Фізико-географічне районування України. Природні комплекси Східноєвропейської рівнини.

Однією з основних проблем географічної науки є проведення комплексного фізико-географічного районування, тобто виділення в межах материка природних комплексів великого масштабу.

У фізичній географії існує декілька підходів до природного районування. Значна частина науковців вважає, що провідним чинником, який зумовлює розмаїтість природних комплексів, є кліматичний процес. Оскільки клімат має добре виражені зональні особливості, то й природні комплекси, що утворюються під його впливом, підпорядковані закону горизонтальної (широтної) зональності. Інший підхід полягає в тому, що визначальним чинником формування ПТК вважають геолого-геоморфологічні умови території. Цей чинник не пов’язаний із широтною зональністю, а тому його називають азональним.

Другим за величиною природним комплексом після материка при районуванні за зональним підходом є природна зона, а за азональним (геолого-геоморфологічним) - фізико-географічна країна, в основі якої лежить одна велика тектонічна структура (платформа, область складчастості).

За найбільшу одиницю районування вони взяли фізико-географічну країну, тобто велику частину материка, в основі якої лежить єдина тектонічна структура. Рівнинну країну поділили на природні зони за зональними ознаками, які характеризуються подібністю ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу, що сформувався при певному співвідношенні тепла і вологи.

У межах степової зони виділені також підзони. У межах зон і підзон виділяють краї: фізико-географічні краї (провінції). Головною ознакою, на основі якої виділяють краї, є-ступінь континентальності клімату, що істотно впливає на розвиток ґрунтово-рослинного покриву, вирощування сільськогосподарських культур, та зміна повітряних мас У деяких випадках при виділенні країв бралася до уваги геологічна історія розвитку території. Ще меншими одиницями природного районування є фізико-географічні області та райони. Останні збігаються з ландшафтом.

У 2003 році О. Маринич, Г. Пархоменко, О. Петренко та П. Шищенко запропонували удосконалену схему фізико-географічного районування України. Згідно з нею, у межах Східно-Європейської рівнинної природно-географічної країни на території нашої держави виділяють чотири природні зони: мішанолісова, хвойно-широколиста волога помірно-тепла зона (зона мішаних лісів), широколистолісова волога тепла зона (зона широколистих лісів), лісостепова недостатньо зволожена тепла зона (лісостепова зона) та степова посушлива дуже тепла зона (степова зона). Остання, своєю чергою, поділяється на північностепову, середньостепову та південностепову (сухостепову) підзони.

Гірські країни поділяються тільки на області: Українські Карпати - на сім, Кримські гори — на три.