Ґрунтовий покрив території України.

Поширення різних типів ґрунтів на території України доволі чітко підпорядковано закономірності широтної поясності.

У північній частині України поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони займають близько 21 % території країни, майже всю Поліську низовину і північну частину Придніпровської низовини. Пов’язані вони з плоскими формами поверхні. Ці ґрунти сформувалися під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. Достатня, і подекуди надмірна кількість опадів, сповільнений стік поверхневих вод зумовлюють заболочення великих ділянок земної поверхні. Процес перегнивання органічних решток у дерново-підзолистих ґрунтах відбувається повільно. Вони мають кисле середовище і містять лише 1-1, 5 % гумусу. Чітко виражений у цьому типі ґрунтів підзолистий горизонт (горизонт вимивання) завтовшки 20 см. Характерною ознакою дерново-підзолистих ґрунтів у межах низовин є їх без структурність. Для підвищення родючості вони потребують внесення органічних і мінеральних добрив, а також вапнування.

Сірі лісові ґрунти поширені передусім у межах Волинської та північно-західної і центральної частин Подільської височини, частково у басейні Десни. Сформувалися вони зазвичай під широколистою лісовою та різнотравно-злаковою рослинністю на суглинистих породах. При достатній кількості опадів процес вимивання у цих ґрунтах слабо виражений, а тому більше нагромаджується гумусу. Вміст його становить до 5-8 %, що надає ґрунту світло- або темно-сірого забарвлення. Кислотність ґрунту мала, структура дрібно грудкувата.

Найбільшу площу (близько 44 % території України) під степовою трав’янистою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні ґрунти. Основною ґрунтотворною породою для них є глинистий лес, що поширений у межах більшої частини територій Придніпровської, Донецької, відрогів Середньоросійської та Подільської височин, Придніпровської та Причорноморської низовин. Чорноземні ґрунти мають понад 8 % (іноді до 16 %) гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими серед усіх типів ґрунтів земної кулі. Гумусовий горизонт у чорноземах зазвичай має товщину понад 40 см, а інколи й понад 120 см. З півночі на південь дещо змінюються особливості чорноземних ґрунтів, а тому виокремлюють окремі підтипи чорноземів.

У північній частині смуги поширення чорнозему представлені опідзолені та типові чорноземи, у середній смузі - чорноземи звичайні, на півдні - чорноземи південні.

В умовах недостатньої кількості опадів, високих температур і порівняно бідної низькорослої степової рослинності сформувалися каштанові ґрунти, які займають до 5 % території України. Потужність у них гумусового горизонту (переважно каштанового кольору) буває до 40 см. Вміст гумусу - від 1 до 2-3 %.

Уздовж узбережжя морів подекуди утворилися солончаки і солонці. Це ґрунти, що у верхніх горизонтах мають значний уміст солі, яка потрапляє з нижніх горизонтів у процесі випаровування вологи з поверхні. Солончаки і солонці мають дуже низьку родючість і потребують промивання та гіпсування.

У долинах рівнинних річок сформувалися лучні ґрунти, а в пониженнях на Поліській низовині - торфово-болотні.

Для ґрунтів гірських областей характерна висотна поясність. Зокрема, у межах Передкарпатської височини під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, а на Закарпатській низовині під дубовими лісами дернові опідзолені та буро-земно-підзолисті. В обох типах ґрунтів відбувається процес оглеєння (глей - частина ґрунтового профілю, яка характеризується сіро-голубим або сизувато - червоним забарвленням, без структурністю, мало пористістю, низько родючістю), що є наслідком надмірного зволоження.

У висотному поясі мішаних лісів Карпат і Криму поширені бурі гірсько - лісові ґрунти із вмістом гумусу 5—7 %. Вони переважно мають малу потужність генетичного профілю з характерною щебеневою породою.

На вершинах і безлісих схилах гір, під трав’яною рослинністю, залягають гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Потужність їх ґрунтового профілю - від 40 до 100 см. У верхній його частині значний уміст гумусу, частка якого з глибиною зменшується.

На Південному березі Криму, в умовах субтропічного клімату, сформувалися коричневі гірські ґрунти. Забарвлення їм дали окисли заліза. Ці ґрунти переважно щебеневої породи з умістом гумусу 3, 5-5 %. Вони перериваються виходами скельних порід.