Періодизація психічного розвитку за Д.Б.Ельконіним:теоретичні підстави

Уявлення Л.С.Виготського про віковий розвиток набули подальшого розвитку в концепції Д.Б.Ельконіна. Він розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає навколишній світ - світ предметів і світ людських стосунків. Тому дитина включається у дві системи стосунків - " дитина - річ" і " дитина - дорослий". Кожна річ має певні фізичні властивості, а також заключає в собі і суспільно вироблені способи взаємодії з нею. Тому кожна річ - суспільний предмет, діями з якими дитина повинна оволодіти. Дорослий також не тільки людина, що має певні індивідуальні властивості, але й представник певної професії, носій інших видів суспільної діяльності з їх специфічними задачами і мотивами, нормами стосунків, тобто " суспільний дорослий". Діяльність дитини в цих двох системах є єдиним процесом, в якому і формується її особистість.

Д.Б.Ельконін розробляв періодизацію вікового розвитку на підставі основних критеріїв: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. Формування особистості здійснюється у ході діяльностей різного типу. Д.Б.Ельконін виокремлює дві групи видів провідної діяльності.

До першої групи належать діяльності, які орієнтують дитину на норми стосунків між людьми. Це безпосередньо емоційне спілкування немовляти, рольова гра дошкільника та інтимно-особистісне спілкування підлітка. Хоча вони значно відрізняються одна від одної за змістом і глибиною, але є діяльностями одного типу, що пов'язані переважно з системою стосунків " дитина - суспільний дорослий", або " людина - людина".

Другу групу складають провідні діяльності, завдяки яким засвоюються суспільно вироблені способи дій з предметами і різноманітні еталони: предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього дитинства, навчальна діяльність молодшого школяра і навчально-професійна діяльність старшокласника. Спільна ознака цих видів діяльності полягає у засвоєнні елементів людської культури, вони стосуються системи відносин " дитина - суспільний продукт", або " людина - річ".

У діяльностях першого типу розвивається переважно потребово-мотиваційна царина, в діяльностях другого типу формуються операційно-технічні можливості дитини, тобто інтелектуально-пізнавальна царина. Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості, але на кожному віковому етапі одержує переважний розвиток одна з них. Оскільки дитина по черзі засвоює системи стосунків " людина - людина" і " людина - річ", відбувається закономірне чергування і царин, що найінтенсивніше розвиваються: у період немовляти розвиток мотиваційної царини випереджає розвиток царини інтелектуальної, у наступному, ранньому дитинстві мотиваційна царина відстає і швидшими темпами розвивається інтелект і т.д.

Кожен віковий період характеризується своєю соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю, в якій переважно розвивається мотиваційно-потребова або інтелектуальна царина особистості; віковими новоутвореннями, що формуються у кінці періоду, серед яких можна виокремити центральне, найбільш значуще для наступного розвитку. Межами вікових етапів слугують кризи - переломні моменти у розвитку дитини.

Періодизація Д.Б.Ельконіна є найбільш поширеною у вітчизняній психології. Вона буде покладена нами в основу характеристики вікових періодів, яка розглядатиметься далі.