Теорія літосферних плит. Основні типи тектонічних структур материків.

Теорія літосферних плит — одна з найцікавіших в географічній науці. Гіпотеза мобілізма (інакше — дрейфу материків), колись забута, зараз знову відродилася, завдяки відкриттю полюсів магнітних аномалій з перемінним знаком, які симетричні серединно-океанічних хребтів (їх осям), первинної намагніченості, а також зміни з часом положення магнітних полюсів.

Тектонічні структури – це великі ділянки земної кори, що обмежені глибинними розломами. Будову й рухи земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.

Раніше вчені визнавали, що існують тільки вертикальні рухи. Тому утворення гір пояснювали як процес розвитку геосинкліналей, що спричинений вертикальними опусканнями і підняттями ділянок земної кори. З позиції теорії літосферних плит геосинкліналі можна розглядати як широкі зони вздовж меж літосферних плит, де горизонтальні переміщення призводять і до вертикальних рухів, формування острівних дуг, передгірських крайових прогинів, складчастих областей.

Земна кора, передусіму результаті горизонтальних переміщень літосфернихщ плит, зазнає і вертикальних рухів. Так, можна стверджувати, що саме існування гірської країни, активні висхідні рухи у її межах продовжуються завдяки тому, що триває процес підсування однієї плити під іншу.

Припинення або зміна напрямку руху двох літосферних плит із зустрічного на протилежний призводить до поступового старіння і зниження гір. У результаті цього вони можуть перетворитись у горбисту рівнину або навіть стати дном морського басейну. Так, найвищі частини гірських країн із потовщеною земною корою, що сформувалися ще у докембрійський період 3, 5-0, 8 млрд років тому, поступово перетворилися у кристалічні ядра давніх літосферних плит. На сьогодні це відносно стійкі ділянки земної кори з двоярусною будовою, які називають давніми (докембрійськими) платформами. Нижній ярус платформ (фундамент) складений твердими кристалічними породами (гранітами, базальтами, кристалічними сланцями тощо), а верхній (осадовий чохол) утворюють осадові породи (пісок, глина, вапняк та ін.), що залягають здебільшого горизонтальними пластами.

Докембрійські платформи, що поряд з областями складчастості, є тектонічними структурами першого порядку. З тектонічної карти зрозуміло, що на п 'яти материках (крім Євразії) вони займають значно більше половини їх площі.

Платформи називають відносно стійкими ділянками земної кори, оскільки для них практично не характерні орогенічні рухи. Однак упродовж тривалої і геологічної історії вони неодноразово зазнавали розривних рухівта вертикальних, повільних коливань земної кори. З кінця минулого століття їх називають епейрогенічними. Така назва походить від грецьких слів “епейрос”, що означає континент, і “генез” - виникнення. Ці спокійні й малопомітні рухи, проявляючись упродовж тривалого часу, зумовлюють значні зміни земної поверхні. Опускання значних ділянок платформ можуть спричинити затоплення їх морськими басейнами, у яких накопичуються осадові відклади. Це підтверджується тим, що осадовий чохол найчастіше утворений відкладами морського, рідше озерного походження. Адже завдяки дії сили тяжіння продукти вивітрювання гірських порід з піднятих ділянок суходолу зносяться і нагромаджуються у зниженнях (морських басейнах, озерах тощо). Про періоди, коли платформа в результаті довільних вертикальних коливань ставала дном моря чи знову суходолом, можемо припускати, вивчивши вік і походження пластів порід, що утворюють чохол платформ.

Отже, саме завдяки повільним коливанням земної кори на сьогодні більшу площу в межах докембрійських платформ займають ділянки з двоярусною будовою, де, крім фундаменту з кристалізованих коренів дуже давніх (архейсько- протерозойських) гір, сформувався чохол осадових порід. Якщо потужність останніх дуже незначна (до 200м), а кристалічний фундамент випуклий, то таке утворення вважають масивом, або тектонічним підняттям.

Ділянки давніх платформ, які зазнавали тривалих опускань і затоплення морем, мають значно потужнішу товщу осадових відкладів. Якщо тепер ця товща порід становить до 2000 м, то таку ділянку платформи називають плитою. Частину платформи, де кристалічний фундамент увігнутий і лежить на глибинах (2-10 тис. м), вважають тектонічною западиною.

Велика товща відкладів свідчить про існування у даний геологічний час юрського басейну, а відсутність пластів окремих періодів - про режим суходолу коли йшло не відкладення, а навпаки, змив і винесення продуктів вивітрювання. Висхідні епейрогенічні рухи спричиняють відступання морських басейнів, збільшення площі суходолу.

Якщо впродовж трьох останніх ер територія не зазнавала значних опускань і не ставала дном моря, то кристалічні породи фундаменту можуть виходити на верхню. Такі ділянки давніх платформ називають кристалічними щитами.

Крім давніх платформ і складчастих областей, у межах суходолу ще пред. ставлені ділянки земної кори, які називають молодими (епігерцинськимщ платформами, або плитами. Вони охоплюють частини колишніх областей ледонської та герцинської областей складчастості палеозойської ери, де від. булися такі значні опускання, що старі зруйновані гори ставали дном відносно неглибоких морських басейнів. У них нагромадилася значна товща молодших осадових відкладів, які поховали складчасті споруди. Висхідні рухи пізніше спричинили відступання моря і перетворення звільненої території у виположений суходіл.

Однак складчасті області палеозойської ери впродовж геологічної історії зазнавали не лише старіння чи опускання. Деякі з них зазнали підняття й омоло. і дження під впливом горотвірних процесів альпійської складчастості.