Відміни тваринної, рослинної і грибної клітини за своєю будовою та типами життєвих процесів від клітин прокаріотів.

Отже, порівняння тваринної і рослинної клітин: Загальні признаки:

1. Єдність структурних систем — цитоплазми і ядра.

2. Подібність процесів обміну речовин і энергии.

3. Єдність принципу спадкового кода.

4. Універсальне мембранное строение.

5. Єдність хімічного состава.

6. Подібність процесу розподілу клеток.

Відмінності між рослинною і тваринною клітинами. Незважаючи на загальну подібність, є й ряд відмін­ностей у будові та жит­тє­дія­ль­ності рос­лин­них та тварин­них клітин. Так, оболонка рос­линної клі­тини (крім прокаріотів) побу­до­вана з це­люлози, а тва­ринної – го­лов­ним чином із ліпідів. Зов­ні й зсередини ліпідна основа оболонки тва­ринної клі­ти­ни вкрита білком, що ут­во­рює міцні та еластичні спле­тін­ня. Крім цьо­го, клітинну оболонку рослин можуть просо­чувати такі речовини, як кутин, су­берин, лігнін, мінеральні речовини тощо, викликаючи її вторинні зміни.

Рослинні клі­тини містять пластиди, а у тва­рин­них ці органели відсут­ні, немає в них і хлорофілу. Натомість у клі­ти­нах тва­рин, на відміну від рослинних організмів, є центріолі.

У рослинних клі­ти­нах ва­куолі за­пов­нені клітин­ним соком, у тваринних його не­має. Щодо дрібних ва­куо­лей, які є в одноклітинних тварин, то вони викону­ють травну і видільну функції. На відміну від тваринних, у рослинних клітин відпра­цьо­вані продукти життєдіяльності не виво­дя­ть­ся назовні, а нагромаджуються у вакуо­ляр­­ній системі. Мінеральні солі в рослин­них клітинах міс­тяться в цитоплазмі в роз­чиненому стані й у вигля­ді кристалів; у тварин – у цитоплазмі лише в розчи­не­но­му стані, кристали там не утворюються. За­пасними вугле­во­дами рос­линної клі­­ти­ни є крохмаль, тва­рин­ної – глікоген.

Характерною особливістю рослин є те, що їхні клітини пов’язані між собою ци­то­плазматичними тяжами – плазмо­десма­ми, які проходять крізь клітинну оболонку і об’єднують клітини в єдину систему.

При поділі рослинної клітинипере­тин­ка між дво­ма дочірніми клітинами утво­­рю­ється внаслідок її роз­рос­тання від цен­­т­ра клітини, а у тваринній клітині ця пе­ре­тинка виникає завдяки формуванню кіль­це­подібної пере­тяж­ки.

Форма клітин. За формою рослинні клітини бувають різні – прямокутні, зір­час­ті, округлі, кулеподібні, приз­ма­тич­ні, спіральні, кубічні, циліндричні тощо. Але всю різноманітність форм клітин можна звес­ти до двох груп: па­рен­хімних і про­зен­хімних клітин.

Паренхімні клітини мають бі­льш-меншодна­ко­ву довжину і ширину, або їхня дов­жина пе­ре­вищує ширину не більш, ніж у 2-3 рази. Паренхімні клітини зазвичай за­ли­шаються довгий час живими, мають тон­кі оболонки. Вони складають основну масу більшості органів та їх частин у рос­лин­ному організмі – серцевина, кора стебла і кореня, листки, плоди тощо. Клі­ти­ни па­ренхімного типу виконують такі важ­ливі для рослини функції, як фото­син­тез, ди­хан­ня, асиміляція та ін.

У прозен­хім­них клітин дов­жи­на пере­вищує ширину більше, ніж у три рази (най­частіше в десятки і сотні ра­зів). До­сить часто такі клітини веретеноподібної або циліндричної форми, мають загострені кін­ці, товсті, зде­ре­в’янілі оболонки. Живого вмісту в про­зен­хім­них клітинах найчасті­ше немає. З клітин прозенхімного типу фор­­мую­ться переважно провідні та механічні тканини рослин. Най­різ­­номанітніші фор­ми клітин ха­рактерні для одно­клі­тинних рослинних орга­ніз­мів – бак­­те­рій, водо­рос­тей. Відомі неклітинні форми життя – ві­руси.

Розміри клітин. Середня довжина клі­тин вищих рослин складає 10-100 мкм. У деяких рослин великі па­ренхімні клі­тини можуть досягати в довжину кількох мілі­мет­рів і видимі неозброєним оком (клі­ти­ни плодів ли­мо­на, яблуні, ка­вуна, помі­до­ра, бульб картоплі). Найбільшу дов­жи­ну мають прозенхімні клітини стебел льо­ну (40 мм) і кропиви (80 мм), водо­рос­ті хари (10 см і більше), у прядильної рос­ли­ни рамі (до 20 см). Довжини до кількох мет­рів досягають молочники дея­ких дерев.

Відмінності клітин прокаріот і еукаріот. У сучасних і викопних форм орга­ніз­мів відомі два найважливіші типи клітин: прокаріотична, або до­ядер­на, і еукаріо­тич­на, або ядерна.

Прокаріотичні клітини, що типові для бактерій і синьо-зелених водоростей (ціа­но­бактерій), як правило, дріб­­ніші від еу­ка­­ріо­тичних: їхні розміри зазвичай не пере­ви­щу­ють 10 мкм і часто складають лише 2-3 мкм. Роз­мі­ри еука­ріо­тичних клітин різ­них ор­га­ніз­мів коливаються від 10 до 100 мкм. Такі клітини має більшість рос­лин, грибів і тва­рин.

У клітинах прокаріот відсутнє мор­фо­логічно оформлене ядро, в них є лише кі­ль­цевий ланцюг ДНК, в якої немає білко­вої оболонки. Така внутрішньоклітинна струк­ту­ра, що несе гени, зветься генофором. В еукаріотич­ній клітині но­сія­ми генів є хро­мо­соми, розташовані в ядрі, яке обмежене від іншого вмісту клітини мембраною.

Еукаріотична клітина містить у цито­плазмі різноманітні постійні внутрішньо­клі­тинні структури – орга­нели (плас­тиди, мітохондрії, ендоплазматичний рети­ку­лум, комплекс Гольджі та ін.), які відсутні в про­каріотичній клітині. З чис­ла типових для еукаріотичних клітин органел прокаріо­тич­ні мають лише рибосоми. Але рибосоми про­­ка­ріот суттєво відрізняються більш простим рівнем організації й функціонування від та­ких в еукаріот.

Через те, що в прокаріотичних кліти­нах відсутній цитоскелет (наявний в еу­ка­ріотичних клітинах), у них не вияв­ле­но багато процесів, типових для еукаріот – фа­гоцитоз, піноцитоз, циклоз тощо. За допо­могою елект­рон­­ного мікрос­копа дослід­же­но, що рухові пристосування клітин еу­каріо­тичних організмів (так звані ундуліп­о­дії) є значно відмін­ни­ми за структурою і меха­ніз­мом діяльності від джгутиків прока­рі­от. За несприятливих умо­в деякі прокаріоти утворю­ють спори – стадії спокою, оточені щільною стінкою, яка може витримувати ви­соку температуру, іноді до 100^оС.

Є важливі відмінності й у проходжен­ні процесів поділу описаних клітин. Так, прокаріотичні клітини по­ді­ляються пере­тяж­кою на рівні частини або ж брунь­ку­ю­ться, тобто утворюють дочірню клітину, меншу за роз­мі­ра­ми від мате­рин­ської, але ніколи не діляться мітотично. Клітини еу­каріотичних організмів, навпаки, діляться зазвичай шляхом мі­тозу. Внаслідок цього кожна з утворених клітин одержує іден­тич­ний об’єм спадкової ін­фор­мації.