Грошово-кредитний ринок. Процентна ставка як ціна грошей. Грошово-кредитна політика як фактор сталого розвитку та її інструменти

Гроші – це те, що використовується як посередник в обміні. Гроші виконують такі функції:

1. Міри вартості товарів і послуг.

2. Засібу обміну.

3. Засіби нагромадження.

4. Засіб платежу.

5. Світові гроші.

Свій вплив на національну економіку гроші справляють передусім через механізм грошового ринку. Грошовий ринок є найважливішим компонентом фінансового ринку – сукупності грошового ринку, ринку капіталів та ринку цінних паперів.

Вивчення грошового ринку починається з розгляду пропозиції грошей.

Пропозиція грошей – це загальна маса коштів, які циркулюють, обертаються в економіці. Компонентами грошової маси виступають готівка та банківські гроші.

Пропозиція грошей вимірюється, як уже зазначалось, за допомогою грошових агрегатів.

Грошовий агрегат – це визначенне законодавство, відповідно до ступеня ліквфідності активів. Кожний наступний агрегат охоплює попередній агрегат та деякі інші кошти – активи, цінні папери на різних стадіях їх використання. З допомогою грошових агрегатів Центральний Банк країни контролює пропозицію грошей, справляючи цілеспрямований вплив на грошовий ринок. Також пропозиція грошей залежить від політики Національного Банку. Він намагається утримати пропозицію грошей на фіксованому рівні незалежно від %-ї ставки.

Відношення номінального ВВП до пропозиції грошей називають швидкістю обігу грошей, який вимірює, скільки разів у середньому протягом певного періоду часу витрачають одиницю грошей.

Попит на гроші як на активи змінюється оберненопропорційно процентній ставці. Чим вища % ставка, тим менший попит на гроші. Сучасний аналіз попиту на гроші грунтується на кейнсіанській концепції «Переваги ліквідності». На думку Кейнса, потреба в коштах виникає внаслідок:

1. Необхідності здійсення поточних операцій.

2. Невизначеності майбутнього рівня процента.

3. Ризику втрат.

Перший мотив випливає з функції грошей як засобу обміну, другий і третій – з їх функцій як засобу нагромадження. Перший зумовлює попит на гроші для операцій, а наступні – попит на гроші як активи.

Реальна % ставка відзеркалює вплив інфляції на купівельну спроможність, тобто реальну вартість, грошей. Реальна % ставка – це різниця між номінальною ставкою та очікуваним темпом інфляції. Саме вона впливає на рішення щодо інвестицій та споживання в економіці, а отже, на сукупні видатки та реальий обсяг національного виробництва.

Збільшення пропозиції грошей за незмінного попиту на гроші знижує % ставку. Зменшення пропозиції грошей за сталого попиту на гроші підвищує % ставку.

Рівноважна % ставка і є ціною грошей. Грошово-кредитна система є одним із інструментів антициклічного регулювання економіки. Регулювання грошової пропозиції через грошово-кредитну систему здійснюється Нацбанком шляхом залишкових резервів у банківській системі. З метою впливу на грошову пропозицію застосовують такі методи:

1. Операції на відкритому ринку.

2. Політика облікової ставки.

3. Зміни норм обов’язкових резервів.

Серед причин, спричиняють порушення у функціонуванні грошово-кредитної системи необхідно визначити такі:

1. Нестабільність курсу національної валюти.

2. Прорахунки грошово-кредитної політики Центрального Банку.

3. Неадекватна фіскальна політика.

4. Відсутність системи страхування депозитів.

Заходи щодо стабілізації грошово-кредитної системи.

- Удосконалення банківського законодавства, приведення у відповідність рівня мінімальних банківських резервів та рівня облікової ставки.

- Розвиток нових форм кредитно-банківських послуг та регулювання обсягу кредитного ринку.

Грошово-кредитна політика – сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава. Розробкою та реалізацією грошово-кредитної політики займається Нацбанк.

Його функціями є: забезпеченя внутрішньої стабільності грошей, та досягнення оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей для забезпечення стабільності грошового обігу.

До основних типів грошово-кредитної політики відносяться:

1. «Політика дорогих грошей» - весь інструмент підпорядковується з динамікою економічного циклу, стискання обсягів грошової та кредитної емісії.

2. «Політика дешевих грошей» - це забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошово-кредитних ресурсів.

Основні цілі грошово-кредитної політики:

- Стратегічні – збалансування економічного розвитку, забезпечення оптимальної зайнятості, стимулювання інфляції.

- Проміжні – пожвавлення ринкової кон’юктури, стимулювання кон’юктури ринку.

- Тактичні – зміна грошової маси та % ставки.

Суб’єктами можуть бути:

1. Банківська система – Центральний банк, комерційні банки.

2. Урядові структури – Міністерство фінансів, казначейство, органи нагляду за діяльністю банків, інститути і страхування депозитів та інші органи контролю.

Інструментами грошово-кредитної політики є: операції на відкритому ринку, управління обов’язковими резервами, зміна норм банківської та % ставки.

Щоб грошово-кредитна політика була результативною, її потрібно узгоджувати з фіскально-бюджетною політикою.