Тектонічна будова території України

Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Ділянки земної кори, обмежовані глибинними розломами, називаються тектонічними структурами. Вони різні за часом утворення, віком, розмірами. Розрізняють платформені тектонічні структури (власне платформи, щити, западини) та складчасті структури. Разом ці структури утворюють тектонічну будову території.

Розподіл макроформ рельєфу, як відомо, передусім визначається тектонічними структурами, що залягають в основі території. Значна перевага за площею рівнинних форм поверхні у межах України пов’язана з тим, що платформенні області охоплюють понад 90 % території держави, а складчасті області — близько 10 %.

Найбільшу площу серед платформених областей займає давня Східно-Європейська платформа.

У її межах на території України виокремлюють такі основні тектонічні структури другого порядку: Український кристалічний щит та його схили, Волино-Подільську плиту, Переддобруджинський прогин, Причорноморську западину, Дніпровсько-Донецьку западину, Південно-західний схил Воронезького кристалічного масиву.

Східно-Європейська платформа представлена відкладами дуже різної по тужності і періоду. Так, у межах Українського кристалічного щита найбільш поширені кристалічні породи докембрійського періоду. На північному заході щита (Житомирська і Рівненська області) та в Приазов’ї вони виходять на денну поверхню на межиріччях або залягають безпосередньо під невеликою товщею антропогенових відкладів. У центральній частині тектонічної структури докембрійські породи відслонюються в долинах рік.

У північній частині Волино - Подільської плити домінують гірські породи крейдового періоду. Південніше міста Рівне їх змінюють відклади нижнього неогену, тобто його давнішого часового відтинку, а південніше лівої притоки Дністра Мурафи — верхнього неогену.

Переддобруджинський прогин палеозойського періоду та Причорноморська крейдово-палеогенова западина майже повністю вкриті по родами верхнього неогену. Нижньонеогенові відклади відслонюються лише у долинах річок.

Мезозойська за часом утворення Дніпровсько-Донецька западина, докембрійський фундамент якої знаходиться на глибині 12-20 км, у верхній частині вкрита товщами палеогену, нижнього та верхнього неогену. Палеогенові товщі переважають у північній її частині та вздовж долин Дніпра і його правих приток. На поверхнях межиріч, особливо південної частини, домінують породи неогенового періоду.

Схил Воронезького кристалічного масиву з глибинами залягання фундаменту в межах України від 100-200 м на північному сході і до 6 км на ділянках, що межують зі Складчастим Донбасом, представлений здебільшого у верхній частині відкладами крейдового та палеогенового періодів.

Крім однієї давньої платформи, в основі рівнинних просторів нашої держави лежать ще дві молоді платформи: Західно-Європейська платформа (невеличкою вузькою смугою заходить у західній частині на південний захід від Львова) та Скіфська плита (займає майже всю рівнинну частину Криму).

Молоду Західно-Європейську платформу називають ще епіпалеозойською, тобто після палеозойською, оскільки в її основі лежать зруйновані складчасті і споруди герцинського горотворення, що відбулося у палеозойську еру. Тепер під антропогеновими відкладами тут залягають товщі нижнього неогену.

Епіпалеозойською за віком та особливостями формування є і Скіфська плита. Тепер у верхній її частині домінують товщі верхнього неогену.

Платформенні області в межах України обрамлені різновіковими складчастими структурами. До давніх (вік понад 300 млн років) належать: складчаста споруда Донбасу (займає південь найсхіднішої частини держави), Нижньо- прутський виступ Північної Добруджі (невелика територія, що прилягає до пригирлових частин долин Прута та Дунаю), Мармароський масив (заходить на Територію Українських Карпат на півдні своїм північно-західним закінченням).

Усі давні складчасті структури у межах території України сформувалися в епоху герцинського горотворення, але у подальшому мали різну історію, тому і складені у верхній частині відкладами різного віку. Так, у межах складчастої споруди Донбасу домінують відклади кам’яновугільного періоду. Складки Північної Добруджі вкриті потужними товщами верхнього неогену. Складки метаморфізованих порід Мармароського масиву були практично зруйновані у мезозойську еру, але потім повторно підняті й ускладнені внаслідок горотворчих процесів альпійської тектоно-магматичної епохи. Тому під антропогеновими відкладами або на поверхні тут лежать відклади пермського періоду палеозойської ери, юрського періоду мезозою.

Ще дві складчасті структури належать до молодших за віком (менше 150 млн років) - Гірський Крим та його східне занурення (південь Керченського півострова) та Українські Карпати - частина Карпатської дуги, яка представлена північною гілкою гірських споруд Європейського Середземномор’я.

Гірський Крим формувався у період кіммерійської та альпійської складчастості. Тому переважають тут товщі відкладів тріасового, юрського крейдового періодів мезозойської ери.

Українські Карпати сформувалися в епоху альпійського горотворення. Оскільки до їх складу входять дещо відмінні тектонічні структури нижчого порядку (Карпатська покривно-складчаста складна структура, Передкарпатський крайовий прогин та Закарпатський внутрішній прогин), то відмінними за віком є і товщі гірських порід, що залягають близько до поверхні. У межах прогинів та западини домінують відклади неогену, а складчастих споруд - здебільшого пласти крейдового та палеогенового періодів.