Інтеграційні процеси на сучасному етапі ЄС

Світова практика господарства формувалася на основі міжнародного поділу праці. Це спеціалізація окремих країн на виробництво певних видів товарів та послуг з метою реалізації їх на світовому ринку.

Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат праці і виявляється у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва. Він веде до тісного співробітництва країн. Це зумовлено:

По-перше, розгортанням НТР. Зараз жодна країна не може на повну силу скористатись всіма досягненнями сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднати свої зусилля у цій сфері;

По-друге, за сучасних умов країни можуть ефективно розвивати виробництво, випускати якісні товари на рівні світових стандартів лише використавши спеціалізацію та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей настільки велика, що жодна країна не може забезпечити економічно вигідне виробництво всієї номенклатури.

По-третє, необхідність об'єднати зусилля для боротьби з загрозою ядерної війни, небезпечних хвороб (раку, сніду), вирішення продовольчої потреби.

Кожна з держав підтримує розвиток, як правило тих галузей, у яких вона має вищу продуктивність праці і нижчі витрати на виробництво продукції. Це дає їй певні переваги на світовому ринку.

Спочатку міжнародний поділ праці склався виключно під впливом природних факторів. Країни відрізняються між собою за запасами корисних копалин, родючістю землі, природно-кліматичними умовами. Тому, звичайно, одні надавали перевагу сільськогосподарському виробництву(Європейські країни, Канада), інші - видобутку корисних копалин(ПАР, ОАЕ, Конго та ін.), решта розвивали промислове виробництво із використанням наукомістких технологій або фінансовий та туристичний бізнес(Японія, Гонконг, Південна Корея, Швейцарія та ін.). Єдиним фактором, який серйозно вплинув на поглиблення та деяку зміну спеціалізації став науково-технічний прогрес. На перший план у визначенні спеціалізації почали виходити наявність передових технологій випуску продукції, забезпеченість кваліфікованою робочою силою.

Розрізняють 2 види спеціалізації: міжгалузеву та внутрішньогалузеву.

Міжгалузева полягає у виготовленні різними країнами окремих видів промислової продукції. Так, наприклад, Швейцарія спеціалізується на виготовленні годинників, Японія і Південна Корея - автомобілів, аудіо- та відеотехніки, Німеччина - автомобілів.

З виникненням транснаціональних компаній і ускладненням технологічних процесів випуску продукції виникає внутрішньогалузевий поділ праці як новий етап міжгалузевого. Він полягає у випуску різними країнами окремих видів продукції певної галузі або вузлів, комплектуючих деталей до неї. Наприклад, велика частина операцій по складанню електронної апаратури виконується на заводах Гонконгу, Сінгапуру, Китаю; США спеціалізується на випуску в основному, потужних тракторів; наукові розробки в галузі обчислювальної техніки здійснюються в США та Японії.

З другої половини ХХ ст. посилилися тенденції до поглиблення міжнародного поділу праці. Це пов'язано із тим, що проводити розробку і впровадження у виробництво багатьох видів високоякісної продукції для однієї країни є практично неможливим через високу вартість науково-технічних досліджень. Без обміну інформацією щодо нових здобутків в різних галузях практично неможливо утримувати високий рівень виробництва в кожній окремій державі.

Найважливішою ознакою сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

Міжнародна економічна інтеграція - це утворення спільних господарських об'єднань країн, які діють згідно зі спеціальними угодами і мають специфічну організаційну структуру.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Світ перейшов від простого обміну товарами до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної виробничої і науково-технічної кооперацій, до сумісного ведення виробництва і управління.

В результаті відбувається формування світової економічної системи. Розвивається інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються різні фази науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності. Економічна взаємозалежність країн стає реальністю.

Ширше запровадження результатів науково-технічного прогресу відкрило для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного ведення господарства, до формування нової технологічної основи в економіці.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

- зона вільної торгівлі: країни-учасниці відміняють митні бар'єри в торгівлі між собою;

- митний союз: характеризується вільним переміщенням товарів і послуг. Існує єдиний митний тариф стосовно третіх країн;

- спільний ринок: ліквідовуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але і для переміщення робочої сили і капіталу;

- економічний союз: передбачає, що до всіх перерахованих інтеграційних мір додаються: проведення єдиної економічної політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, єдина валюта;

- економічний і валютно-економічний союз: доповнюється введенням єдиної валюти, створенням єдиного емісійного центру - банку.

Найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла в групі промислово розвинутих країн, передусім в Зх. Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшов 4 попередні фази (зону вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок і економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу - міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня.

У березні 1957р. в Римі була укладена угода про заснування Европейського співтовариства (ЄС) - " спільного ринку" з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Одночасно у Римі було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії. В цей же час Великобританія, яка не приєдналася до ЄС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ). Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність як це зроблено у ЄС.

ЄАВТ і ЄС у 1984р. домовилися створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна і промислова політика, охорона навколишнього середовища, транспорт та ін. Європейський економічний простір розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип 4 свобод ЄС - вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

Розвиток інтеграційних процесів призвів до створення не тільки економічного, а й політичного союзу, з 1986р. запроваджувалися консультації щодо питання зовнішньої політики країн-членів. А 7 лютого 1992р. прийнято Маастріхтську угоду, де було вирішено що майбутній Європейський Союз вестиме спільну закордонну та оборонну політику.

Важливим елементом інтеграції стало створення Європейської Валютної системи (1979р.), перед якою були поставлені 4 головні завдання:

1. Досягнення валютної стабільності в межах ЄС.

2. Спрощення конвергенції процесів економічного розвитку.

3. Забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності.

4. Стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

З 1 січня 1999р. для 11-ти країн-членів Економічного та Валютного Союзу - Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції, введена в обіг спільна грошова одиниця ЄВРО. Вона використовувалась лише для безготівкових взаємних розрахунків до 31 грудня 2001р. У готівковий обіг нова валюта Євро випущена з 1 січня 2002р.

Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

Європейський Союз виник у 1957р. в результаті підписання Римського договору як об'єднання шести країн – Бельгія, Італія, Франція, Німеччина, Люксембургу, Нідерланди.

Відповідно до дати вступу до Союзу це такі країни:

25.03.1957р. Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

3.01.1973р. Данія, Ірландія, Великобританія.

1.01.1981р. Греція.

1.01.1986р. Іспанія, Португалія.

1.01.1995р. Австрія, Фінляндія, Швеція.

2004р. Чехія, Словаччина, Угорщина, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Словенія, Кіпр, Польща.

2007 – Болгарія, Румунія.

Основними досягненнями цього співтовариства за роки його існування стали:

- створення митного союзу, який передбачає скасування митних зборів на товари, що перевозяться між країнами-учасницями, та єдиних правил торгівлі з іншими державами світу;

- запровадження безвізового режиму на переміщення жителів цих країн усередині співтовариства;

- взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту;

- вільне переміщення робочої сили, капіталів та інвестицій.