Цей материк має дуже розчленовану берегову лінію,особливо на пн та сх. Його показник 19%. Загальна довжина берегової лінії-75,5 тис км.

Північна Америка розташована в Північній і одночасно Західній півкулях.

За розмірами материк Північна Америка займає третє місце після Євразії і Африки, площа Північної Америки 20, 36 млн. км2, з островами 24, 25 млн. км2(16% від земної кулі).

На відміну від материків тропічних широт, Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою.

Материк витягнутий з півночі на південь і має довжину 8800 км. Ширина материка – 5900 км.

Крайньою північною точкою материка є мис Мерчісон(71С50' пн. ш.)на півострові Бутія, крайньою південною – мис Мар’ято(7°12') на Панамському перешийку, крайньою західною – мис Принца Уельського(168°05` зх. д.)на півострові Сьюард, крайньою східною – мис Сент-Чарльза(55°40' зх. д.) на півострові Лабрадор.

Берингова протока відокремлює Північну Америку від Євразії, а на півдні материк з'єднується з Південною Америкою, кордон з якою проходить через Панамський перешийок. До Північної Америки часто відносять Центральну Америку.

Р.-був побудований Панамський канал, що з`єднує Пн та Пд Америки

Північну Америку омивають - на півночі - Північний Льодовитий океан із Гудзоновою затокою(яка є найбільшою, S=1 млн.км.а глибина-150 м), на сході та південному сході - Атлантичний океан з Мексиканською затокою, на заході - Тихий океан з Каліфорнійською затокою.

Найбільшими півостровами північного узбережжя материка є Бутія і Мелвілл. На сході материка слід відмітити півострови Лабрадор і Нову Шотландію, а серед заток – Гудзонову, Св. Лаврентія, Мен і Фанді. Найбільшими півостровами півдня материка є Флорида і Юкатан. Між цими півостровами розміщується найбільша біля узбережжя материка затока – Мексиканська. Не менше розчленоване і західне узбережжя материка, де виділяються півострови С’юорд, Аляска, Кенай і Каліфорнія, затоки Аляска і Каліфорнійська.

До Північної Америки відносять найбільший острів земної кулі Гренландію і дуже великий Канадський Арктичний архіпелаг, який складають великі острови Баффінова Земля, Елсмір, Вікторія, Банкс, Девон, що розміщуються біля північних берегів материка.

Найбільшим із островів біля східного узбережжя Північної Америки є Ньюфаундленд. Приблизно в 1300 км від узбережжя, якщо рухатись вздовж паралелі, лежать Бермудські острови, що користуються лихою славою. Вірніше не самі острови, а трикутник, вершиною якого вони являються. Другою вершиною є південне узбережжя півострова Флорида, третьою – острів Пуерто-Рико.

Найбільші острови - Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Ньюфаунленд, Вест-Індія й острови біля західних берегів материка - Алеутські, архіпелаг Олександра, острови Королеви Шарлоти, острів Ванкувер та інші. Біля південно-східного узбережжя виділяються Великі Антильські, Малі Антильські і Багамські острови.

Береги

Цей материк має дуже розчленовану берегову лінію, особливо на пн та сх. Його показник 19%. Загальна довжина берегової лінії-75, 5 тис км.

Береги Північної Америки розчленовані вкрай нерівномірно. Найбільше порізані береги гірських районів – Гренландії(S=2, 18 млн км2), східної частини Канадського Арктичного архіпелагу, Тихоокеанського узбережжя Канади і південної Аляски. Вони належать до льодовиково-тектонічного і льодовиково-ерозійного типів і являють собою складні системи фіордів.

Береги затоки Святого Лаврентія - рівні абразивні і бухтові, півострови Нова Шотландія і північно-східна частина США - тектонічні й ерозійно-тектонічні з численними шхерними островами, на південь від 43° пн. ш. береги Атлантичного океану - акумулятивні, лагунові, ускладнені естуаріями і дельтами рік. Особливо великі естуарії характерні для ділянки берегів між 37° і 40° пн. ш.

На півдні Флориди й у деяких районах Центральної Америки береги утворені побудовами коралів і заростями мангрової рослинності. Береги Тихого океану, крім північної частини, розчленовані слабкіше, особливо від Каліфорнійського півострова до кордону США і Канади, де переважають береги абразионно-бухтового типу. На заході Канади і півдні Аляски - береги фіордові. Для західного і північного узбережжя Аляски характерні акумулятивні бухтові, дельтові і термоабразивні береги.

45 Тектоніко-орографічна будова та історія геологічного розвитку Північної Америки.

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА.

На відміну від Південної Америки, яка мільйони років тому була частиною Гондвани, Північна Америка – уламок Лавразії – прадавнього материка Північної півкулі.

Центральну, велику частину Північної Америки займає докембрійська Північноамериканська (Канадська) платформа (включає також острів Гренландія без його північних і північно-східних окраїн), що облямовується складчастими гірськими нагромадженнями каледонського (північний схід країни, Гренландія, острів Ньюфаундленд, Північні Аппалачі), герцинського (Південні Аппалачі, хребет Уошіто і його продовження, Канадський Арктичний архіпелаг), мезозойсько-кайнозойського (Кордильєри) віків. Приатлантична і Примексиканська низовини в США вкриті чохлом мезозойсько-кайнозойських відкладень і є плитами платформ із палеозойським фундаментом.

На північному сході Північноамерикансьої платформи кристалічний фундамент, складений гранітами і гнейсами, виходить на поверхню у вигляді Канадського щита. На решті території фундамент перекритий потужною товщею осадових порід (пісковиків, вапняків).

Зусібіч до платформи у різний геологічний час були „прибудовані” складчасті області. Зокрема, потужна складчастість утворилася на заході на місці стику Тихоокеанської і Північноамериканської літосферних плит.

РЕЛЬЄФ

У загальних рисах рельєф Північної Америки подібний до рельєфу Південної Америки. За особливостями будови поверхні Північну Америку можна поділити на три регіони. Рівнинами зайнята північна й центральна частини материка, на південному сході розташовані Аппалачі, на заході простягнулись Кордильєри.

Поверхня Північної Америки дуже різноманітна. При середній висоті материка 720 м над рівнем моря більша частина його має висоти від 200 до 500 м, на низовини припадає 20%. Більш як 25% території становлять висоти понад 1000 м. Найвища точка Північної Америки - гора Мак-Кінлі - 6193 м, найнижча - Долина Смерті - 85 м нижче рівня моря.

На відміну від інших частин світу типовим для континенту є меридіональне простягання найвищих гірських систем по його периферії - Кордильєр на заході і Аппалачів на сході. Характер рельєфу наклав відбиток на кліматичні умови різних його частин, а також на інші компоненти природи, посиливши відмінності між західними і східними районами.

У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка вкривав льодовик, що розмірами вдвічі перевищував площу Австралії. Рухаючись на південь, він вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість піску, гальки, глини, валунів і залишав їх на своєму шляху у вигляді тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.

Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1800 м) Великий Каньйон. Підземні води, розчинюючи вапняки, сприяли виникненню найдовшої на земній кулі карстової печери - Флінт-Мамонтової. Довжина її близько 500 км.

Рівнини, що лежать на платформах, займають усю східну частину материка. Найбільша серед них – Лаврентійська височина – розташована на півночі і широкою смугою обрамляє Гудзонову затоку. Південніше розміщуються Центральні рівнини, що мають горбисту поверхню, адже вони піддавалися зледенінню, тут збереглися моренні горби, південь рівнин сильно розчленований річковими долинами й балками. На тисячі кілометрів з півночі на південь простягнулися Великі рівнини. У напрямку Кордильєр на заході вони піднімаються гігантськими сходами. На поверхні рівнин давній льодовик, що в минулому вкривав ці території, створив льодовикові форми рельєфу – відшліфовані скелі, горби із згладженими вершинами, нагромадження великих валунів, виорані улоговини, які заповнені озерами. Великі рівнини розчленовані долинами рік, що стікають з гір на окремі масиви і плато.

Гори займають лише третину материка. Вони приурочені до складчастих областей. Гори Аппалачі на південному сході материка складаються із зруйнованих середньовисотних хребтів, плоскогір’їв і плато. Аппалачі – складчасто-брилові гори, що порушують загальну рівнинність на сході материка. Вони давні за віком, а тому сильно зруйновані і невисокі. Ці гори сформувалися під час каледонського і герцинського орогенезу (горотворення). Аппалачі мають пологі схили, округлі вершини, розділені широкими тектонічними долинами. Найвища точка Аппалачів – гора Мітчелл (2037 м) в Голубих горах в складі Південних Аппалачів. В західних передгір’ях Аппалачів знаходиться одна з найбільших карстових печер світу – Мамонтова печера.

Їх схили пологі, а вершини округлі.

Кордильєри – одна з найбільших на планеті складчастих гірських систем. Вони простяглися з півночі на південь через увесь материк на 9 000 км. Цей могутній гірський пояс продовжується й у Південній Америці у вигляді Анд. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки.

Найвищою вершиною Кордильєр є гора Мак-Кінлі (6 194 м). Вона розташована в північній частині гір, де вершини вкриті снігами і льодовиками. Кордильєри тягнуться кількома паралельними хребтами і складаються із різних за висотою гірських масивів. Східний ланцюг хребтів утворює Скелясті гори. У внутрішніх частинах Кордильєр лежать численні плато і нагір’я – Великий Басейн, Колорадо, Мексиканське. Вони розчленовані глибокими річковими долинами, які називаються каньйонами.

Будова Кордильєр пов’язана з тривалою історією їх формування. Кордильєри сформувались на протязі мезозою – початку кайнозою. Найдавніше сформувались центральні пасма Кордильєр, пізніше – Скелясті гори, а хребти Тихоокеанського узбережжя – уже в альпійську складчастість. Тоді ж утворились тектонічні розломи, з якими пов’язані вогнища землетрусів й виверження вулканів. Кордильєри молоді гори, їх формування продовжується і нині. Тут знаходиться найвищий діючий вулкан – Орісаба (5747 м). Між хребтами Скелястих гір розташоване Йеллоустонське вулканічне плато, де знаходяться гігантські гейзери й гарячі джерела, грязьові вулкани.

Надра Північної Америки містять великі запаси різноманітних корисних копалин.