Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






англо-американський (прецедентний); романо-германський; релігійний; традиційний.






Англо-американський (прецедентнии) тип правової системи включає національні правові системи Англії, США, Канади, Нової Зе­ландії.

Характерні риси англо-американського типу правової системи:

1) формування в межах Англії і створених нею колоній, що зумовило спільність походження цього типу правової системи;

2) початкові джерела — загальне право Англі,; «право справедливості», статутне (парламентське) право

3) специфіка джерел права. Англо-американському типу правової системи властива форма права, що історично склалася, — юридичний (судовий і адміністративний) прецедент.

4) своєрідна структура права. Відсутнє ділення права на публічне і приватне.

5) існування двох видів норм. Норми законодавства є правилами поведінки загального характеру. Норми прецедентного права носять конкретно-казуїстичний характер;

4) головна роль у правотворчості відводиться судам. Англійський суд, будучи нейтральним, не виступає на стороні держави. І держава, яка дбає про суспільний інтерес, і окремі особи, які переслідують приватні інтереси, вимушені на рівних доводити в суді свою правоту;

Зараз англо-ямериканський тип правової системи бага­то в чому зблизився з романо-германським. Особливо це виявляється в американському праві, де існують чітка структура системи права і систематизоване законодавство, діють кодифіковані федеральна конституція і конституції штатів, У самій Англії зростає значення законодавчих ак­тів.

Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи -Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Австрії. Правові системи сло­в'янських країн, зокрема Росії та України, споріднені саме цьому типові правових систем. Характерні риси романо-германського типу правової системи:

1) цей тип правових систем виник і розвивався в конти­нентальній Європі.

2) загальні джерела права романо-германського типу: римське право; звичаєве право. З римського права були сприйняті поділ права на приватне і публічне, конструкції більшості майнових і особистих прав і правовідносин (власність, шлюб, договір, заповіт);

3) чітка, струнка система джерел права, серед яких основ пою формою є нормативно-правовий акт. Широко поширені кодифіковані нормативно-правові акти;

4) право є чітко структурованим, а саме: існує поділена публічне і приватне, на галузі та інститути.

5) юридична термінологія країн континентальної Європи уніфікована і в основному запозичується з римського права (контракт, віндикація, депозит, сервітут тощо);

6) провідна роль у правотворчості належить законодавцю, як правило, - представницькому органу державної влади;

7) пануюча юридична доктрина - доктрина верховенства закону. По-перше, вона означає, що закон має вищу юридичну силу і всі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність із законом, а у разі суперечності закону будь-який акт може бути опротестований або скасований. По-друге, відповідно до доктрини верховенства закону правозастосовувач зобов'язаний діяти в суворій відповідності із законом, не створюючи при цьому нових правових норм;

8) матеріальне право визначальним чином впливає на розвиток процесуального права. Процесуальні галузі права розглядаються як утворення, що «обслуговують» норми матеріального права;

9) в процесі розробки нового законодавства і в підготовці юристів чільне місце належить теоретичним побудовам.

Зараз правові системи, що належать до романо-германського типу, запозичують деякі риси англо-американського права. Зокрема, підвищується роль процесуального права, ширше використовуються судова практика і юри­дичні прецеденти.

Релігійнийтипправовоїсистеми. В наш час в рамках релігійного типу правової систе­ми виділяються дві підсистеми — мусульманське та індусь­ке право. До релігійного типу належать правові системи таких мусульманських країн як Іран, Ірак, Пакистан, Су­дан та ін., а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії та ін.

Характерні риси релігійного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні займають не норми права, а релігійні норми. Головний творець права — Бог, а не суспільство або держава, тому юридичні приписи надані раз і назавжди, в них потрібно вірити і, відповідно, суворо дотримуватись. Так, в мусульманському суспільстві норми ісламу мають пріоритет перед позитивним законодавством, а останнє повинне відповідати Корану;

2) джерелом права виступають священні книги: Коран, Сунна, Іджма, що поширюються на мусульман; Піастри, Веди, Закони Ману, що поширюються на індусів. На основі цих книг створюються власне правові форми у вигляді тлумачень і коментарів. Релігійно-філософські ідеї ісламу, індуїзму грають роль принципів права.

Нормативні правові акти (законодавство) мають вторин­не значення. Судова практика у власному сенсі слова не є джерелом права;

3) особливо місце в системі джерел права займають праці учених богословів (доктрина), які конкретизують тлумаченні першоджерела і покладаються в основу конкретних рішень;

4) правові норми не розчленовані з нормами релігії, а складають з ними синкретичну єдність. Так, норма мусульманського права розглядається як загальнообов'язкове правило поведінки, адресоване мусульманам Аллахом;

5) право не структуроване, а саме - відсутній звичний для романо-германського типу поділ права на приватне і публічне, на галузі та інститути. Наприклад, мусульманське право містить такі структурні підрозділи: правила здійснення релігійних обов'язків, право особистого статусу, деліктне право, регулювання майнових відносин;

6) у правовому регулюванні переважають зобов'язання на відміну від систем європейського пра ва, де перева жа ють дозволи.

До сім'ї традиційного права належать правові системи низки країн Екваторіальної, Південної Африки та Океанії. ІІри всій відмінності історичних особливостей виникнення і розвитку їх зближує заперечення західної ідеї права як основного регулятора суспільних відносин.

Система звичаєвого (традиційного) права — це форма регламентації суспільних відносин, заснована на держав­ному визнанні тих соціальних норм, що склалися природ­ним чином та увійшли до звички населення (звичаїв). Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим усім пра­вовим системам.

Ознаки традиційного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні займають не норми права, а звичаї і традиції, що мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління. Звичаї та традиції, що склалися природним чином і визнані державою, виступають як основне джерело права;

2) звичаї і традиції регулюють відносини і захищають інтереси в першу чергу груп або співтовариств, а не окремих індивідів, як це властиво системам права країн Європи;

3) у соціальному регулюванні переважають зобов'язання і заборони (табу) на відміну від європейського права, де переважають дозволи;

4) центрального фігурою в системі соціальних відносин є жерці і старійшини

5) процесуальною формою реалізації і застосування права виступають не юридична процедура, а ритуал і магічні обряди.

6) метою судового розгляду є, як правило, примирення сторін, відновлення згоди в громаді та забезпечення її згуртованості. Примирні процедури, інтерес до яких зростає нині у всьому світі, с внеском традиційного типу правової системи у правовий розвиток людства.

30 .Форми держави.

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму.

Форма державного правління визначається порядком організації, структурою і взаємодією вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку. Монархіяце форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Монархії поділяються на дві групи — обмежені та необмежені.Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

¨ В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

– деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в древні часи — Вавилон, Асірія, Єгипет, Китай;

– абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

¨ Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту;

парламентарна (конституційна) монархія — це така монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні. Їхнє існування обумовлене національними традиціями, монарх виступає в них, як символ єдності нації, як символ держави, наприклад королева в Англії, мікадо (імператор) в Японії.

Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як правило, відповідальності перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія). Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції (ФРН, Індія).

Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може проявлятися у простій або у складній формах. До простої форми державного устрою належать унітарні (єдині) держави. Унітарна державаце єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

До складної форми державного устрою належать федерація, імперія і конфедерація. Федераціяце складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Другою складною формою державного устрою є імперіяце така форма державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.

До форми державного устрою належить і конфедерація, що являє собою союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Ця категорія дає відповідь на питання, які методи панують у процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що стоять перед державою. (демократичний і антидемократичний.)

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.