Зміст і організація митного контролю

Усі товари, що переміщуються через митний кордон держави, повинні піддаватися митному контролю.

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом:

1) перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю;

2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);

3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом;

7) використання інших форм, передбачених Митнимк Кодексом та іншими законами України з питань митної справи.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

Особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові при:

1) перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України;

2) декларуванні товарів і транспортних засобів;

3) повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

4) здійсненні митними органами інших контрольних функцій

відповідно до цього Кодексу.

Товари пропускаються через кордон тільки за умови їх декларування відповідно до встановленого порядку пред'явлення ліцензії на товари, що підпадають під режим ліцензування, чи спеціальних дозволів компетентних органів, якщо такий порядок передбачений (наприклад, при вивозі творів мистецтва), сплати мита і зборів.

Декларування товарів здійснюється шляхом подачі митним органам вантажної митної декларації (ВМД) встановленого зразка, заповненої відповідно до існуючого порядку.

Крім декларації відправник вантажу (вантажоодержувач) зобов'язаний надати комерційні і транспортні документи (контракт, рахунок, специфікацію, товарнотранспорт-ну накладну й ін.). Ці документи необхідні для встановлення відповідності даних, зазначених у декларації, фактичним умовам здійснення зовнішньоторговельної операції.

Декларування може здійснюватися відправником вантажу (вантажоодержувачем) як самостійно, так і за допомогою митних брокерських фірм. Брокерська фірма надає весь комплекс послуг по оформленню митної документації для проходження митних процедур.

Непред'явлення зазначених вище документів чи неналежне виконання вимог до проходження митних процедур, несвоєчасна сплата належних платежів приводять до того, що товар не буде пропущений через кордон. Це може поставити під загрозу своєчасне виконання контракту чи взагалі зірвати його виконання.

Необхідно постійно стежити за змінами в чинному законодавстві по ЗЕД. Ще до укладання контракту необхідно з'ясувати наступні питання:

· чи дозволений ввіз (вивіз) товару на територію країни;

· чи обкладається товар експортним (імпортним) митом, який розмір цього мита;

· чи підпадає товар під режим, ліцензування чи квотування, яким органом видається ліцензія, який порядок її одержання і скільки вона коштує;

· чи необхідно одержання спеціальних дозволів на вивіз (ввіз) товару;

· чи вимагається одержання фітосанітарного, ветеринарного й інших санітарних і екологічних сертифікатів;

· які маються пільги по вивозу (ввозу) товару (звільнення від мита, податків);

· чи є які-небудь особливості при здійсненні платежів підприємцями з країни запланованого експорту (імпорту);

· які ще документи необхідні для забезпечення пропуску товару через кордон.

В задачі митних органів входить статистичний облік експортно-імпортних операцій, особливо по вивозу з України товарів, що мають квоти. Органи, що видають дозволи (ліцензії) на вивіз, повинні враховувати розміри квот, а митні органи як зворотний зв'язок відслідковувати фактичний обсяг вивозу товарів з України.

7. Види валютних курсів за способом фіксації

Види валютних курсів. В економічній теорії розглядається два основних види валютних курсів: фіксований та плаваючий. Крім цих двох існує кілька варіантів, які залежно від конкретно обраних параметрів їх реалізації, можуть розглядатися як модифікація фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, що в українській мові отримало назву " валютний коридор". Крім цього, є так звана модель перемінно-фіксованого (повзучого з прив'язкою до фіксованого) курсу (англійською ѕ crawling ред).

На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу ѕ це:

· офіційний,

· ринковий,

· біржовий тощо.

Після другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було введено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 року, коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети були скасовані та встановлений режим плаваючих курсів валют

. Однак, вільно " плавають" тільки провідні валюти ѕ долар США, марка ФРН, французький франк, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та інші. Вони самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі їх плавання. Більшість країн установили керований плаваючий курс за яким нині існує кілька варіантів фіксації курсу: прив'язка його до кошика валют; прив'язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація курсу в межах валютного коридору.

Схема 1. Моделі валютних курсів.

8. Ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій

9. Поняття експортних та імпортних операцій

10. Фактори привабливості закордонного ринку

11. Способи виходу підприємства на зарубіжні ринки

12. Особливості аналізу попиту та пропозиції на зовнішньому ринку

13. Класифікація фірм, діючих на світовому ринку.

14. Вибір партнерів на світовому ринку.

15. Види зовнішньоекономічних операцій

16. Зовнішньоторгові операції: сутність та класифікація

Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторгові операції. В загальній сукупності зовнішньоекономічних операцій майже 80% складають операції з купівлі-продажу товарів.

Для того, щоб обмін відбувся, необхідно провести відповідні взаємопов’язані дії:

1) знайти покупця;

2) підписати з ним угоду, в якій обговорити всі умови (товар, його кількість і якість, ціну, термін поставки і т. ін.);

3) виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцю, провести розрахунок за доставлений товар.

Сукупність цих дій складає зміст зовнішньоторгової операції.

Тобто, зовнішньоторгова операція – це комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здіснення торгового обміну.

Суб’єктами зовнішньоторгових операцій являються підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.

Об’єктами зовнішньоторгових операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва.

Зовнішньоторгові операції поділяють на основні і допоміжні.

До основних відносяться операції, які здійснюються на розрахунковій основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн). Це операції:

1) по обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами, ліцензіями, “ноу-хау”;

2) по обміну товарами в матеріально-речовій формі (експортно-імпортні операції);

3) по обміну технічними послугами в формі консультативного і будівельного інжиніринга;

4) по наданню консультаційних послуг в галузі інформації та удосконалення управління;

5) по міжнародному туризму;

6) по обміну кінофільмами, телепрограмами та ін.

До допоміжних відносять операції:

1) по міжнародних перевезеннях;

2) транспортно-експедиторські;

3) по страхуванню вантажів;

4) по збереженню вантажів при міжнародних перевезеннях;

5) операції по міжнародних розрахунках та ін.

Допоміжні одержали назви операцій товаропросування, тому що пов’язані з рухом товару до споживача.

Основними операціями купівлі-продажу товарів являються експортні, імпортні, реекспортні та реімпортні.

Експортні операції передбачають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Згідно до Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”

Експорт товарів – це продаж товарів українськими суб’єктами ЗЕД іноземним суб’єктам з з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб’єктам та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Реекспортні операції пов’язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення.

Імпортні операції – закупівля і ввіз іноземних товарів для подальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи використання підприємством-імпортером.

Згідно до Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”

Імпорт товарів – це купівля (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) українськими суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем тощо.

В міжнародній торговій практиці існують два основних метода здійснення експортно-імпортних операції:

- прямий імпорт та експорт;

- непрямий імпорт та експорт, який полягає у продажу та купівлі товарів через торгових посередників.

Приблизно 2/3 промислових товарів в промислово розвинених країнах здійснюється виробниками прямим експортом.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

1. При продажу та закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів.

2. При експорті дорогого та габаритного обладнання

3. При експорті стандартного обладнання через закордонні філії.

4. При закупівлі сільськогосподарської продукції у фермерів.

5. При державному продажу та закупівлі.

Прямі зв’язки дають ряд переваг:

- більш тісні контакти з контрагентами;

- поглиблене знання кон’юнктури ринку;

- більш швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.

Непрямий метод використовується:

1. При збуті стандартного промислового обладнання.

2. При збуті споживчих товарів.

3. При реалізації другорядної продукції.

4. При окремих важкодоступних та маловідомих ринках.

5. При просуванні нових товарів.

6. При відсутності власної збутової мережі.

7. При умові, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.

Непрямий метод також має певні переваги, зокрема:

- великий досвід роботи торгово-посередницької фірми на конкретному ринку;

- наявність власної мережі обслуговування;

- усталені зв’язки з контрагентами;

- знання ринку та кон’юнктури.

Здіснення зовнішньоторгової операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здіснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, являється зовнішньоторгова угода. Обов’язкова умова угоди – підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.

Зовнішньоторгова угода – це договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або надання послуг.

Зовнішньоторгові угоди оформляються у вигляді:

- документа, підписаного обома сторонами (звичайного договору);

- твердої оферти продавця, акцептованої покупцем. В цьому випадку продавець відправляє покупцю докладно розроблену оферту і угода вважається підписаною шляхом обміну листами – оферти та акцепту;

- замовлення, зробленого покупцем (замовником) продавцю (постачальнику) і підтвердженим останнім. В цьому випадку угода оформляється двома документами – замовленням покупця і підтвердженням постачальника.

Найбільш поширеним методом оформлення угоди є перший, у вигляді договору.

17. Методи розрахунку експортної контрактної ціни

18. Види коефіцієнтів коригування базових експортних контрактних цін

19. Суть та особливості оформлення зовнішньоторгового контракту.

В міжнародній практиці використовуються різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним є підписання контракту контрагентами, що приймають в ньому участь.

В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі.

Контракт – це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов’язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю) зобов’язується прийняти його і заплатити ціну за товар.

Контракт – це основний комерційний документ, що визначає права і обов’язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового обміну.

Контракт купівлі-продажу являє собою комерційний документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, у якій міститься письмова домовленість сторін про постачання товару:

— зобов'язання продавця передати визначене майно у власність покупця і

— зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього визначену грошову суму

— чи зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної угоди.

Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цим контракт купівлі-продажу відрізняється від усіх інших контрактів, наприклад, орендного, ліцензійного тощо.

Складання будь-якого контракту ґрунтується на джерелах правового регулювання. В сфері зовнішньоекономічних контрактів до таких джерел відносяться:

1) міжнародні договори;

2) національне законодавство;

3) звичаї.

Форма контракту може бути письмовою чи усною Віденська конвенція (1980 р.) не вимагає, щоб договір купівлі-продажу обов’язково оформлявся в письмовій формі. Проте законодавства ряду країн, в тому числі України, вимагають обов’язкової письмової форми договору купівлі-продажу. В письмовій формі повинні вноситися і всі зміни в контракт, направлятися оферти, акцепти, запити й інші пропозиції та відповіді. Недотримання форми таких угод стає причиною їх недійсності.

Суб’єкти, що являються сторонами зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу повинні мати повноваження на підписання договору у відповідності з законами України і з урахуванням її міжнародних договорів. У випадку, якщо зовнішньоторговий договір підписується фізичною особою, потрібен тільки її підпис. Від імені інших суб’єктів ЗЕД зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, що має таке право відповідно до посади і згідно

При заключенні контракту повинні бути виконані наступні підготовчі роботи;

— оцінка торгово-політичних умов;

— пророблення правових питань;

— вивчення транспортних умов;

— визначення умов платежу і кредиту;

— вивчення товару;

— аналіз і оцінка розвитку місткості ринку;

— дослідження системи збуту товару;

— вивчення можливих партнерів і конкурентів. При вивченні торгово-політичних умов звертається увага на наступні обставини:

20. Типовий міжнародний контракт купівлі-продажу.

В практиці міжнародної торгівлі широко використовуються різні типові форми контрактів.

За деякими підрахунками на світовому ринку сьогодні використовується більше 10 млн. типових контрактів.

Типовий контракт – це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, терміни поставки, умови платежу тощо.

Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватись в різних формах. Як правило, вони складаються на бланках, виготовлених в типографії.

Найбільш поширеною формою являється типовий контракт, в якому викладаються й формулюються належним чином статті, що містять в собі загальні умови купівлі-продажу. А в тих статтях, умови яких вимагають узгодження, залишається місце для уточнення. Після узгодження в контракт вносяться індивідуальні умови угоди і він готовий до підписання. Інколи у всіх пунктах залишається місце для уточнення.

Друга форма типового контракту відрізняється тим, що статті, які містять в собі загальні умови, друкуються на звороті контракту та інших листках, а статті, умови яких вимагають узгодження, друкуються на лицьовій стороні контракту.

Є й такий варіант типового контракту, в якому загальні умови купівлі-продажу не викладаються. Вони наперед узгоджені, і на них робиться посилання на зворотній стороні контракту, а на лицьовому боці друкуються мінімум 3-4 статті, умови яких вимагають узгодження (про кількість, ціну, терміни й інколи якість доставки).

Використання типового контракту може здійснюватися двома способами:

1) беззаперечне приєднання однієї зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона;

2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди.

Частіше всього типовий контракт, розроблений однією зі сторін угоди, береться за зразок і на його основі шляхом узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписується сторонами.

Типові форми контракту розробляються в основному великими експортерами даного виду продукції, об’єднаннями промисловців і підприємців, асоціаціями, союзами, торгово-промисловими палатами, біржовими комітетами. Наприклад, типові контракти на промислову сировину розробляють союзи підприємців, як правило національні союзи. Для багатьох товарів (зернові, лісопиломатеріали, шкірсировина) використовуються типові контракти, розроблені міжнародними союзами підприємців.

21. Структура і зміст зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу товарів.

Зовнішньоторгові контракти за змістом індивідуальні, але за структурою схожі. Кожен контракт має індивідуальний номер, текст контракту починається з преамбули, після чого розміщені такі статті:

Предмет контракту

Кількість товару

Термін і дата доставки

Базисні умови доставки

Ціна

Упаковка й маркірування

Порядок здачі - прийому

Умови про гарантії

Рекламації

Штрафні санкції і повернення втрат

Форс-мажор

Арбітражна замітка

Інші умови контракту

Юридичні адреси сторін

Підписи продавця і покупця.

Зміст контракту визначається сторонами угоди. Формулювання статей вони вибирають самостійно, в залежності від предмету договору, торгових звичаїв, наявності міжнародних угод, а також від довготривалості взаємних ділових контактів.

З точки зору обов’язковості умови контракту поділяються на обов'язкові і додаткові.

Обов’язковими умови називаються тому, що їхнє невиконання сторонами може привести до розірвання контракту і вимоги відшкодування збитків. Порушення додаткових чи несуттєвих умов не може привести до розірвання угоди, але позв’язано з вимогою виконання контрактних зобов’язань і стягненням штрафних санкцій. Сторони, що домовляються, вирішують самі в кожному конкретному випадку, які з умов будуть істотними (суттєвими), а які — несуттєвими.

З точки зору універсальності умови контракту поділяються на індивідуальні й універсальні.

До індивідуальних умов конкретного контракту відносяться:

— найменування сторін у преамбулі;

— предмет контракту;

— якість товару;

— кількість товару;

— ціна;

— терміни постачання;

— юридичні адреси і підписи сторін.

До універсальних умов відносяться:

— здавання-прийняття товару;

— базові умови постачання;

— умови платежу;

— упакування і маркірування;

— гарантії;

— санкції і рекламація;

— форс-мажорні обставини;

— арбітраж.

22. Сутність торгового посередництва в зовнішньоекономічній діяльності

23. Види посередників та торгово-посередницьких фірм

24. Сутність лізингових операцій та функцій лізингу

25. Види лізингових операцій

26. Показники економічної ефективності експорту та порядок їх розрахунку.