Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Пит.51.Внесок вітчизняних та зарубіжних вченних у розвиток екології






Термін «екологія» ввів відомий німецький зоолог Е. Геккель, який у своїх працях «Загальна морфологія організмів» (1866) і «Природна історія міротворенія» (1868) вперше спробував дати визначення сутності нової науки. Слово «екологія» походить від грецького oikos, що означає «житло», «місцеперебування», «притулок». Е. Геккель визначав екологію як «загальну науку про відносини організмів до навколишнього середовища, куди ми відносимо в широкому сенсі всі умови існування.

Аристотель (384-322 до н. Е..) Описав понад 500 видів відомих йому тварин і розповів про їх поведінку, наприклад про міграціях та зимової сплячки риб, перельотах птахів, будівельної діяльності тварин, паразитизмі зозулі, способі самозахисту у каракатиці і т. д. Учень Арістотеля, «батько ботаніки» Теофраст Ерезійскій (371-280 до н. Е..) Навів дані про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх форми і особливостей росту від грунту і клімату.

Опис рослин і тварин, їх зовнішньої та внутрішньої будови, різноманітності форм - головний зміст біологічної науки на ранніх етапах її розвитку. Перші систематики - А. Цезальпін (1519-1603), Д. Рей (1623-1705), Ж. Турнефор (1656-1708) т а інші повідомляли і про залежність рослин від умов зростання або обробітку, про місця їх проживання і т. п. Відомості про поведінку, звички, спосіб життя тварин, якими супроводжувалося опис їх будови, називали «історією» життя тварин.

Перші спроби екологічного підходу до природоохоронної справи в Україні відомі ще з часів Ярослава Мудрого. В його “Руській правді” – правничому кодексі Київської Русі (початок XI ст.) – вже існувала чітка система правової оцінки використання ресурсів і передбачувалася кара за збитки, заподіяні довкіллю. За шкоду, заподіяну диким звірам і пта­хам, каралося так строго, як і за негідні вчинки щодо людини. Тому було багато в княжих лісах і степах дикого звіра, птахів та бджіл.

В часи Гетьманщини (ХVІ-ХVІІІ ст.) ці природоохоронні традиції зберігалися і розширювалися. Як і в княжі часи, регламентуються охо­рона лісів і байраків, полювання, рибальство, бджільництво та садів­ництво.

Цікаво, що опис природи України, в якому викладено багато мір­кувань екологічного характеру, залишили після себе і француз Де Боплан (1600-1673) у праці “Опис України” і росіянин О. Пушкін (“На­рис історії України”).

Велика заслуга в дослідженні українських чорноземів В.В.Докучаєва (1846-1903), результати цих досліджень викладені в головній книзі вченого – “Руський чорнозем”. Створений і очолюваний ним Ново-Александріївський інститут сільського господар­ства та лісівництва (нині Кіровоградська обл.) став осередком інтен­сивного розвитку ґрунтознавства. Грунт з того часу стає не просто пи­лом чи набором мінеральних елементів, а самостійним тілом природи.

Пер­ший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році. Це був сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В.В.Станчинським (1930-1940), були з багатьох поглядів піонерними й оригінальними. Його праця “До розуміння біоценозу” (1933) є класичною в області вивчення зв’язків між організмами в біоценотичних системах; ще за 10 років до В.Н.Сукачова вчений підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів.

Відкриття нашого земляка В. І. Вернадського, який був першим президентом Академії наук України і засновником кількох сучасних наук, посідають особливе місце в історії екології. Він довів наявність широ­комасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість вже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував вчення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини. В.І.Вернадський вперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об’єктивно оцінити масштаби біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв’язку людини з природним середовищем.

В по­воєнний період велика увага українських екологів була спрямована на вивчення техногенних і урбогенних впливів на природні екосистеми (Ількун, Тарабрін, Кондратюк, Кучерявий).

Екологи України зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 

Пит.52. Предмет і завдання екологія. Концепція рі́ внів організа́ ції життя (біологічний спектр)

Екологія - наука про взаємозв'язки живих організмів та їхніх угруповань між собою та довкіллям, про структуру і функціонування надорганізмових систем.(популяція, угрупування, екологічних систем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі та часі.

Головні завдання екології - це:

встановлення закономірностей взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

дослідження структури та функціонування угруповань організмів;

розроблення методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань; спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини; застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Предметом екології є різноманітність і структура зв'язків між організмами, їхніми угрупованнями та середовищем існування, а також склад і закономірності функціонування угруповань організмів: популяцій, біогеоценозів, біосфери в цілому.

Рі́ вні організа́ ції життя в екології формують біологічний спектр.

На кожному рівні внаслідок взаємодії з навк. середовищем виникають характерні функціональні с-ми.

Рі́ вні організа́ ції життя в екології — ієрархічно супідрядні рівні організації біосистем, що відображають рівні їх ускладнення. Найчастіше виділяють шість основних структурних рівнів життя: молекулярний, клітинний, органний, організменний, популяційно-видовий, біогеоценотичний. У типовому випадку кожен з цих рівнів є системою з підсистем нижчого рівня і підсистемою системи вищого рівня.

Еколог. Компонент ген   клітина орган організм популяція біоценоз
Абіотичний компон ген. С-ма Клітина с-ма С-ма органів С-ма органів Попул.с-ми Екол. С-ми

вивчаємо

Популяційно-видовий рівень організації життя

Представлений в природі величезною різноманітністю видів і їх популяцій.

Компоненти:

Групи споріднених особин, об'єднаних певним генофондом і специфічною взаємодією з навколишнім середовищем

Основні процеси

Генетична своєрідність

Взаємодія між особинами і популяціями

Накопичення елементарних еволюційних перетворень

Здійснення мікроеволюції і вироблення адаптацій до змінного середовища

Видоутворення

Збільшення біорізноманіття

Біогеоценотичний рівень організації життя

Представлений різноманітністю природних і культурних біогеоценозів у всіх середовищах життя.

Компоненти

Популяції різних видів

Фактори середовища

Харчові мережі, потоки речовин і енергії

Основні процеси

Біохімічний кругообіг речовин і потік енергії, що підтримують життя

Рухоме рівновагу між живими організмами і абіотичного середовищем (гомеостаз)

Забезпечення живих організмів умовами проживання і ресурсами (їжею та притулком)

С-ма – це сукупність взаємопов’язаних компонентів, які взаємодіють між собою, і утвор. Єдине ціле.

В результаті взаємодії цих компонентів с-ма набуває якісно-нових властивостей- емерджентних, які не притаманні кожному з її компонентів окремо- принцип емерджентності

Пит.53. Еколо́ гія (грец. ο ί κ ο ς — будинок, дім; грец. λ ο γ ο ς — наука) —вивчає взаємовідносини організмів із довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі.

Загальна (вивч. Фундаментальні проблеми структурно- функ. Організації усіх типів екосистем, та досліджує взаємодію біосистем різних рівнів та з довкіллям)

Спеціальн а(д. закономірності функціонування конкретних екосистем або пристосування організмів до навкол. середовища)

Прикладна (зясовує дію різних чинників та спрямована на розв’язання практичних питань промисловості, енергетики, с.г)

Екологі я – це міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних основ, на основах географічних, технічних, економічних та соціальних

Об'єкти дослідження в екології - організми, тіла і речовини - матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук. До цього часу не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в екологічну науку. 1. Аутекологія (екологію організмів) вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим їх середовищем.також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.

2. Демекологія (екологію популяцій) описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини.

3. Синекологія (екологію угруповань) аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і оточуючим середовищем.

4. Біосферологія (глобальна екологія) вивчає біосферу як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери. Існують й інші способи розділу екології.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.