів економічних спеціальностей, що вивчають правові дисципліни.
Табл. 1. Бібліогр. Назв. ББК 67.404я7
ISBN © Вергун В.Г.,
Перевалова Л.В.,
Андріченко Ж.О., 2010 р.
© НТУ “ХПІ”, 2010 р
ВСТУП
Формування ринкової економіки в Україні потребує активного правового регулювання з боку держави. Держава за допомогою норм господарського права регулює різноманітні відносини в економіці суспільства. Знання основ господарського права і економічного змісту правових норм господарського права допоможе спеціалістам, керівникам підприємств і підприємцям орієнтуватися у великій безлічі правових актів, які регулюють господарську діяльність усіх суб’єктів господарських відносин в Україні, зрозуміти зміст правових інститутів господарського права і уникнути помилок у правовідносинах з різними суб’єктами господарювання. Засвоєння даної дисципліни буде сприяти опануванню студентами комплексного підходу до вирішення багатьох виробничо-господарських завдань з використанням норм господарського права, тому що від методів регулювання господарської діяльності і від дотримання на практиці норм господарського законодавства залежить ефективність національної економіки.
У даному тексті лекцій розкриті основні теми з вивчення правового регулювання господарських відносин: „Загальна характеристика господарського права”, „Підприємництво як засіб здійснення господарської діяльності”, „Правове становище підприємств”, „Правовий статус господарських товариств”, „Правове регулювання відносин власності в Україні”, „Правове регулювання банкрутства” та ін.
У тексті лекцій прокоментовані та проаналізовані основні нормативні акти господарського права: Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Закон України „Про господарські товариства”, Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Закон України „Про захист економічної конкуренції”, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та ін.
Навчальна дисципліна „Господарське законодавство” відноситься до однієї з найважливіших дисциплін з підготовки студентів- економістів.
Текст лекцій спрямований на одержання знань з господарського права України студентами економічних спеціальностей, як денної, так і заочної форм навчання.
Тема 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
1. Поняття та предмет господарського права.
2. Принципи господарського права.
3. Господарські правовідносини.
4. Джерела господарського права.
5. Система господарського права.
Господарське право є однією з найважливіших дисциплін для студентів економічних спеціальностей. Вивчення господарського права необхідно починати з характеристики основних елементів галузі права: предмета права, методів права, принципів та джерел права. Коли ми охарактеризуємо ці елементи, то зможемо дати загальну характеристику господарському праву України.
Предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарська діяльність, як основний елемент предмета господарського права – це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями.
Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку – некомерційна господарська діяльність.
Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що виникають між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що виникають між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
• захист національного товаровиробника;
• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, у яких зв'язок між суб'єктами господарювання полягає в їх юридичних правах і обов'язках.
Види господарських правовідносин:
▼ абсолютні речові господарські правовідносини (наявність власності на засоби виробництва у суб'єкта надає йому необхідну господарську самостійність, що робить його незалежним від інших осіб);
▼ абсолютно-відносні речові господарські правовідносини (майно може закріплюватися за суб'єктом згідно з правом повного господарського відання, оперативного управління, оренди, у такому разі він володіє, розпоряджається та використовує майно незалежно від усіх інших, за винятком власника, з яким він знаходиться у відносних правовідносинах);
▼ абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності (виникають з приводу ведення власної діяльності, при здійсненні якої у межах закону відсутні конкретні зобов'язані особи);
▼ відносні зобов'язальні господарські правовідносини (один учасник має право вимагати від іншого здійснення тих чи інших дій);
- немайнові абсолютні господарські правовідносини (виникають з приводу немайнових благ, які використовуються суб'єктами господарювання у процесі діяльності).
Метод господарського права – сукупність способів і прийомів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.
Основним, інтегруючим методом господарського права є рівне підпорядкування всіх суб'єктів господарського права суспільному господарському порядку.
Суспільний господарський порядок – це пануючий у суспільстві уклад матеріального виробництва, заснований на положеннях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах і звичаях, схвалених вищою законодавчою владою у стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, створює партнерські і добропорядні взаємини в господарюванні.
Суб'єкти господарювання – учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання можуть бути:
1) господарські організації – юридичні особи: державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управлінця та права оперативно-господарського використання майна.
Суб'єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи.
Суб'єкти господарювання – відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій, які можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.
Господарська правосуб'єктність – це визнана законодавством за суб'єктом господарювання сукупність загальних юридичних можливостей за участю в безпосередній господарській діяльності і управлінні нею.
Ознаки суб'єкта господарського права:
1) визначеність організаційно-правової форми, яку суб'єкт обирає самостійно з числа передбачених законами;
2) майнова відособленість, яка може існувати у різних формах:
майно може бути закріплене за суб'єктом господарювання на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління та оперативного використання;
3) легітимність існування в якості суб'єкта господарювання (необхідність державної реєстрації встановлюється ст. 58 Господарського кодексу України);
4) наявність господарських прав та обов'язків, що становлять господарську компетенцію;
5) відповідальність за результати господарювання (може виражатися у вигляді: економічної відповідальності за несприятливі результати власної діяльності, оперативно-господарських санкцій, майнової відповідальності).
Джерела господарського права – це система нормативних актів, яка є інституційним джерелом господарського права, тобто законодавство є найважливішим офіційним способом нормативного оформлення права.
Господарське законодавство не вичерпує всього діючого права, бо у систему права входять й інші діючі у суспільстві та державі джерела права. Таким чином, система господарського законодавства включає ту частину системи права, що міститься у законах та інших нормативних актах.
Нормативний акт господарського законодавства – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів.
1) Господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, підприємництво, компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
2) Господарські закони, які можна класифікувати як:
• загальні (Закон України «Про власність», Господарський кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);
• закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (закони України «Про господарські товариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Господарський кодекс України тощо);
• закони про окремі види господарської діяльності (закони України «Про транспорт», Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України, Господарський кодекс);
• закони про окремі відносини (наприклад, Господарський процесуальний кодекс України).
3) Законодавчі акти:
• постанови Верховної Ради України;
• декрети Кабінету Міністрів із господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих Верховною Радою України.
4 ) Підзаконні нормативні акти:
• укази Президента України з господарських питань («Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 14 лютого 1997 р.);
• розпорядження Президента України («Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств» від 14 травня 1997 р.);
• постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;
• господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;
• нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Основним галузевим кодифікованим актом господарського законодавства є Господарський кодекс України, який закріплює єдність предмета, загальні принципи та напрями господарсько-правового регулювання, тобто є системоутворюючим актом. Проте наявність кодексу не виключає необхідність подальшої систематизації господарського законодавства, бо у кодексі знайшли відображення лише загальні положення, які погребують конкретизації та деталізації предметного регулювання.) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних господарських відносин.
Систему господарського права становить ціла низка правових інститутів:
1. Законодавчий інститут суб'єктів господарювання (розділ П Господарського кодексу «Суб'єкти господарювання» визначає види та правове становище суб'єктів господарювання, порядок їх створення та державної реєстрації, порядок припинення діяльності та ліквідації. Деталізація правового становища окремих видів суб'єктів господарювання знаходить відображення, наприклад, у законах України «Про господарські товариства», «Про селянське (фермерське) господарство» та ін.).
2. Інститут майнових основ господарювання (розділ III Господарського кодексу «Майнові основи господарювання» визначає загальні засади правового режиму майна суб'єктів господарювання, конкретизація цих положень міститься, наприклад, у законах України «Про приватизацію державного майна», «Про оренду державного й комунального майна» тощо).
3. Інститут господарського договірного права. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти – це: Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, порядок укладання, внесення змін та розірвання господарських договорів, окремі види господарських договорів; Господарський процесуальний кодекс України, що встановлює загальний порядок урегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів. Прикладом законів про окремі види договорів можуть бути закони України «Про лізинг», «Про концесії», «Про інвестиційну діяльність» та ін.
4. Інститут обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції (гл. 3 Господарського кодексу України, закони «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ін.)
5. Інститут правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, який включає Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України у частині, що регулює відносини щодо постачання, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржової торгівлі, оренди та лізингу, закони України «Про товарну біржу», «Про лізинг» та ін.
6. Інститут правового регулювання фінансової діяльності грунтується на Господарському кодексі України, а також на законах України «Про національний банк України». «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про страхування» тощо.
7. Інститут зовнішньоекономічної діяльності – розділ VII Господарського кодексу України «Зовнішньоекономічна діяльність», а також закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та ін.
Контрольні запитання
1. Які суспільні відносини виступають предметом господарського права?
2. Як співвідносяться поняття господарська діяльність та підприємницька діяльність?
3. Що таке господарські правовідносини? Які існують їх види?
4. Які основні принципи господарювання в Україні?
5. Що собою являє метод господарського права?
6. Розкрийте види суб'єктів господарювання.
7. Які ознаки характеризують суб'єкта господарювання?
8. У чому полягає різниця між поняттями господарське право та господарське законодавство?
9. Розкрийте класифікацію господарських нормативних актів за юридичною силою.
10. Які інститути утворюють систему господарського законодавства?
Тема 2. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ЗАСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття та принципи підприємництва.
2. Створення суб’єктів підприємницької діяльності.
3. Ліцензування та патентування підприємницької діяльності.
4. Припинення підприємницької діяльності.
Одним із найважливіших інститутів господарського права України є інститут правового регулювання підприємницької діяльності. Згідно із стратегічним планом розвитку нашої держави підприємництво є тим важелем, який зможе підняти економіку до рівня розвинутих європейських держав. Тому законодавство України приділяє таку значну увагу до норм права, які регулюють підприємництво. Статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво визначене як самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності:
а) вільний вибір видів підприємницької діяльності;
б) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
в) вільний найм працівників;
г) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
д) вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
е) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України і детально регулюється законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».
Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться державним реєстратором у містах обласного значення, а також у містах Києві і Севастополі у міських радах народних депутатів, а в усіх інших населених пунктах – у райдержадміністраціях за місцем знаходження або проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:
• рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;
• установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;
• рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;
• документ, що засвідчує сплату засновниками внесків до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;
• реєстраційна картка встановленого зразка;
• документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше 2 днів із дня подання документів для фізичної особи і не більше 3 днів – для юридичної. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.
На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатися ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання і копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
Підстави для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання:
• порушення встановленого законом порядку створення суб’єкта господарювання;
• недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються на реєстрацію.
Відмова в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржена в судовому порядку.
Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Прибутки, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.
Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, організаційної форми господарювання, найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.
Підстави для скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання:
• особиста заява;
• рішення суду у випадках:
■ визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать законодавству;
■ здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам;
• в інших випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.
Господарські організації – юридичні особи мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації у свою реєстраційну картку.
Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Крім обмеження суб'єктного складу підприємництва законодавством України встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності:
1. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво» деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб'єкти (так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій – також і повними товариствами.
2. Заборона здійснювати окремі види діяльності без спеціального дозволу (ліцензії).
Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання – ліцензіата – на ведення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, проте ліцензування банківської, зовнішньоекономічної діяльності, каналів мовлення, освіти, електроенергетики та використання ядерної енергії, інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом (етиловим, коньячним і плодовим), алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно із законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Ліцензуванню відповідно до ст. 9 цього Закону підлягають:
• пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;
• виробництво, ремонт, торгівля вогнепальною зброєю, боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4, 5 мм;
• виробництво вибухових речовин і матеріалів;
• виробництво особливо небезпечних хімічних речовин;
• видобування уранових руд;
• медична практика;
• інші види діяльності.
Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії, заяву про її видачу.
Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж 10 робочих днів із дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
За видачу ліцензії встановлюється плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Строк дії ліцензії встановлюється КМУ та поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути менше ніж 3 роки.
Ліцензія може бути анульована на таких підставах:
• заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
• акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
• рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;
• нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності;
• акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;
• та інші.
Торговельна діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльність у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг підлягає патентуванню.
Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж установленого строку.
Спеціальний торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону.
Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. Підставою для одержання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заява суб'єкта підприємницької діяльності до органу державної податкової служби. Торговий патент видається у триденний термін із дня подання заявки.
Підстави припинення підприємницької діяльності:
1) з власної ініціативи підприємця;
2) у разі закінчення строку дії ліцензії;
3) у разі припинення існування підприємця;
4) на підставі рішення суду у випадках, передбачених законами.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяють в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування; стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; надають підприємцям інші види допомоги.
Контрольні запитання
1. Як законодавець визначає підприємництво?
2. Які основні принципи підприємницької діяльності?
3. Які існують обмеження на здійснення підприємницької діяльності?
4. Який порядок проведення державної реєстрації суб'єктів господарювання?
5. У яких випадках державна реєстрація може бути скасована?
6. Які існують підстави для припинення підприємницької діяльності?
7. Яким чином держава здійснює, підтримку підприємництва?
Тема 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВ
1. Поняття та ознаки підприємства. Види підприємств в Україні.
2. Порядок створення підприємства. Припинення діяльності підприємства.
3. Поняття та види об'єднань підприємств.
Згідно з теорією господарського права України основним суб’єктом правовідносин є підприємство. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство не повинно мати у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Підприємства в Україні можна класифікувати за різними підставами
1. Залежно від форми власності, на якій вони засновані, вони поділяються на:
□ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи), наприклад, селянське (фермерське) господарство;
□ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників), наприклад, виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій та ін.);
□ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
□ державне підприємство, що діє на основі державної власності;
□ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
У разі якщо у статутному фонді підприємства іноземні інвестиції становлять не менше як 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземні інвестиції становлять 100 %, вважається іноземним підприємством.
2. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду на:
▼ унітарні – створюються одним засновником, наприклад, державні, комунальні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника; існують:
1) державні комерційні підприємства (діють на основі статуту за принципами підприємництва і несуть відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на правах господарського відання майном);
2) державні казенні підприємства (створюються за рішенням Кабінету Міністрів України у галузях народного господарства), у яких:
• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
• основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
• переважаючим (понад 50 %) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, як правило, не може бути рентабельним;
• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом);
3) комунальні комерційні підприємства (утворюються компетентним органом місцевого самоврядування, майно закріплюється на праві повного господарського відання);
4) комунальні некомерційні підприємства (майно закріплюється на праві оперативного управління);
• корпоративні – утворюються двома або більше засновниками, наприклад, кооперативні підприємства або такі, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового прибутку від реалізації продукції протягом року підприємства поділяються на:
• малі (середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового прибутку за цей період не перевищує суми понад 70 млн.грн.);
• великі (середньооблікова кількість працюючих перевищує 250 осіб, а обсяг валового прибутку на рік перевищує суму, понад 100 млн. грн.);
• середні (усі інші підприємства).
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
Термін «створення» – це врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства у статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права.
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням:
* власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу;
* шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання;
* шляхом примусового поділу діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Установчими документами підприємства називається комплект документів установленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає та діє як суб'єкт права.
Установчими документами суб'єкта господарювання згідно зі ст. 57 Господарського кодексу України є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.
У засновницькому договорі визначаються зобов'язання учасників створити суб'єкт господарювання, визначають порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання йому свого майна, порядок розподілення доходів і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу доходів і збитків, органи управління і контролю, їх компетенцію, умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості.
Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.
Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені ст. 59 Господарського кодексу України. У разі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом:
• реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення);
• ліквідації:
■ за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а також за рішенням суду;
■ у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалося, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;
■ у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;
■ у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Підприємство вважається ліквідованим із дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.
Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками.
Орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.
Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, розміщає у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або в іншому офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заявлення кредиторами претензій, а відомих кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі.
Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, із письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено Господарським кодексом та іншими законами. Однак майна для задоволення претензій усіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна), тому діє загальне правило черговості задоволення боргів підприємством-боржником, що ліквідується. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.
Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний термін після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Підприємства мають право об'єднуватися у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Такі групи підприємств, які визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання.
Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Об'єднання підприємств є юридичною особою.
Відокремлюють наступні види об'єднань підприємств:
1. Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можна виділити:
• господарські об'єднання – об'єднання підприємств, утворені за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність;
• державні чи комунальні господарські об'єднання – об'єднання підприємств, утворені державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України, міністерств, компетентних органів місцевого самоврядування, як правило, у формі корпорацій або концернів, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).
2. Залежно від організаційно-правових форм існують такі види об’єднань підприємств:
Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації.
Корпорація – договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном – визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються Законом України «Про промислово-фінансові групи».
Холдингова компанія – суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю – підпорядкування.
Чинне законодавство передбачає можливість створення інших форм об'єднань інтересів підприємств (союзів, спілок, асоціації, підприємців тощо), не передбачених у ст. 120 Господарського кодексу України.
Контрольні запитання
1. Яке визначення підприємства дає законодавець?
2. Які види підприємств існують в Україні?
3. Дати характеристику правового статусу підприємства.
4. Які локальні нормативні акти називають установчими документами підприємства?
5. Які відомості повинні включатися в установчі документи?
6. Розкрити порядок створення підприємства.
7. Які існують підстави припинення діяльності підприємства?
8. Які види господарських об'єднань передбачені діючим законодавством?
9. Розкрийте порядок ліквідації підприємств.
10. У чому полягають особливості правового статусу промислово-фінансових груп?
Тема 4. ПРАВОВИЙ СТАТУС ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
1. Поняття та ознаки господарських товариств.
2. Права та обов’язки учасників господарських товариств.
3. Поняття та ознаки акціонерного товариства.
4. Характеристика товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю.
5. Характеристика повного та командитного товариства.
Основним видом корпоративних підприємств в Україні є господарські товариства, які почали створюватися з 1991 року. Господарські товариства як суб’єкти господарської діяльності існують у всіх державах з ринковою економікою. Правовий статус господарських товариств визначається Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», а також Законом України «Про акціонерні товариства.
Під господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Господарські товариства є юридичними особами.
Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створено однією особою, що стає його єдиним учасником.
Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.
Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, у яких необхідна кваліфікована більшість голосів, інші відомості тощо.
Права учасників господарського товариства:
• брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;
• брати участь у розподіленні прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);
• одержувати інформацію про діяльність товариства;
• вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства та ін.
Обов'язки учасників господарського товариства:
* додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;
* робити внески (сплачувати за акції) у розмірі, порядку та засобами, що передбачені установчими документами.
Внесками учасників та засновників господарського товариства.можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права, включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані у кредит та під заставу.
Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства.
У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, передбаченому установчими документами, але не менш як 25 % статутного фонду, а також інші фонди. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % від суми прибутку товариства.
Господарське товариство є власником:
• майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;
• продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;
• доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;
• іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.
Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у у товариствах, де створенна рада товариства (спостережна рада) – голова та члени цієї ради. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службова або інша діяльність яких визнана Конституцією та законами України несумісною з обійманням цих посад, а також особи, яким за рішенням суду заборонено займатися певною діяльністю або займати певні посади.
|
|