Підготовка спеціалістів. Вища школа

У країні гостро відчувалася нестача висококваліфікованих спеціалістів. Частина старої інтелігенції загинула під час Громадянської війни або емігрувала, іншу було вислано за межі УСРР, а до тих інтелігентів, що залишилися і сумлінно співробітничали з радянською владою, з ініціативи партійно-державного керівництва виявляли упереджене, недоброзичливе ставлення. Було поставлено завдання готувати нову, пролетарську, радянську інтелігенцію. З цією метою проводилася робота з реорганізації і пролетаризації вищої школи, перебудови її на нових, радянських засадах. На відміну від РСФРР, де радянські вузи створювалися на основі старих університетів, в УСРР більшовики в 1920 р. ліквідували університети, на їхній базі створили академії теоретичних знань і деякі інші вузи, а в 1921 р. основна частина університетських факультетів були перетворені на інститути народної освіти. Після Громадянської війни в Україні склалися два типи навчальних закладів: інститути, що готували спеціалістів вищої кваліфікації широкого профілю, і технікуми, які готували вузьких спеціалістів-практиків вищої кваліфікації. На кінець 1925 р. в Україні працювали 35 інститутів: 12 інститутів народної освіти (педагогічних), 4 технічних, 7 сільськогосподарських, 3 інститути народного господарства, 5 медичних, 3 художніх і 1 музичний інститут. У них навчалися 27 тис. студентів й працювали понад 3 тис. викладачів. У 145 технікумах навчалося близько 26 тис. студентів. На кінець 1927 р. в УСРР було 38 вищих навчальних закладів, у яких навчалися 28, 6 тис. студентів. Щоб прискорити пролетаризацію особового складу студентів, створювалися робітфаки, які готували молодь з робітників і селян до вступу у вузи. Було введено класовий принцип прийому до інститутів і технікумів. У 1925 р. в Україні діяли 30 робітфаків, де навчалося близько 7, 5 тис. студентів. Партійних і радянських працівників, пропагандистів і викладачів суспільних наук готували комвузи і радпартшколи. У 1921 р. у Харкові почала працювати Вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено на Комуністичний університет ім. Артема. У 1925 р. в Україні працювали 42 радпартшколи, в яких навчалися 5 тис. слухачів. Розгорталася робота з переведення інститутів, технікумів та середніх професійних навчальних закладів на українську мову. Але ця робота проводилася з великими труднощами. На листопад 1927 р. було українізовано технікуми на 54%, профшколи – на 51, 9%, інститути – на 28, 5%.

Наука

У 20-х роках в УСРР розгорталася діяльність наукових установ: Всеукраїнської Академії наук, науково-дослідних інститутів і кафедр, науково-дослідних лабораторій і обсерваторій, наукових бібліотек і музеїв, наукових товариств тощо. Організовував і спрямовував наукову діяльність Народний комісаріат освіти. Безпосередньо всією науковою роботою відали Науковий комітет Народного комісаріату освіти і Всеукраїнська Академія наук. Науковий комітет, який діяв у складі Укрголовпрофосвіти Народного комісаріату освіти, проводив політику радянської влади в галузі наукової роботи, здійснював державний контроль над науковими установами і відав організацією, утриманням і обслуговуванням усіх наукових установ, підвідомчих Народному комісаріатові освіти. Всеукраїнська Академія наук (ВУАН) у положенні Раднаркому УСРР від 14 червня 1921 р. була проголошена найвищою науковою державною установою. Її першим президентом був у 1918-1921 рр. В.І. Вернадський (1863-1945) – видатний природознавець, основоположник геохімії, біогеохімії та радіогеології. У 1921 р. президентом було обрано М.П. Василенка – відомого історика права, але його радянські органи не затвердили на цій посаді за співпрацю з гетьманським режимом у 1918 р. З 1922 р. по 1928 р. президентом був В.І. Липський (1863-1937) – відомий український ботанік. На Академію наук покладався обов’язок підтримувати, координувати й організовувати науково-творчу роботу всіх наукових установ і окремих учених на користь комуністичному будівництву, відповідно до потреб народного господарства. ВУАН мала три відділення: історико-філологічне, фізико-математичне і соціально-економічне, які спочатку об’єднували понад 30 науково-дослідних установ – кафедр, інститутів, кабінетів, комісій, де працювали 140 наукових працівників. Крім того, поза закладами ВУАН науковою роботою займалися кафедри вузів, ботанічні сади, наукові товариства, обсерваторії, музеї. У 1928 р. в УРСР уже було 138 науково-дослідних закладів, де працювало близько 3700 науковців. Масштаби науково-дослідних робіт розширювалися, учені України досягли значних успіхів у розвитку математики, фізики, хімії, природничих наук. Значний вклад у науку внесли: у математику і механіку – Л.О. Граве (алгебра і теорія чисел), Д.М. Синцов (геометрія), М.М. Крилов (теорія нелінійних диференціальних рівнянь), Г.В. Пфейффер (теорія диференціальних рівнянь з частинними похідними), у радіофізику – Д.А. Рожанський, у хімію – С.М. Реформатський, Л.В.Писаржевський, у біологію та медицину – М.Г. Холодний, Є.П. Вотчал, М.Ф. Кащенко, М.Ф. Гамалія, М.Д. Стражеско, В.Я. Данилевський, у геологію та географію – П.А.Тутковський, П.І. Лебедєв та ін. Небачений подвиг здійснив Олександр Гнатович Шаргей (1897-1941), який багато років змушений був жити під чужим іменем Юрія Васильовича Кондратюка, оскільки брав участь у білогвардійських військових формуваннях під час Громадянської війни та побоювався репресій з боку більшовиків, а тому під іменем Ю.В. Кондратюка увійшов у науку й історію. Опанувавши самотужки вищу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію, Ю. Кондратюк, незалежно від К.Е. Ціолковського, розробив теорію космічних польотів, вивів основні рівняння руху ракети в космосі, визначив траєкторію польоту в космос і повернення на Землю космічного корабля, перший у вітчизняній науці запропонував багатоступінчасту ракету. Саме за схемою Ю. Кондратюка американці здійснили політ та посадку на Місяць і повернення на Землю. Коли почалася Друга світова війна, Ю. Кондратюк вступив до народного ополчення Москви і в бою з німцями 3 жовтня 1941 р. загинув. Розвивалися соціально-економічні науки. При соціально-економічному відділі ВУАН працював Демографічний інститут, директором якого був академік М.В. Птуха. Інститут розробляв проблеми теоретичної статистики, вивчав демографічні процеси в Україні. Дослідження продуктивних сил та перспектив розвитку народного господарства проводила комісія з вивчення народного господарства України ВУАН під керівництвом академіка К.Г. Воблого. Працювали також комісії соціологічна, вивчення фінансових справ, історії західно-руського та українського права, звичаєвого права України та ін. Широку діяльність у 20-ті роки розгортали наукові установи, які об’єднувалися історико-філологічним відділом ВУАН, керівником якого був академік А.Ю. Кримський. При відділі в 1926 р. діяли 39 комісій і інститутів: Інститут української наукової мови, етнографічна комісія, культурно-історична та археографічна комісія та ін. Активно працювали філологи, зокрема Інститут української мови, яким керував Г.Г. Холодний. З 1926 р. по 1929 р. Інститут видав 15 словників. Багато праць випустили й літературознавці, яких очолював С.О. Єфремов. Історичні дослідження у ВУАН зосереджувалися в історичній секції та численних комісіях і секціях. Після повернення з еміграції й обрання академіком історичну секцію у ВУАН очолив М. Грушевський, під проводом якого склалася велика наукова школа. Історичні установи ВУАН розгортали широку видавничу діяльність. Було поновлено видання журналу “Україна”, виходили “Збірник історико-філологічного відділу”, “Записки історико-філологічного відділу”, збірники “За сто літ” та ін. При інститутах народної освіти у Дніпропетровську, Ніжині, Києві, Кам’янці-Подільському, Харкові працювали науково-дослідні кафедри, які досліджували проблеми історії, економіки, культури. Найбільш широку діяльність розгорнула харківська науково-дослідна кафедра, яка з 1926 р. дістала назву кафедри історії української культури імені академіка Д.І. Багалія. Ставлячи метою впровадити в науку марксизм-ленінізм як методологічну основу, комуністична партія і радянський уряд створювали установи суто партійного спрямування. Для організації науково-дослідної роботи з проблем марксизму-ленінізму і підготовки істориків-марксистів у 1922 р., за прикладом РСФРР, було створено Український інститут марксизму та марксознавства, який у 1924 р. дістав назву Український інститут марксизму-ленінізму (УІМЛ), що був філіалом відповідного Інституту в Москві. Історичний відділ у ньому очолював М.Яворський. У 1921 р., за прикладом РСФРР, у Харкові було засновано Комісію з вивчення історії Жовтневої революції і Комуністичної партії (більшовиків) України (Істпарт), а на місцях – губернські та окружні істпартвідділи. Отже, у 20-х роках в УСРР діяли численні наукові установи і великий колектив науковців, які зробили значний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки. Але більшовицька партійно-державна верхівка поступово підпорядковувала діяльність учених своєму диктатові, стала утискувати й репресувати вчених.