Поняття комерційного найменування

Комерційним називають найменування, під яким підприємець виступає в комерційному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту. Це найменування є комерційним іменем підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність, реалізує свої плани і виконує обов'язки, рекламує і збуває вироблену ним продукцію тощо.
Комерційне найменування, що здобуло популярність у споживачів і викликає довіру в ділових партнерів, приносить підприємцеві не тільки значні дивіденди, а й належну повагу в суспільстві та визнання його заслуг.
Комерційні найменування та торговельні марки пов'язує те, що вони виконують дистинктивну (розрізнювальну) функцію. Проте на відміну від торговельних марок комерційні найменування відрізняють певне підприємство від решти незалежно від товарів або послуг, які реалізує або пропонує це підприємство.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Поняття торговельної марки

1. Торговельна марка — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого підприємства. Продукт у цьому разі вживається у значенні товару, тобто це все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Такий вибір істотно спрощується, якщо продукт позначений торговельною маркою, оскільки, знаючи торговельні марки тієї чи іншої фірми, покупець може судити про якість та інші характеристики товару.

2. Торговельні марки виконують чотири основні функції:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті;

2) вказівка на походження товару або послуг;

3) вказівка на певну якість товару і послуг;

4) рекламування даного товару і послуг.

Марки мають бути характерними (тобто відрізнятися від назви самого товару або сфери його застосування) і в той же час різко відрізнятися від марок, що використовуються конкурентами.

Функція вказівки на джерело походження товару чи послуги дуже близька до функції виокремлення. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство.

Функція вказівки на певну якість товару чи послуг полягає в тому, що торговельна марка, за загальним правилом і традицією, що склалася, має вказувати на якість товару чи послуг, які у споживача не викликають сумніву, тобто такий знак вказує на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи послуг.

Функція рекламування є також однією з основних функцій марки. Внаслідок зв'язку між товаром (послугами) і законом останній дає суспільству Інформацію про товари та послуги і цим самим допомагає володільцям стимулювати та зберігати попит на ці товари та послуги. Марки не повинні вводити в оману споживача, використовуватись для фальсифікованої реклами або нечесної конкуренції.

Правова охорона надається марці, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені законом.

Заявлене позначення має бути новим, невідомим у межах України, тобто новизна позначення обмежується лише територією України.

Позначення має бути корисним. Воно має певним чином Індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Не набувають правової охорони позначення, що зображують[6]:

·державні герби, прапори та емблеми;

·офіційні назви держав;

·емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

·офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

·нагороди та інші відзнаки.

Ці позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Також не набувають правової охорони знаки, що:

·не мають розрізняльної здатності;

·є загальновживаними для позначення товарів і послуг певного виду;

·вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

130. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення

1. Такими правами є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання. Таке право є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

2. Використанням зазначення походження товару прийнято вважати застосування їх на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, на офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави. Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для повідомлення про те, що це зазначення зареєстровано в Україні. Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура НМП, а географічного зазначення — ГЗП. Замість цього маркування або разом з ним може наноситися текст: " Зареєстрована в Україні назва місця походження товару" або " Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".

3. Право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому володілець свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна просто одержати свідоцтво направо користування цим же зазначенням місця походження товару.

4. Якщо зазначення походження товару набуває правової охорони, то в законі передбачено і захист цього права в разі його порушення.

Володілець свідоцтва має право забороняти використання зазначення походження товару особами, які не мають свідоцтва на право його використання. Якщо свідоцтво на право використання зазначення місця походження товару мають кілька осіб, то всі вони мають право забороняти його використання Іншим особам.

Порушенням права на використання зазначення походження товару має визнаватися й те, що воно використовується з такими висловами, як " рід", " тип", " імітація" та ін.

Порушенням має визнаватися також використання подібног

Права та обов’язки, що випливають з реєстрації географічного зазначення Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; право на використання географічного зазначення; право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, у тому числі забороняти таке використання. Обсяг правової охорони, що її надає реєстрація права на географічне зазначення, визначають занесені до Реєстру і зафіксовані у свідоцтві характеристики товару та межі географічного місця. Використанням географічного зазначення визнають: нанесення його на товар або етикетку; нанесення його на упаковку товару, застосування в рекламі; запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Стаття 505. Поняття комерційної таємниці

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

1. У ст. 34 Конституції України проголошено: " Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати чи поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом". Будучи об'єктом інтелектуальної власності, комерційна таємниця має специфічні особливості. Насамперед, слід зазначити, що в її основі лежить фактична монополія певної особи на певну сукупність знань. Правові засоби, якими володіє власник комерційної таємниці, хоча і надають йому можливості для огородження його інтересів, є менш ефективними, ніж ті, котрі мають у розпорядженні власники інших об'єктів інтелектуальної власності. Тому, насамперед, від самого правовласника, від повноти й ефективності вжитих ним заходів для збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.

Важливою особливістю комерційної таємниці є, далі, її найбільша універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності. Якщо під винаходами, промисловими зразками, товарними знаками й іншими об'єктами інтелектуальної власності закон розуміє цілком визначені результати інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємця. При цьому комерційною таємницею можуть бути оголошені цілком потенційно патентоспроможні рішення, що правовласник з якихось причин не бажає обнародувати і запатентувати у встановленому порядку.

Конфіденційна інформація відіграє дедалі вагомішу роль в інформаційному (постіндустріальному) суспільстві, зокрема за умов ринкової економіки. Для того, щоб певна інформація вважалася комерційною таємницею і підлягала охороні, вона повинна відповідати наступним вимогам:

1) є таємною, у тому розумінні, що вона як єдине ціле або в точній сукупності та поєднанні її компонентів не є загальновідомою або легкодоступною для осіб у колах, що мають справу з указаним видом інформації;

2) має комерційну цінність через те, що вона є таємною;

3) є об'єктом достатніх для певних обставин заходів із збереженням її в таємниці особою, яка законно здійснює контроль за цією інформацією.

Аналогічні ознаки для таємної інформації викладено в Модельних положеннях про захист проти недобросовісної конкуренції 1996 р., прийнятих ВОІВ.

Як було показано Ю. Капіцею, терміни " нерозкрита інформація" угоди ТКІР8, " таємна інформація" Модельних положень є синонімами поняття комерційної таємниці (торгових секретів) відповідно до її визначень у законодавстві США та деяких інших країн.

Закон України " Про державну таємницю" містить вимоги по охороні комерційної і банківської таємниці, іншої конфіденційної і секретної інформації, крім тієї, на яку не поширюється чинність закону, якщо вона не є одночасно державною таємницею.

Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: і) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

1. Сутність права на комерційну таємницю полягає в забезпеченій власнику інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкої публіки і вимагати, щоб треті особи утримувалися від використання незаконних методів одержання даної інформації. Розглянуте право має, як це можна помітити, дві тісно взаємозалежні, проте відносно самостійні сторони. Першу з них утворює можливість правовласника на власні активні дії, спрямовані на збереження конфіденційності інформації. Оскільки право на комерційну таємницю базується на фактичній монополії правовласника, на ньому самому лежить головна турбота про те, щоб зберегти цю монополію.

Для цього суб'єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допущені законом засоби по забезпеченню таємності інформації. Арсенал цих засобів досить багатий. Сюди належать різноманітні організаційні заходи, пов'язані, зокрема, з підбором працівників, організацією документообігу, введення пропускного режиму і т. ін. Найважливіше значення має розроблення і прийняття локальних правових актів, таких, наприклад, як Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про охорону комерційної таємниці. Забезпечення охорони комерційної таємниці — це покладання на осіб, які володіють відповідними відомостями в силу своєї службової діяльності, юридичного обов'язку по їх нерозголошенню. У цих цілях у трудові договори і контракти з працівниками, а також іншими залучуваними особами, може включатися спеціальна умова про збереження конфіденційності і відповідальності за її порушення. Можливе оформлення і спеціального зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці. Нарешті, власник комерційної таємниці може застосовувати будь-які технічні засоби, що допущені законом, охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо.

Іншу сторону розглянутого права складає можливість вимагати від третіх осіб утримування від незаконного заволодіння інформацією, що складає комерційну таємницю. Важливо підкреслити, що мова в даному випадку йде не про заборону використання даної інформації третіми особами без згоди її власника. Власник комерційної таємниці має лише фактичну, а не юридичну монополію на її використання. Забороняється лише посягати на цю монополію за допомогою незаконних засобів. Якщо інформація отримана зацікавленою особою законним чином, хоча б і без санкції її власника, наприклад, у зв'язку з яким-небудь недоглядом останнього, він порушником не вважається.

Хоча чинне законодавство не вказує, які методи одержання інформації є незаконними, дане питання не являє собою складності. В усьому світі такими методами вважають промислове шпигунство, підкуп службовців власника комерційної таємниці, проникнення в приміщення, прослуховування засобів зв'язку, розкриття кореспонденції і т. ін. Більшість із названих засобів заборонено спеціальним законодавством і утворюють склади адміністративних чи кримінальних правопорушень. У тих випадках, коли спеціальної заборони на використання деяких засобів у чинному законодавстві не міститься, слід виходити зі змісту правил, що забороняють несумлінну конкуренцію.

2. До числа правових можливостей власника комерційної таємниці належить віднести також його можливість розпорядження приналежним йому об'єктом інтелектуальної власності. Насамперед, він може в будь-який момент розкривати перед публікою ті відомості, що складали комерційну таємницю, якщо це не порушує прийнятих ним зобов'язань перед контрагентами. Далі, власник інформації, що є конфіденційною, може продати чи іншим способом переуступити цю інформацію зацікавленій особі. Зокрема, предметом такого договору можуть бути результати проведених маркетингових досліджень, технологія чи інше технічне нововведення (секрет виробництва, ноу-хау) і т. п. Умовами такої переуступки інформації є звичайно відмова самого правовласника від її подальшого використання, а також його зобов'язання не передавати цю інформацію іншим особам. Виробничі, комерційні і ділові секрети (комерційна таємниця) можуть бути предметом договорів відчуження і використання. Договори називаються ліцензійними чи договорами передачі ноу-хау.

Предметом передачі можуть бути і несекретні ноу-хау. Це можливо, коли набувач розраховує на швидкий, ефективний спосіб досягнення того стану, що забезпечується застосуванням несекретного ноу-хау. У таких договорах центр ваги переміщається з ноу-хау як такого на додаткову діяльність, за допомогою якої забезпечується більш ефективне його використання.

Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

1. Нарешті, комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації чи виконання яких-небудь інших формальностей, а також сплати державних мит. Це також має значення у виборі даної форми досягнутого результату інтелектуальної діяльності серед наявних можливостей.

Як і стосовно інших об'єктів інтелектуальної власності, стосовно комерційної таємниці закон установлює ряд критеріїв охороноспроможності, яким вона повинна відповідати, щоб користуватися правовою охороною. Особливістю розглянутого об'єкта інтелектуальної власності є те, що перевірка охороноспроможності комерційної таємниці здійснюється не в порядку спеціальної попередньої процедури, а тільки тоді, коли право на комерційну таємницю порушується чи оскаржується і потрібно установити, чи існувало воно взагалі.

Існують два різновиди цивільно-правових режимів охорони комерційної таємниці:

— режим охорони, заснований на договірних відносинах (коли між сторонами — учасниками цивільних правовідносин укладено спеціальну угоду);

— режим охорони, заснований на зобов'язаннях, що випливають із заподіяння шкоди (зобов'язання ці виникають між сторонами не в силу договору, а в силу факту заподіяння шкоди одній стороні іншою стороною).

Шкода у вигляді збитків, заподіяних протиправним посяганням на комерційну таємницю, має місце в обох випадках, однак правова природа відшкодування цієї шкоди залежить від виду цивільно-правового зобов'язання і визначається його специфікою. Саме вона лежить в основі розмежування і класифікації зазначених вище правових режимів.

Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю від таких порушень:

1) неправомірне збирання комерційної таємниці;

2) розголошення комерційної таємниці;

3) схилення до розголошення комерційної таємниці;

4) неправомірне використання комерційної таємниці.

Неправомірне збирання комерційної таємниці. Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, які відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Схилення до розголошення комерційної таємниці. Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, які відповідно до чинного законодавства становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірне використання комерційної таємниці. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Розголошення комерційної таємниці. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, які відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомими у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Здійснення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями й об'єднаннями громадян, які не є хозяйнуючими суб'єктами, спричиняє накладення на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч мінімумів прибутку громадян, не оподатковуваних податком.

Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 ЦК.

1. Специфічною рисою комерційної таємниці, що виділяє її серед інших об'єктів інтелектуальної власності, є необмеженість терміну її охорони. Право на комерційну таємницю діє доти, поки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також є передбачені законом умови її охорони. Ця обставина робить обрання даної форми охорони привабливим для підприємців у тих випадках, коли їх не задовольняє принцип терміновості патентної охорони.